Які кораблі потрібні Україні?

Швидкі зміни у середовищі безпеки у Азовському та Чорному морях на тлі зростання регіональної і глобальної турбулентності загострюють питання створення доцільних оперативних і бойових спроможностей національних Військово-Морських сил.

Ще з часів Пунічних війн гарантованою умовою недопущення заволодіння прибережними акваторіями та територіями приморської держави було й залишається «панування на морі», суперництво за яке завжди є предметом особливої уваги тих держав, котрі дбають про море. Море — це не стіна чи бар’єр, а дорога, яка є перевагою для розвитку будь-якої приморської країни (морегосподарська діяльність, торгівля — морський транспорт найдешевший у світі, добування корисних копалин на шельфі й ін.). Водночас, море є дорогою з двостороннім рухом, яка також є способом швидкої доставки і активації різноманітних загроз: від порушення суверенних прав приморської держави у володінні надрами у межах виключної морської економічної зони і континентального шельфу до блокування її морегосподарської діяльності, захоплення островів і вторгнення на приморські території. Якщо не дбати про стримування та нейтралізацію зазначених та інших загроз з моря на ранніх стадіях їхнього виникнення, вони активуються в самий несприятливий момент, нарощуються до силового домінування іншої країни там, де суверенні права належать прибережній державі. Все досить просто — вакууму на морі не існує.

У цьому контексті слід звернути увагу принаймні на два аспекти щодо наших прибережних акваторій і територій:

по-перше, наявність цілої низки активованих загроз національній безпеці у прибережних морських водах України (територіальному морі та виключній морській економічній зоні). Зараз ці загрози діють переважно в прихованому форматі, вибірково — у відкритому;

по-друге, вкрай обмежені спроможності ВМС України для забезпечення військово-морського панування у наших прибережних акваторіях і нейтралізації загроз національній безпеці на ранніх стадіях їхнього виникнення (стримування активації).

Це означає ризик дестабілізації ситуації на приморських територіях прихованими точковими і вибірковими діями з моря, «закупорювання» у будь-який момент українського флоту (не лише військового, але й цивільного) у базах і портах із подальшим раптовим (у сприятливий для нього момент) нарощуванням зусиль шляхом високоінтенсивних дій різновидового угруповання військ (сил). Як вам такий сценарій?

ФЛОТ ЛЕГКИХ СИЛ ДЕЩО ОБМЕЖЕНИЙ В РАДІУСІ ДІЙ І УНІВЕРСАЛЬНОСТІ ОДНІЄЇ ОКРЕМО ВЗЯТОЇ ПЛАТФОРМИ, АЛЕ ЕФЕКТИВНИЙ У ГРУПАХ І ТАМ, ДЕ ТРЕБА «НЕ ВІДДАТИ СВОГО» / ФОТО РЕЙТЕР

Розуміючи критичність військово-морської проблематики групою національних та західних флотських офіцерів, як діючих, так і в запасі (так званою Dream Team) ще у квітні минулого року була запропонована взаємосумісна з НАТО Концепція створення боєздатних ВМС України — прагматичний і розрахований на реалії документ. В ході роботи над Концепцією іноземні експерти попереджали про обмежену ресурсну можливість України для поповнення ВМС України новими кораблями, пропонували застосовувати smart-підходи асиметричного реагування на загрози замість лінійного «віддзеркалення» іншої сторони і намагання тягатися «стінка на стінку». Скоро буде рік, як цю Концепцію... покладено на полицю.

А що відбувається на практиці? Триває пріоритетне нарощування берегового (сухопутного) потенціалу національного флоту. Від захоплення «сухопутною» стратегією ВМС України наближаються до параметрів дивізії берегової оборони, відсоток бойового плавскладу став вкрай низьким...

Виникає риторичне запитання: «Військово-Морські сили — це для захисту на морі чи на березі, де пріоритет?».

Насправді, з морем все непросто. Нещодавно керівництво ВМС України почало просувати ідею продовження будівництва головного багатоцільового корвету проекту 58250 та побудови трьох таких бойових кораблів, а також поповнення Військово-Морських сил 2-4 надмалими, малими чи навіть середніми підводними човнами, як основи корабельних бойових спроможностей 2020 року.

Спробуємо розібратися в корветно-підводній темі.

Проект створення багатоцільового корвету 58250 (якщо бути коректними, то за водозміщенням і складом озброєння це багатоцільовий фрегат) було відкрито у 2005 році. Головний корабель серії таких кораблів було закладено на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві у травні 2010 року. Тобто проекту вже 11 років. Простий розрахунок свідчить: якщо продовжити будівництво головного корабля існуючими темпами, то потрібно ще... майже 14 років. Виникають риторичні запитання: якими силами та засобами захистити державу в цей період? А скільки ще потрібно часу не лише для побудови, але й для подальшої модернізації решти кораблів цього класу, тому що до моменту закінчення побудови на 25-му році своєї історії вони вже будуть морально та технологічно застарілими?

Корвети проекту 58250, малі та середні підводні човни — кораблі відкритого моря. Під час бойового застосування підводні човни потребують забезпечення розгортання з боку інших сил флоту, зазначені корвети — дій у бойовому порядку (ордері) разом з іншими кораблями. Розрахунки показують, що потрібно мати групу із 8—10 кораблів (катерів) охорони і допоміжних суден для забезпечення бойової діяльності зазначених сил, а також побудувати ешелоновану систему захисту пунктів і районів їхнього базування та багато іншого.

Будівництво багатоцільових корветів і закупка підводних човнів (у середньостроковій перспективі в Україні відсутні можливості будувати підводні човни) — лише одна частина запропонованого командуванням ВМС проекту. Після окупації Криму для такого класу кораблів не має інфраструктури базування, її треба створювати з нуля. Формування такої бази потребує величезних затрат. Досвід учить, що рішення щодо системи базування повинно передувати рішенню про побудову кораблів. Де ж будуть базуватися багатоцільові корвети та підводні човни?

Наступне питання — ресурсне. Воно, до речі, повинно бути ключовим під час прийняття будь-якого рішення. Слід відмітити, що орієнтовна вартість побудови корвету — 250 млн євро, закупівлі малого/середнього підводного човна — 200/580 млн доларів США. Створення заявленого командуванням ВМС України угруповання із 3-х багатоцільових корветів (колись планували 10, потім — 6, зараз — 3), двох малих і одного середнього підводних човнів, разом із кораблями (катерами) охорони та побудовою берегової інфраструктури базування потребує... 55,1 млрд грн. До того ж із річного оборонного бюджету на розвиток корабельного складу ВМС України можуть спрямовуватися до 1 млрд грн, тобто на все про все буде потрібно... 55 років. Ось і вся ресурсна арифметика.

«ОК, а яка альтернатива?», — запитає допитливий читач.

Альтернатива існує, вона — в малих швидкісних платформах, тобто формуванні корабельного складу на базі будівництва (закупівлі) значної кількості (десятків) високотехнологічних, але водночас маловартісних катерів різного призначення (патрульних, ракетних, протимінних, сил спеціальних операцій тощо). Водночас інструментами збалансування і доповнення вказаного потенціалу слід розглядати нечисленні малі бойові кораблі інших класів, насамперед, патрульні корвети (не плутати з багатоцільовими).

Співвідношення вартості одного бойового катеру до вартості багатоцільового корвету складає 1:15—200, а розрахункова потреба на створення збалансованих бойових спроможностей ВМС на базі численних малих швидкісних бойових платформ, доповнених декількома малими кораблями інших класів разом з удосконаленням інфраструктури — до 7 млрд грн. Основні вказані бойові спроможності реально створити до кінця 2020 року.

Не хочу обтяжувати читача порівнянням бойових властивостей, коефіцієнтів ефективності та варіантів проведення різних морських операцій — вони не на користь малокількісного корветного флоту, який не вирішуватиме всього спектру оперативних завдань ані в ближній, ані в дальній морській зоні (лише частково). Звичайно, малі швидкісні платформи мають і певні недоліки — нічого ідеального не існує. Флот легких сил (його ще називають «москітним») дещо обмежений в радіусі дій і універсальності однієї окремо взятої платформи, але ефективний у групах і там, де треба «не віддати свого». Його унікальні властивості, насамперед, висока оперативна швидкість, раптовість та випередження є високоефективним інструментом стримування противника та забезпечення національних інтересів у ближній морській зоні.

Слід відмітити, що саме відродження військово-морського потенціалу держави, розвиток Військово-Морських сил Збройних сил України, які мають бути здатними обороняти берегову лінію Чорного та Азовського морів, виключну (морську) економічну зону (тобто, ближню морську зону) визначено ключовим у Воєнній доктрині України. Виходячи з цього, пріоритетом розвитку корабельного складу доцільно вважати формування цільових національних військово-морських спроможностей для реагування на загрози (забезпечення панування) саме у ближній морській зоні України. Масове оснащення ВМС України швидкохідними (50+ вузлів) катерами є оптимальним, швидким і, безумовно, адекватним виконанням вимог Воєнної доктрини. Саме масове: два катери одного підкласу — мало, десять різних підкласів — вже щось, але адекватні спроможності створюють декілька десятків.

По суті, це збалансований шлях відносно невеликими затратами розв’язати існуючі проблеми, а не продовжувати накопичувати їх до критичної маси в очікуванні реалізації довгострокових великозатратних програмам. В рамках реалізації вказаного підходу можливо отримати партнерську технологічну підтримку і завантажити українські кораблебудівні підприємства спільними проектами.

Звичайно, хотілося би мати в Україні ВМС, спроможні діяти як у відкритому морі (Blue Waters Navy), так і у ближній морській зоні (Littoral Waters Navy). Але життя потребує пріоритетів — без цього ресурси розмиватимуться, а Україна й надалі не матиме потрібного для захисту держави військово-морського потенціалу.

Помилка у виборі, які саме військово-морські спроможності створювати, як і відсутність вибору, дорого коштуватиме Україні. У всіх вимірах. На морі рахуються з сильним, а не з тим, хто говорить про силу у відкладеному в часі форматі.