Яка армія потрібна Україні?

Посилення соціального захисту, зокрема суттєве підвищення грошового забезпечення, спонукає українців поповнювати армійські лави у статусі контрактників. Але, на думку багатьох військових експертів, наша держава найближчим часом не зможе відмовитися від військовиків-строковиків.

«НАША МЕТА — ПРОФЕСІОНАЛЬНА АРМІЯ...»

Протягом кількох десятиліть майже кожен міністр оборони України, а їх у нас за цей проміжок часу змінилося близько десяти, обіцяв, що ось-ось «Україна матиме професійну армію». Але далі слів справа не пішла. Понад 90 відсотків особового складу ЗС до 2014-го складали солдати-строковики.

«Украй низьке грошове забезпечення, відсутність житла і безперспективність його отримати відлякували громадян од війська, — говорить директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентин Бадрак. — До того ні МО, ні ГШ не мали чіткого і реального плану дій у цьому напрямі. Та й колишні президенти і прем’єр-міністри країни не надто переймалося цим питанням, намагаючись економити на армії. Що з того вийшло — ми побачили навесні 2014-го. Коли б держава більше опікувалася національною безпекою, а оборона є однією з найголовніших її складових, то, можливо, Росія не ризикнула б на той сценарій, що відбувся у Криму, а сьогодні відбувається на Донбасі, знаючи, що може дістати по зубах».

У 2009 році ЗС поповнилися 4885 військовиками-контрактниками, а у 2010-му — 6 115. А звільнилися 5668 і 7023 відповідно. У 2012-му міністр оборони України Дмитро Соломатін, до речі, громадянин Росії, відрапортував Верховному головнокомандувачу про поповнення армії 2357 вояками-контрактниками, «забувши», що 4337 залишили її.

«Русскую весну» Збройні сили України зустріли навесні 2014-го не лише роздягненими, голодними і вкрай погано озброєними: більшість підрозділів були неукомплектовані, згідно зі штатом. Тож довелося провести шість так званих мобілізаційних хвиль. І хоча професійний рівень новоспечених вояків бажав кращого, саме вони     — за великим рахунком — врятували країну. Багато хто заплатив за це власними життями. На політичному Олімпі зрозуміли: потрібна професійна армія. Можна по-різному ставитися до колишнього керівництва країни і військового відомства. Але протягом 2014 — 2018 років ЗС поповнилися 170 тисячами контрактників. Лише у 2018-му контракт підписали понад 30 тисяч громадян, із них — 2 тисячі офіцерів. У 2019-му — приблизно стільки ж. І на сьогоднішній день цією категорією військовослужбовців повністю укомплектовані десантно-штурмові війська, Сили спеціальних операцій. Правда, і відтік контрактників теж спостерігається, але не такий значний, як стверджують окремі політики...

Середній вік осіб, які підписують контракт, — 30—40 років. Зауважу, що відсоток жінок-контрактників теж постійно зростає: лише у Збройних силах служать понад 27 тисяч представниць прекрасної статі, з яких близько 3500      офіцерів. У порівнянні з 2008 роком їхня кількість зросла в 15 разів!..

Що спонукає людей одягати армійські однострої, знаючи про високу ймовірність опинитися з часом у районі бойових дій? Згідно з соціологічними опитуваннями, головним мотиваційним чинником є грошове забезпечення, інші соціальні гарантії. Дехто вважає військовослужбовців-контрактників «звичайними заробітчанами, які нічим не відрізняються від тих, хто працює в Польщі чи Росії». Не моралізуватиму щодо цієї фрази, сказаної однією панянкою, що засідає сьогодні під куполом ВР, а скажу лише, що інакше, як цинічно-брехливим, це твердження важко назвати.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

СКІЛЬКИ КОШТУЄ СОЛДАТ-КОНТРАКТНИК?..

Мінімальне грошове забезпечення військовика, який перебуває безпосередньо на лінії бойового зіткнення, становить 27 300 гривень. Якщо ж у інших районах ООС, то   — близько 17 тисяч. Додаткові надбавки виплачуються в залежності від специфіки військової частини, спеціальності, виконаних завдань тощо. Окрім цього, раз на рік надається матеріальна допомога у розмірі місячного грошового забезпечення. Ще одна така ж сума виплачується при відбутті у щорічну чергову відпустку. Контрактники мають право на безоплатне користування військовими медичними закладами, військовими санаторіями, їм надаються пільги при вступі до вишів. При цьому їхній віковий ценз збільшено до 30 років.

Найдосвідченіші сержанти після проходження курсової підготовки отримують офіцерські звання: за останні роки ЗС отримали понад три тисячі офіцерів, які достойно служать, зокрема і в районі бойових дій. Військовослужбовці, які захищали Україну, отримують статус учасника бойових дій. Сьогодні його мають 240 тисяч військовослужбовців. І всі вони користуються різними пільгами і соціальними гарантіями. Для звільнених діють державні програми перекваліфікації, тобто перенавчання. Ними передбачено навчання за 29-ма цивільними спеціальностями у 45 містах. Після цього вони мають преференції у працевлаштуванні.

Зауважимо, що впродовж 2014—2019 років Українська держава багато зробила для посилення соціального захисту людей у погонах. Наприклад, з 1 січня 2019 р. грошове забезпечення зросло в середньому на 30—50 відсотків, суттєво покращилася забезпеченість військовою формою, її якість. Напередодні прибуття в зону ООС кожен контрактник отримує два комплекти форми. Рівень харчування наблизився до стандартів армій країн НАТО. Запрацювала процедура виплат компенсації за оренду житла: раніше її отримували лише офіцери. Тож сьогодні деякі контрактники цієї категорії, навіть ті, які перебувають в зоні проведення Операції об’єднаних сил, приїжджають сім’ями і «знімають» житло. Поступово вирішується і житлова проблема, оскільки реалізується програма будівництва гуртожитків покращеного типу.

Проте, якщо дивитися правді в очі, служба за контрактом поки що не може на рівних конкурувати на ринку праці в Україні, не кажучи вже про країни НАТО. Адже рядовий працівник тієї ж «Нової пошти» чи касир супермаркету отримують більше. А хіба можна порівняти їхні моральні й фізичні навантаження і вояка-контрактника, якому теплу домівку замінює бліндаж чи окоп? Я вже не кажу про смертельний ризик для тих, хто в районі ООС.

Тому потрібно багато ще чого зробити у цьому напрямі. Зокрема, докорінно змінити ставлення держави, суспільства до своїх захисників. Без цього неможливо створити справжню професіональну армію. МО, ГШ останнім часом підготували кілька законопроєктів, якими передбачено надання переваги тим, хто захищав батьківщину, при подальшому працевлаштуванні. Середні витрати на грошове забезпечення такого військовослужбовця складають близько 240  тисяч гривень. Приблизно стільки ж витрачається на інші види забезпечення, бойову підготовку.

«НАМ ПОТРІБНА ЗМІШАНА АРМІЯ...»

Контрактна армія має безліч плюсів. Але Україні, зважаючи на сусідство з агресивною Росією, доцільно мати військо, яке комплектувалося б за змішаним принципом: і контрактниками, і строковиками. Останні змогли б отримувати необхідні навички ведення бойових дій, які можуть знадобитися їм у будь-який момент.

«Відмовитися від строковиків можуть лише заможні країни. Такі, наприклад, як США, Німеччина, Франція, які до того ж не мають безпосередніх військових загроз від своїх сусідів, — вважає полковник резерву — заступник голови ради резервістів Генштабу ЗС України Михайло Щербіна.       — Україна, на жаль, не входить в їхнє число: ми не можемо похвалитися ні економічною могутністю, ні толерантними сусідами. Фінляндія, країни Балтії, які, як і ми, відчувають загрозу з боку Росії, зберегли обов’язкову строкову службу. У Фінляндії її проходять понад 70                відсотків населення! Навіть жінки, щоправда, в добровільному порядку. І там практично немає так званих ухильників — молодих людей, які, як дідько од ладана, втікають від війська. А все тому, що громадяни цієї країни, знаючи, як СРСР загарбав у них частину території, не розглядають строкову службу як втрачений час. Строкова служба у Фінляндії є лише першим етапом служби за контрактом. Строковики не займаються нічим іншим, окрім бойової підготовки, тривалість служби залежить від складності підготовки. Після її проходження громадянин практично пожиттєво перебуває у військовому резерві. На мій погляд, цей підхід потрібно впроваджувати і нам. Громадяни повинні знати, що їх не призивають примусово на рік-півтора для того, щоб виконувати господарські роботи або «стояти в нарядах». Замість строкової служби доцільно впровадити установчі збори резервістів. Їх тривалість має суворо відповідати програмам підготовки за спеціальністю: солдат — шість — вісім місяців, сержант, офіцер — до року. Після чого — багаторічна служба в резерві з періодичним залученням до зборової перепідготовки». 

«Більшість країн світу застосовує саме змішаний  підхід, — погоджується з Михайлом Юрійовичем співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки центру О. Разумкова Олексій Мельник. — Одна з найсильніших армій світу — ізраїльська — формується на основі призову до війська всіх громадян. Що стосується України, то тут однозначно має бути кістяк призовної армії, але разом з тим слід працювати над резервом. Законом або страхом перед покаранням змусити служити важко. Водночас є велика кількість людей, готових іти в армію. Держава повинна максимально використовувати такий резерв».