«Угоди з Росією не варті й паперу...»

Останніми днями активізувалася дискусія з приводу: потрібно чи не потрібно денонсувати так званий Великий (базовий) українсько-російський договір. Повністю він звучить так — Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. Після того, як Кремль напав на Україну, розв’язавши війну й окупувавши частину нашої території, він порушив цей договір. Ось конкретна стаття друга: «Високі Договірні Сторони відповідно до положень Статуту ООН і зобов’язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність наявних між ними кордонів». Договір був підписаний 31 травня 1997 року.

Звичайно, Росія порушили не тільки цей документ, а й інші міжнародно-правові акти — той же Будапештський меморандум. Однак саме Великий договір є базовим у наших відносинах з Росією. Відповідно, постає питання — чому Україна досі не денонсувала цей документ? «Ми маємо вимагати від Росії його виконувати, а не розривати, тому що в цьому законі зафіксовано повагу до територіальної цілісності й суверенітету України, повагу до міжнародно визначених кордонів — а це Донбас і Крим», — заявила днями перший віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко. Вона також додала, що «шокована» позицією політиків, які виступають за те, щоб Україна першою вийшла з цього договору, «щоб не діяло жодне право, і ми самі подаруємо Донбас і Крим».

Тим часом відреагували у Москві. Російські ЗМІ поширили слова першого заступника голови комітету Держдуми РФ у справах СНД Костянтина Затуліна, який запропонував піддати ревізії Великий договір між двома країнами. Зокрема, депутат від «Єдиної Росії» вважає, що частина договору, в якій ідеться про визнання країнами територіальних кордонів, «односторонньо вигідна» Україні. Затулін наголосив, що при ратифікації договору в 1999 році Росія підтвердила приналежність Криму та Севастополя Україні. Але далі в традиційно єзуїтський і цинічній формі він заявив: «Наше трактування договору полягає в тому, що визнання кордонів взаємопов’язане з дружбою, співробітництвом і партнерством. Тобто — немає дружби, виникає привід усі питання вирішувати заново, зокрема й питання щодо кордонів». Хоча ще в червні 2017-го, з нагоди 20-річчя Великого договору, МЗС РФ у заяві зазначило, що «саме існування цього документа є запорукою наявності фундаменту для відродження двосторонніх відносин».

18 КВІТНЯ 1995 Р. ПРЕЗИДЕНТ РОСІЇ БОРИС ЄЛЬЦИН НА ЗУСТРІЧІ ІЗ ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРОМ УКРАЇНИ ЄВГЕНОМ МАРЧУКОМ В МОСКВІ ПІДТВЕРДЖУЄ ДІЮ ПАРАФОВАНОГО ДОГОВОРУ МІЖ УКРАЇНОЮ І РОСІЄЮ. ЗАМІСТЬ ПЛАНОВИХ 20 ХВИЛИН РОЗМОВА ЗАТЯГНУЛАСЬ ДО 40 ХВИЛИН. УКРАЇНСЬКА СТОРОНА ВІДСТОЯЛА СТАТТЮ 2, У ЯКІЙ ЙДЕТЬСЯ, ЩО «СТОРОНИ… ПОВАЖАЮТЬ ТЕРИТОРІАЛЬНУ ЦІЛІСНІСТЬ ОДНА ОДНОЇ І ПІДТВЕРДЖУЮТЬ НЕПОРУШНІСТЬ НАЯВНИХ МІЖ НИМИ КОРДОНІВ» / ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ ЄВГЕНА МАРЧУКА

Чи піде Росія на подальші реальні кроки у такій специфічній односторонній денонсації — побачимо. Заявку зроблено. Важливо, яку все-таки офіційну позицію займає українська влада. В Міністерстві закордонних справ України нам заявили, що найближчим часом вони планують провести прес-конференцію і роз’яснити журналістам свою позицію. Хоча в ЗМІ знаходимо більш ранню заяву тодішнього заступника міністра закордонних справ Вадима Пристайка (грудень 2016-го), який аналогічно Ірині Геращенко зауважив (ukrinform.ua): «У так званому великому Договорі про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією написано, що Росія поважає територіальну цілісність і непорушність наявних кордонів. Поки цей пункт, який Росія не виконує, є у договорі, нам є за що її судити. А якби ми дозволили собі розірвати цей договір, росіяни нам би сказали: «Почекайте, ми нічого не порушили, тому що не брали на себе жодних зобов’язань». Тож ми не можемо дозволити Росії зіскочити з такого гачка».

Є й інші думки з цього приводу, у чому можна пересвідчитись нижче в коментарях експертів.

«ВІДМОВА ВІД ДОГОВОРУ — ЦЕ ВІДМОВА ВІД ПРЕТЕНЗІЙ ДО РФ, ЗОКРЕМА, В СУДАХ»

Вадим КАРАСЬОВ, політолог (ua.112.ua):

— Проблема закону про деокупацію і Великого договору полягає у юридичному визначенні РФ. В публіцистичному ключі ми говоримо, що Росія — ворог. Дехто доходить до того, що говорить: Росія — етнічний ворог. Тобто, будь-який росіянин є апріорі ворогом і з ним поводитись треба як з ворогом. Але є визначення ворога. Великий договір визначає Росію не як ворога, а як друга. Адже це договір про дружбу. І я не за те, щоб від нього відмовитись, адже відмова від нього — це відмова від претензій до РФ, зокрема, в судах. З іншого боку, якщо ми приймаємо закон про деокупацію, то ми визначаємо РФ як правового ворога.

«ТРЕБА БУЛО ДАВНО ДЕНОНСУВАТИ ВЕЛИКИЙ ДОГОВІР»

Володимир ВАСИЛЕНКО, юрист-міжнародник:

— На моє глибоке переконання, треба було давно денонсувати Великий договір між Україною і РФ. Затулін або не знає міжнародного права, або просто ним грубо нехтує. Відповідно до Конвенції про право міжнародних договорів, одностороннє розірвання договору, чи як реакція на його порушення, чи то в силу інших надзвичайних ситуацій, не впливає на норми відповідного договору, якщо в ньому визначається визнання кордонів між державами. Росія системно і капітально порушила кордони держави Україна і, відповідно, згаданий договір. Попри це, вона залишається зв’язаною нормами загального міжнародного права, і за це вона несе відповідальність.

«ВІДМОВЛЯТИСЬ АБО ДЕНОНСУВАТИ ВЕЛИКИЙ ДОГОВІР БУЛО Б ПОМИЛКОЮ»

Костянтин ГРИЩЕНКО, міністр закордонних справ (2003—2005 рр., 2010—2012 рр.):

— Відмовлятись або денонсувати Великий договір між Україною і РФ було б помилкою. Саме його положення є правовою основою для того, щоб переконувати наших міжнародних партнерів та світову спільноту підтримувати Україну в нашій боротьбі за відновлення територіальної цілісності. Цей документ для такого завдання дуже важливий, оскільки він був ратифікований свого часу і є чинним донині, адже його ніхто не скасовував. Безумовно, необхідно знаходити там ті положення, які викликають серйозні запитання. Наприклад, там є стаття, яка говорить, що Україна і РФ є стратегічними партнерами. Після того, як ми в повному обсязі відновимо свою територіальну цілісність, можливо ми ще раз повернемось до цього пункту, але то вже буде зовсім інша ситуація. Нехтування Великого договору з боку РФ буде ще однією демонстрацією відмови з боку Кремля визнавати територіальну цілісність України та її суверенність. А це, в свою чергу, ще раз говоритиме про те, що РФ є джерелом загрози миру та стабільності в Європі.

«ЗГІДНО ІЗ ДОГОВОРОМ, КРИМ — ЦЕ ТЕРИТОРІЯ УКРАЇНИ, А ВІЙНА НА ДОНБАСІ — ЦЕ РОСІЙСЬКА АГРЕСІЯ»

Євген МАРЧУК, голова робочої групи з питань безпеки від України в Тристоронній контактній групі в Мінську (пости у FB від 11 та 14 січня 2018 р.):

— 11 січня 2014 року я розмістив цю фотографію, хоча стосується вона подій 1995 року. Зробив я це не випадково.

До втечі Януковича з України і позбавлення його повноважень Президента України Верховною Радою залишалося ще трохи більше місяця. До відкритої фази окупації Криму Росією — також ще близько місяця. Що відбувалось в Україні і навколо України в січні 2014 року, думаю, всі добре пам’ятають. Але мене тривожила поведінка Росії в той час. І особливо — її поведінка в Криму. Вона дуже нагадувала мені поведінку РФ на півострові в 1992—1995 роках, коли мені довелося безпосередньо займатися нейтралізацією цієї поведінки.

До того ж, оскільки я мав прямий стосунок до підготовки так званого Великого (базового) українсько-російського Договору і парафував його з російським віце-прем’єром Олегом Сосковцем, я дуже добре пам’ятаю, скільки нам коштувала стаття 2 цього Договору «Високі Договірні Сторони відповідно до положень Статуту ООН і зобов’язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність наявних між ними кордонів».

Моя зустріч із президентом Росії Борисом Єльциним відбулася саме з приводу цієї статті. Замість планових 20 хвилин розмова затягнулась до 40 хвилин. Частково обговорювались 3 і 4 статті цього Договору, де йдеться про непорушність кордонів, мирне врегулювання спорів і незастосування сили.

Стаття 3: «Високі Договірні Сторони будують відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов’язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права».

Стаття 4: «Високі Договірні Сторони виходять з того, що добросусідство і співробітництво між ними є важливими факторами підвищення стабільності та безпеки в Європі і в усьому світі. Вони здійснюють тісне співробітництво з метою зміцнення міжнародного миру і безпеки. Вони вживають необхідних заходів для того, щоб сприяти процесу загального роззброєння, створенню та зміцненню системи колективної безпеки в Європі, а також посиленню миротворчої ролі ООН і підвищенню ефективності регіональних механізмів безпеки. Сторони докладають зусиль до того, щоб врегулювання всіх спірних проблем здійснювалося виключно мирними засобами, і співпрацюють у відверненні та врегулюванні конфліктів і ситуацій, які зачіпають їхні інтереси».

Ось чому саме тоді в січні 2014 року я нагадав цим фото з Б. Єльциним у Кремлі про договірні зобов’язання Росії у відносинах з Україною. Цей Договір після парафування мною і Сосковцем у 1995 році без змін підписаний президентами обох країн, ратифікований парламентами обох країн в 1997 році та зареєстрований в Секретаріаті ООН.

І друге — ось чому я так гостро реагував і реагую на поведінку Росії щодо України.

Росія грубо порушила цей Договір, порушила Будапештський меморандум і ще цілу низку українсько-російських і міжнародних договорів. І цей Великий (базовий) Договір не денонсований Україною до сьогодні.

Чому Україна не ставила питання про його денонсацію — це окрема тема. Гостра тема і, дійсно, неоднозначна. Не дивлячись на це, мав би бути хоч якийсь офіційний коментар, хоча б із боку МЗС. Тому, що прямої і однозначної відповіді на це питання для, як кажуть, «простих» людей, немає.

Не знаю, чи прочитав мій матеріал від 11 січня Костянтин Затулін, але саме після моєї публікації він вніс в Держдуму пропозицію частково (!?!?) денонсувати цей українсько-російський Договір у тій частині, яка стосується «стороны подтверждают нерушимость существующих между ними границ». Саме якраз через цих два слова «подтверждают нерушимость...» і відбулась тоді, в далекому 1995 році, моя зустріч у Кремлі з президентом РФ Борисом Єльциним. І тоді вдалось переконати Б. Єльцина залишити в Договорі «подтверждают нерушимость существующих между ними границ». Згідно із цим Договором, Крим — це територія України, а війна на Донбасі — це російська агресія. І цей Договір є «чинним».