YES чи НI?

Переселений із Криму до Києва форум «Ялтинська Європейська Стратегія» зібрав у цьому році безліч гостей — українських і закордонних. Схоже, про «компроміси» Пінчука вже геть забули, і починаючи від першої особи держави і закінчуючи рядовими експертами і журналістами, всі вирішили засвітитися на YES. Однак на цей раз є і відмінності. Все більше людей кажуть «ні» конформізму і безпринципності, і все більше людей розуміють, що неподоланий кучмізм — це загроза для України. Разом з тим, рівень присутності на форумі все ще залишається високим. Про що це свідчить?

Щодо іноземців. Їхні посольства не інформують про ситуацію в Україні, зокрема навколо резонансної «справи Гонгадзе — Подольського»? Можливо, але якщо в самій Україні немає остаточного рішення суду з цього приводу, або якщо частина українські ЗМІ ігнорує чи викривлює цю справу, то чому іноземці мають бути більшими борцями за справедливість ніж самі українці? Тим більше, це відставні політики, які приїхали в Україну поділитися теорією і досвідом, тим більше, коли є можливість підзаробити. 

Щодо українців. «Те, що на річницю вбивства Гонгадзе політики йдуть на форум Пінчука, мене надзвичайно обурює, — коментує «Дню» журналіст Отар Довженко. — Мені важко давати оцінку кожному з цих політиків і важко давати оцінку діям Луценка. Це неперебірливість, лицемірство і безпринципність, які в принципі притаманні цим людям. Питання до нас — чому ми досі не виростили, не знайшли їм альтернативу. На відміну від багатьох співвітчизників, у мене хороша пам’ять. Я дуже добре пам’ятаю, хто такий Кучма. Але мені здається, що більшість українців про це почали забувати. Чинну владу це цілком влаштовує, в тому числі тому, що використовують Кучму на Мінських перемовинах, а він, у свою чергу, використовує владу і ситуацію на свою користь. Для влади це вигідний компроміс. Думаю, що завдання журналістів нагадувати про те, ким є Кучма, і не лише у зв’язку з Гонгадзе, тому що Гонгадзе — це лише трагічний епізод більш глобальних і катастрофічних для держави процесів. Зараз тиражується версія про те, що Кучму підставила Росія вбивством Гонгадзе і використала це для впливу на нього. Думаю, що за тиражуванням цих версії стоїть зять Кучми — Пінчук. Пінчуку таким чином важливо «відмазати» свою родину. Так-от, журналісти мають протиставити цим намаганням — відбілити Кучму — істину. Поняття «кучмізм» складалося аж ніяк не тільки з історії з Гонгадзе. Проти «кучмізму» люди виступали і навіть проливали кров, бували биті й заарештовані. «Кучмізм» — явище багатогранне і досі не подолане в Україні».

Не оминув своєю увагою YES і нинішній генпрокурор Юрій Луценко. З’явилося нове фото ручкання генпрокурора з Кучмою. Подібна фотографія в 2013-му вже була: буквально через кілька місяців після звільнення з колонії Луценко пішов на форум Пінчука і запам’ятався якраз рукостисканням з другим президентом. Тоді це частково обурило, але не сколихнуло суспільство, тому ситуація повторилася. Сьогодні колишній активний борець із режимом Кучми, саме в день 17-ї річниці викрадення і вбивства журналіста Гонгадзе виступив на тему верховенства права. Насправді, якщо коротко охарактеризувати всю цю історію, то це якраз — верховенство цинізму. Кілька порівняльних цитат:

«На Хрещатик прийшли всі ті люди, які хочуть показати, що ми знаємо про злочини режиму і ми не будемо терпіти злочинців на вершині влади. Ми будемо і далі добиватися виконання наших вимог, зокрема перша наша мета — звільнення злочинного міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. І тільки після цього ми можемо приступити до переговорів із чинним режимом. Звичайно, самі переговори можуть стосуватися умов і часу уходу Кучми на давно очікуваний нами всіма відпочинок», — це слова Луценка під час акції «Україна без Кучми» взимку 2001 року. 

Скоріше, на YES зараз він не планував робити заяви з приводу «справи Гонгадзе — Подольського», але довелося, бо запитали.

«Я користуюся цим майданчиком (YES) для того, щоб донести свою позицію. І до тих пір, доки ми не маємо вироків по цій справі (Гонгадзе — Подольського), я не думаю, що я не маю бути ввічливим як це годиться на міжнародних конференціях, — відповів Луценко (pravda.com.ua). — Розслідування справи просувається погано, тому що Конституційний Суд заборонив визнавати «плівки Мельниченка» в якості доказів. А також тому, що Пукач не дає жодних свідчень про тих, хто давав йому наказ. У мене було декілька спроб отримати свідчення від Пукача... Він категорично відмовляється спілкуватися і говорить про фантастичні версії. Взагалі складається враження, що в нього є проблеми зі здоров’ям (?! — Ред.). Але без його показів, як відомо, інших свідків не залишилося. Пошуки через документальні факти занадто ускладнені терміном (давності)». 

Щодо «плівок Мельниченка». Віктор Шишкін, коли приймалося згадане рішення Конституційного Суду в 2011 р., був суддею КС. І ось що він розповів «Дню»: «Я вважаю, докази допустимими. Я, як суддя КСУ ще у 2015 році дав роз’яснення по «справі Гонгадзе —Подольського» в Апеляційний суд про те, як правильно розуміти ці положення, що регулюють ситуацію із використанням технічних засобів спостереження. Питання в тому, кому треба санкціонувати записи. Це для всіх, чи тільки для тих службовців, до повноважень яких належить застосування таких засобів. Ситуація із «плівками Мельниченка» випадкова, тому що в його повноваження не входила оперативно-розшукова діяльність, яка пов’язана із застосуванням спеціальних технічних засобів. Тут є тонка матерія, і дійсно рішення Конституційного суду теоретично могло би бути певною перешкодою. Але оцінку будь-яким матеріалам, які можуть бути використані як докази, може давати лише той суд, який слухає конкретну справу. Тому для Луценко немає підстав для того, щоб рішенням Конституційного суду приховувати свою бездіяльність».

КИЇВ. МАЙДАН НЕЗАЛЕЖНОСТІ. 15 ВЕРЕСНЯ 2017 р. / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

«Припустимо таку логіку, що «плівки Мельниченко» не є доказом, — продовжує Віктор Шишкін. — Але все те, що записано на плівках, Мельниченко говорить як свідок. І говорить це під протокол. Це є доказом. Тоді чому плівки не є доказом, а слова Мельниченка стають доказом? Вони ж не можуть спростувати пояснення свідка, які він дав під протокол слідству і готовий говорити про це в суді. Він там скаже те ж саме, що записано на плівках. То де в цьому логіка? Я розумію, що якщо б не було свідчень самого Мельниченка, то тоді теоретічно б можна було посперечатись щодо плівок. Ніхто не може спростувати те, що свідчення є законним доказом, який прописаний в КПК. Тоді і плівки, на які посилається Мельниченко, є законним доказом. Тому своїми словами Луценко здебільшого намагається приховати свою бездіяльність та вигородити Кучму». 

Далі — з приводу Пукача і його показів. Тут вже нам пояснює адвокат потерпілого Олексія Подольського — Тетяна Костіна, яка добре знайома з матеріалами справи: «Матеріали справи, починаючи з досудового розслідування і закінчуючи сьогоднішнім днем, коли справа знаходиться в касаційному суді, дають послідовну відповідь на те, хто насправді був замовником в злочині проти Гонгадзе і Подольського. Покази Пукача є незмінними. Вони такими були і на слідстві, і на суді першої інстанції, і в апеляційному суді, і в касаційному суді. Більше того, у засідання касаційної інстанції 31-го травня 2017-го року Пукач повідомив всім присутнім журналістам, а пізніше прокуратура внесла в реєстр відомості, про те, що на нього чинився тиск протягом всіх років розслідування. Є особи, які бажали щоб він змінив свої покази і не називав замовників. Після проголошення вироку першої інстанції 29 січня 2013-го року, який оголосив суддя Мельник, Пукача запитали чи зрозумілий йому вирок, на що він відповів, що вирок йому буде зрозумілим тоді, коли разом з ним на лаві підсудних будуть сидіти Кучма та Литвин. Але пізніше з протоколу судового засідання суду першої інстанції ці висловлювання Пукача зникли. У зв’язку з цим касаційна інстанція прийняла рішення про розсекречення аудіозаписів засідань в Печерському і Апеляційному судах».

«Тому висловлювання генпрокурора Луценка просто шокують, — продовжує Тетяна Костіна. — Особливо, якщо враховувати той факт, що коли Луценко був на передачі «Право на владу» в ефірі «1+1», то він особисто повідомив, що в даній справі є дуже важливі докази, які, на його думку, дадуть завершити цю справу та передати її до суду до закінчення каденції генпрокурора. Тому нинішні його заяви видають прямо протилежну позицію тому, що він заявляв до того. І це ставить важливі питання щодо мотивів його нинішніх заяв, особливо враховуючі його останні фото з Леонідом Кучмою, який обґрунтовано підозрюється в наданні злочинних наказів щодо Георгія Гонгадзе та Олексія Подольського. Більш того, коли Луценко каже, що інших свідків, крім Пукача, не залишилося, це ще одна неправда. А те що ГПУ незаконно та порушуючи численні міжнародні зобов’язання України досі не надає потерпілому Олексію Подольському статус потерпілого у справі в частині замовників давно за межою моралі та права.  Щодо термінів давності доказів, то не зрозуміло, що саме мав на увазі Луценко, коли використав таку загальну фразу. Що саме ускладнює йому пошук доказів і що саме йому не дає можливості зробити правову оцінку тим доказам, які вже були зібрані і знаходяться в матеріалах справи. Покази Пукача нікуди не ділися, «плівки Мельниченко» також нікуди не поділися. Існують результати міжнародних експертиз про те, кому належать голоси на тих плівках».

Незважаючи на те, що нинішня влада і більшість гостей заходу Кучми — Пінчука живуть за старими правилами, ситуація все одно потроху змінюється. Раніше голос «Дня» був майже одиноким серед ЗМІ, сьогодні голосів набагато більше, це можна прослідкувати, в тому числі, і по реакції на YES у ФБ. Позитивним сигналом тут стала і ініціатива голови Комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганни Гопко разом з іншими депутатами, які запропонували створити альтернативний до форуму YES майданчик, на якому зможуть зустрічатись провідні політики, дипломати, бізнесмени, громадянські активісти та експерти. В коментарі «Дню» Ганна Гопко повідомила, що дана ініціатива народних депутатів вже отримала підтримку в Адміністрації Президента, Міністерстві зовнішніх справ та Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України. Публічно позицію Ганни Гопко вже підтримала в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун. Це позитивна тенденція, яку не можна не помітити і яку обов’язково потрібно посилювати.