Прага: прорив до істини

Не дивлячись на істерію «побєдобєсія» в Росії і шалені зусилля Кремля по просуванню своєї концепції оцінки Другої світової війни, правдива історія все більше завойовує розум людей і оточуючий нас простір. Настрої і ставлення європейців досі також утверджуються. І в цьому останнім часом позитивно проявилися чехи. Не дивлячись на проросійського президента Мілоша Земана. Спочатку в Празі попри заяви та погрози з боку Кремля знесли пам’ятник Івану Конєву. Після цього, за даними МЗС Чехії, до чеської столиці навіть прибув ймовірний кілер від російських спецслужб із завданням отруїти причетних до демонтажу пам’ятника політиків ін’єкцією рицину. В зв’язку з цим меру Праги Зденеку Гржібу й двом старостам районів Праги надали цілодобову держохорону... А днями у празькому районі Ржепориє було встановлено меморіальну дошку й скульптуру на пошану бійців Власова (Росийская освободительная армія) — учасників Празького повстання.

«Власівці категорично не вкладаються в російське трактування історії, — історик з Карлового університету Радомир Мокрик (espreso.tv). — Коли 5 травня 1945 року вибухнуло Празьке повстання, яке було слабко забезпечене зброєю, яке мало малий ресурс, саме так звані власівці прийшли на допомогу. Зі своїми, без сумніву, переконаннями, зі своїми кон’юнктурними ідеями, але факт залишається фактом — якби власівці тоді не втрутились і не підтримали повстання, то німці б його просто втопили в крові. Власівці зіграли, якщо не найважливішу, то принаймні одну з ключових ролей у звільненні Праги. Власне, під час цих перших днів, під час перших боїв Празького повстання. Червона армія під командуванням маршала Івана Конєва увійшла до міста пізніше, вже коли Рейхом була підписана капітуляція. По суті, роль Конєва і Червоної армії у звільненні Праги, вона є значно меншою, ніж роль власівців. Тут (у Чехії. — Ред.) про Конєва кажуть в контексті не стільки звільнення Праги, скільки придушення Угорського повстання 1956 року. І це та проблема, яка дуже часто артикулюється. Чому тут повинен стояти, за великим рахунком, злочинець?».  

Таким самим питанням в останні роки задаються все більше українців. В 2014-му в наші країні прийняли закон про декомунізацію, після чого були знесені майже всі пам’ятники і символіка радянської доби. Звичайно, щоб відбувалася не символічна, а глибинна декомунізація, роботи ще багато, однак люди все одно стали менш визнавати постулати «побєдобєсія». І це позитивний сигнал.

ФОТО З САЙТА ESPRESO.TV

Детальніше про ситуацію із встановленням меморіальної дошки й скульптури на пошану бійців Власова в Чехії читайте в текстах наших авторів Бориса Соколова та Сергія Грабовського. 

Хто врятував?

Генерал Власов неоднозначна постать, як і роль самої РОА, проте дії дивізії генерала Буняченка в чеській столиці є однозначно позитивними

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ

Отже, сталося. У празькому районі Ржепорії (Reporyji) втілене минулорічне рішення місцевого керівництва про встановлення меморіальної дошки та пам’ятника на честь вояків Російської визвольної армії (РОА), які брали участь в боях за звільнення чеської столиці від нацистів і порятували Прагу від її руйнації есесівцями. На меморіальній дошці зазначено, що в травні 1945-го командування 1-ї дивізії РОА на чолі з генерал-майором Сергієм Буняченком вирішило прийти на допомогу пражанам, які повстали проти німецької окупації, і що в боях за визволення Праги 6-8 травня загинули 300 солдатів РОА. При цьому згадана неоднозначна оцінка історичної ролі РОА, яка була створена з радянських військовополонених і перебіжчиків під егідою німецької влади. А у правому нижньому кутку дошки розміщено цитату російською мовою з «Архіпелагу ҐУЛАҐ» Олександра Солженіцина: «Чи всі чехи розібралися потім, які росіяни врятували їм місто?».

За словами керівника району Павла Новотного, «район Ржепорії в боргу перед 300 загиблими вояками РОА, які допомагали звільнити Прагу у травні 1945 року, вони мали б мати своє особливе місце». При цьому Новотний зазначив, що влада Ржепорії ніколи не мала наміру встановлювати пам’ятник особисто очільнику РОА генералу Власову: «Ми нікому не даємо оцінок і вважаємо, що Власов — вельми неоднозначна фігура. Ми відпочатково прагнули встановити меморіальну дошку виключно власовцям — визволителям Праги. Саме Буняченко, перебуваючи у Ржепорії, і віддав той знаменитий наказ. Ми його тут дуже поважаємо». Що ж, і справді: генерал Власов до боїв у Празі проти нацистів, як стверджують історики, відношення не мав, це була ініціатива командування 1-ї піхотної дивізії РОА й особисто генерала Буняченка, одностайно підтримана вояками; один із очевидців тодішніх подій згадував: «Під вечір один з кавалерійських патрулів проїхав через Гісков, і увесь наступний день через цей населений пункт рухалися піхотні і велосипедні підрозділи (на кожному велосипеді кріпилися фаустпатрони). На питання, куди вони їдуть, відповідали стереотипно: «Рубати німців, звільнити Прагу!». Власне кажучи, нацистів у РОА ніколи не любили, а більшовиків ненавиділи...

Ясна річ, однозначно проти встановлення пам’ятника власівцям у Празі виступила Росія. Спершу посольство Росії в Празі у своїй заяві наголосило на тому, що «Російська визвольна армія була колабораційним озброєним формуванням, створеним нацистським керівництвом Третього рейху», і що в разі його встановлення дійшло б до «порушення зобов’язань Чехії як учасника Конвенції про незастосування терміну давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства 1968 року». До протестів підключилося й МЗС РФ — мовляв, це порушення всіх визнаних норм міжнародного права. У складній ситуації опинився президент Чеської Республіки Мілош Земан, добре відомий своєю проросійською позицією. Він спробував викрутитися за допомогою відвертої софістики: «Говорячи об’єктивно, власовці справді допомогли Празі. Це не можна заперечити. Близько трьохсот з них тут полягли. З іншого боку є історія Російської визвольної армії під керівництвом генерала Власова, яка в усіх арміях світу кваліфікується як воєнна зрада, а у всіх арміях світу воєнних зрадників страчують». Але ж у такому разі чи може сьогодні Німеччина пишатися полковником фон Штауфенбергом, який не лише зрадив присягу фюреру, а й спробував убити того, ставши одним із організаторів антинацистського заколоту? Чи в Німеччині був свого часу «поганий тоталітаризм» Гітлера, а в СРСР — «хороший» Сталіна? А як бути з чеськими легіонерами, які під час Першої світової війни масово зраджували «найяснішого цісаря» Австро-Угорщини та переходили на бік Антанти — тих легіонерів, без активної участі яких не постала б у 1918-му незалежна та демократична Чехословаччина?

Так, генерал Власов неоднозначна постать, як неоднозначною є і роль самої РОА. Проте дії дивізії генерала Буняченка з порятунку Праги є однозначно позитивними та вартими пошани. І взагалі, до тоталітарних й імперських армій загальні критерії зради і звитяги видаються не надто прийнятними. Мабуть, блогер Boris Budkeev справедливо зауважив з приводу ініціативи керівництва Ржепорії та російських протестів: «Дивіться, Кремль, СРСР (Росія) дуже тісно співпрацювали с Гітлером, поставляючи різноманітні стратегічні вантажі в Німеччину і проводячи разом с гітлерівськими військами паради. НКВД-КҐБ-шний Кремль будував концтабори для своїх невинних громадян і цим успіхом ділився з гітлерівцями. Якби Гітлер не напав на СРСР (Росію), то Росія підтримувала б Гітлера на протязі всіх його завоювань у всіх країнах. Кремль вітав Гітлера із взяттям Парижа. То, про який патріотизм може йти мова, і про яку зраду Власова кричать в Кремлі, якщо сам Кремль зрадив свій народ і знущався над невинним народом, як хотів. Тож не дивно, що дехто вважає генерала Андрія Власова, дійсно, борцем проти Сталіна, і комуністично-НКВД-го насилля».

Бої за правду

Поблизу Ржепориє за рішенням міської влади встановили пам’ятник і меморіальну дошку на честь військовослужбовців Російської визвольної армії

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва

РВА на початку травня 1945 року брала участь у боях за звільнення чеської столиці. На меморіальній дошці зазначено, що у травні 1945 року командування 1-ї дивізії РВА на чолі з генерал-майором українцем Сергієм Буняченком вирішило прийти на допомогу пражанам, які повстали проти німецької окупації, і що в боях за визволення Праги загинуло 300 солдатів РВА. У правому нижньому кутку дошки вміщено цитату російською мовою з «Архіпелагу ГУЛАГ» Олександра Солженіцина «Чи всі чехи розібралися потім, які росіяни врятували їм місто?». Російське посольство у Празі відреагувало заявою про те, що «зведення будь-яких пам’ятників, звісно, внутрішня справа держави, громадяни якої самі обирають своїх героїв», але що «знесення пам’ятника визволителю Праги, її почесному громадянинові маршалу І.С. Конєву та встановлення меморіальної дошки посібникам військових злочинців (підрозділи «власовців» входили до складу СС) « засвідчує, «на чиєму боці симпатії деяких політичних сил у сучасній Чехії». Російські дипломати геть зарапортувалися, заявивши, що пам’ятник «власовців» — це поступка тим, хто домагається перегляду підсумків Другої світової війни, ігноруючи Статут ООН та інші міжнародно-правові та моральні імперативи».  Цікаво, а що таке «міжнародно-правовий імператив»?

Як же все це відбувалося 75 років тому? Спираючись на роботи російського історика Кирила Александрова, перебіг подій — Повстання у Празі у другій половині квітня 1945 року готували кілька підпільних груп. Формально очолила повстання Чеська національна рада, головою якого був професор Альберт Пражак. З 12 його членів 8 були комуністами. Але безпосередньо підготовкою повстання керувала військова комісія ЧНР на чолі з капітаном Яромиром Неханскім (псевдо «Їржі»), який представляв чехословацький уряд у Лондоні. Йому підпорядковувалася підпільна комендатура «Бартош» (псевдо начальника штабу цієї комендатури, підполковника Генерального штабу чехословацької армії Франтішека Бюргера). Начальником же комендатури «Бартош» був генерал Карел Кутелвашер. Усі ці люди до 1939 року служили у чехословацькій армії. У повстанні мали брати участь підпільні групи офіцерів Чехословацької армії, а також створені німцями фінансова прикордонна варта і празька поліція. Усі ці люди мали стрілецьку зброю.

Кутелвашер і Бюргер комуністами не були, як і Неханскій, і розраховували, що Прагу займуть американці. Німецьке командування здогадувалося про підготовку повстання, і комендант Праги генерал інфантерії Рудольф Туссен (до речі, непоганий художник) вів таємні перемовини з представниками чеського опору, щоб запобігти повстанню. Він пропонував здати Прагу чехам, але тільки після того, як звідти підуть усі німецькі війська і буде евакуйовано всіх поранених із місцевих шпиталів і та частину німецького населення, яка захоче залишити місто. 29 квітня в околицях Праги з’явилася 1-а дивізія РВА на чолі з генерал-майором Сергієм Буняченком, яка прямувала до Австрії — місця збору всіх сил, що підпорядковувалися генералу Власову. Останній, прибувши до дивізії, надав Буняченку свободу дій. На той час власовці вже не виконували німецьких наказів. Буняченко відмовився зайняти запропоновану йому німцями ділянку фронту поблизу Брно і встановив контакти з чеським підпіллям. Поблизу Сухомаст, за 25-30 км на північ від Праги, на нараді в ніч на 5 травня Буняченко й більшість командирів його дивізії вирішили підтримати повстання, наївно розраховуючи, що потім Прагу займуть американці і нададуть бійцям і командирам дивізії і всій власовській армії політичний притулок. Власов був проти, але його не послухали. У цей час танки 3-ї американської армії генерала Джорджа Паттона підходили до Пльзені, але вони мали наказ зупинитися на лінії Пльзень — Карлсбад,  залишивши Прагу росіянам.

Уранці 5 травня Буняченко підписав із представниками комендатури «Бартош» угоду «Про спільну боротьбу проти фашизму і більшовизму».  А між 11-ю і 12-ю годинами розпочалося повстання, місто вкрився мережею барикад. Міністр у справах протекторату Богемія і Моравія Карл Герман Франк віддав наказ придушити повстання. Він діяв через голову Туссена, який хотів досягти компромісу з повстанцями. Німецький гарнізон Праги налічував до 15 000 осіб і значною мірою складався з військ СС. Повстанці, які захопили радіостанцію празької поліції, звернулися із закликом по допомогу як до Червоної Армії, так і до військ західних союзників. Повсталі, включно з поліціянтами, були озброєні здебільшого револьверами і мисливськими рушницями. Туссен тим часом надіслав своїх представників до Паттона у Пльзень, який американці зайняли вранці 6 травня. Німецький генерал запропонував капітуляцію гарнізонові Праги перед американцями, які могли бути в Празі вже до вечора 6 травня. Але Паттон був зв’язаний наказом Ейзенхауера. Головнокомандувач союзних сил в Європі не хотів брати Прагу, щоб не злити Сталіна. Патон лише надіслав до Праги розвідувальні дозори, які прибули туди увечері 6 травня. Але ще в другій половині дня 5 травня на допомогу повсталим рушила 18-тисячна дивізія Буняченка. Уже ввечері її розвідка була у Празі.

Радянські війська в цей час перебували за 30-150 км від чеської столиці, долаючи опір німецьких ар’єргардів. Війська 1-го Українського фронту маршала Івана Конєва розпочали наступ безпосередньо на Прагу ввечері 5 травня і розраховували бути там 11 травня. Оскільки бійці РВА були в німецькій формі, у ніч на 6 травня повстанці доправили до дивізії кілька тисяч пов’язок кольору російського прапора, щоб власовців можна було відрізнити від німців. Буняченко висунув Туссенові ультиматум скласти зброю до 10.00 6 травня. Німці ультиматум проігнорували, і власовці вступили в бій із гарнізоном Праги. 6 травня бої вели разведдвівізіон майора Бориса Костенка, який мав кілька танків Т-34, і 1-й полк полковника Андрія Архипова, які зуміли відтіснити німців за Влтаву. А 3-й полк підполковника Георгія Рябцева (Александрова) атакував аеродром у Рузине, що не дало змоги німцям використати авіацію проти повстанців. 7 травня аеродром захопили власовці. При цьому полк Александрова втратив до 30% особового складу. Але увечері 6 травня до Праги прибула розвідка американської 16-ї бронетанкової дивізії і стало відомо, що американці до Праги не ввійдуть. А Буняченко не надто бажав зустрічатися з радянськими військами. Вранці 7 травня власовці атакували центр Праги. На той час у місті з’явилися радянські розвідгрупи. Командир однієї з них запропонував Буняченкові повернутися в обійми матері-батьківщини і товариша Сталіна, на що Сергій Кузьмович в яскравих образних висловах запропонував товаришеві Сталіну вирушити значно далі матері-батьківщини.

Власов спробував укласти угоду з Чеською національною радою, але та вже чекала на Червону Армію, відмовилася визнавати угоду з комендатурою «Бартош» і порадила власовцям здатися радянським військам. Тому о 23-й годині Власов і Буняченко віддали наказ залишити Прагу. Вранці 8 травня дивізія Буняченка попрямувала до Пльзень здаватися американцям. Німці знову атакували повстанців, але, діставши наказ припинити бойові дії, тому що 7 травня в Реймсі було підписано акт про беззастережну капітуляцію, уклали з повстанцями угоду про капітуляцію о 16.00 8 травня. Ті з гарнізону і жителів Праги, хто хотів здатися американцям, дістали змогу безперешкодно залишити місто. Пішов майже весь гарнізон. Кількасот німецьких цивільних осіб вбили чехи вже після капітуляції. Радянські війська в особі 4-ї гвардійської танкової армії Дмитра Лелюшенка вступили до Прагу о 4-й годині ранку 9 травня. Повстанці втратили 1694 вбитими і 1600 пораненими. Дивізія Буняченка втратила близько 300 вбитих і 198 поранених. Ще кількасот було поранено легко і залишилося в строю. Німецький гарнізон і населення Праги втратили близько 1000 вбитих. Усіх цих жертв не було б, якби американці погодилися зайняти Прагу 6 травня і прийняти капітуляцію гарнізону.

Буняченка і Власова американці видали Сталіну,  їх повісили 1 серпня 1946 року. Рудольфа Туссена було видано американцями уряду Чехословаччини 1947 року і 1948 року засуджено до довічного ув’язнення за участь у придушенні Празького повстання. 1961 року його обміняли на двох заарештованих у Західній Німеччині чехословацьких шпигунів. Туссен помер у ФРН 1968 року.