Про політико-правові інструменти

Військова агресія Російської Федерації проти України постійно має бути на порядку денному міжнародних організацій,   міжнародних форумів і переговорів, світових засобів масової інформації.

Нам необхідно активно використовувати політико-правові інструменти для захисту національних інтересів. Сьогодні я хочу зупинитися на Конвенції Монтре 1936 р. про статус Чорноморських проток.

Конвенція була ухвалена на Конференції про режим Чорноморських проток, що проходила 22 червня — 21 липня 1936 р. у місті Монтре, Швейцарія. У конференції брали участь СРСР, Туреччина, Великобританія, Франція, Болгарія, Румунія, Греція, Югославія, Австралія і Японія. Конференція була скликана за пропозицією Туреччини з метою переглянути Конвенцію  про режим Чорноморських проток, схвалену на Лозанській конференції 1922—1923 рр. У результаті роботи Конференції 20 липня країни-учасниці підписали нову Конвенцію про режим проток.

Конвенція закріпила за торговельними суднами всіх країн свободу проходу через протоки як у мирний, так і у воєнний час, режим проходу військових кораблів, різний для  причорноморських і нечорноморських держав. Для військових кораблів нечорноморських держав термін перебування у Чорному морі обмежений до 21 доби. Це положення фактично обмежує в часі можливість перебування кораблів держав-союзників України в Чорному морі, але не в Азовському, в разі денонсації угоди між Україною та Російською Федерацією про статус Азовського моря як внутрішніх вод.

За умови попереднього повідомлення влади Туреччини Чорноморські держави можуть проводити через протоки в мирний час свої військові кораблі будь-якого класу.

Питання про порядок попереднього повідомлення влади Туреччини про проходження через протоки військових кораблів України вперше виникло під час переговорів між Україною та Росією про статус Чорноморського флоту. До розпаду СРСР таке попереднє повідомлення здійснювалося Радянським Союзом.

У зв’язку з тим, що Україна не була учасницею Конвенції Монтре 1936 р., представники Російської Федерації запропонували закріпити положення, щоб такі попередні повідомлення здійснювалися Російською Федерацією. Звісно, пропозиція про повідомлення влади Туреччини про проходження військових кораблів України через  третю державу ставило б Україну у залежність від цієї держави й було неприйнятним.

Після чергового раунду переговорів, у яких я брав участь у складі української делегації від МЗС, я поінформував про проблему першого заступника міністра закордонних справ М.П. Макаревича й запропонував план вирішення питання, який він доручив мені реалізувати.

Для самостійного попереднього повідомлення уряду Туреччини й, відповідно, можливості проходження військових кораблів України через протоки, Україна мала стати учасницею (стороною) Конвенції  Монтре 1936 року.

Згідно з положенням Конвенції (Стаття 28) окрім держав, що підписали конвенцію, вона була відкрита лише для приєднання «будь-якої держави, що підписала Лозанський мирний договір від 24 липня 1923 р.». Конвенція мала закритий характер і не передбачала можливості приєднання інших держав.

Найпростішим і найшвидшим правовим способом, що не вимагає перегляду конвенції, могло бути встановлення статусу України як учасника договору на підставі інституту правонаступництва. При реалізації цієї ідеї виникало багато питань, пов’язаних з її практичною реалізацією. Зокрема, узгодження ухвалення цього рішення всередині країни, механізм повідомлення інших держав учасників Конвенції, можливість впливати на терміни оформлення участі й багато інших.

Уряду Французької Республіки як депозитарію Конвенції була направлена дипломатична нота, в якій повідомлялося, що Україна як держава прибережна до Чорного моря, відповідно до  міжнародного права на підставі інституту правонаступництва вважає себе учасником Конвенції 1936 року. Уряд Франції як депозитарій Конвенції мав повідомити про повідомлення України всім учасникам Конвенції.

Одночасно відповідні ноти були направлені іншим учасникам Конвенції. У них також повідомлялося, що уряду Франції направлена відповідна нота як державі — депозитарію  Kонвенції.

Це було зроблено з двох причин. Перше, не було відомо, скільки часу триватиме ухвалення рішення французьким урядом про розсилку  повідомлення України  державам — учасникам конвенції. По-друге, можливість використання естопеля (estoppel), правового принципу, згідно з яким, зокрема, держави, що не заявила заперечення,  через її поведінку, вважається такою, що мовчазно погодилася з правовою позицією і з часом втрачає  право її оскаржувати.

Цей підхід, як показав час, цілком себе виправдав. Не вдаючись до деталей, можу сказати, що коли через якийсь час у представників держави-депозитарія виникло питання, чи посилали ми повідомлення державі-депозитарію, ноти іншим державам-учасникам Конвенції стали у пригоді для прискорення завершення процедури, в результаті якої Україна стала стороною Конвенції про Чорноморські протоки 1936 року.

Яким чином Україна може  використовувати свою участь у Конвенції для захисту національних інтересів?

1. У зв’язку з тим, що Конвенція стосується питань безпеки в Чорному морі, було б доцільним на постійній основі інформування  держав-учасниць Конвенції про всі випадки порушення Російською Федерацією міжнародного права, міжнародного морського права, зокрема ті, що пов’язані й випливають з анексії Криму й окупації частин Донецької та Луганської областей. Незаконне перебування в територіальних водах України, порушення територіальних вод, незаконна експлуатація континентального шельфу, незаконне будівництво Керченського моста, блокада  Азовського моря тощо.

2. Стаття 29 Конвенції передбачає процедуру внесення змін до Конвенції дипломатичним шляхом або, в разі неможливості домовитися, шляхом скликання для цієї мети  дипломатичної конференції.

Після ретельного, оперативного опрацювання цього питання з союзниками та учасниками Конвенції Україна може ставити питання про внесення змін до Конвенції, зокрема про обмеження можливості проходження (заборону) через протоки військових кораблів держав, що окупували територію прибережних до Чорного моря держав або вчинили щодо них акт агресії. Зважаючи на те, що питання перегляду Конвенції є чутливими для багатьох держав і стосуються  безпеки  держав-членів НАТО, вже сама постановка питання не лише створить новий майданчик для обговорення питань, пов’язаних з російською агресією, а й, у разі правильного підходу, може створити нові можливості та альянси для України як професійного гравця у міжнародних відносинах.