Демократія - це коли два вовки і ягня голосують щодо обіднього меню. Свобода - це коли добре озброєнне ягня оспорює результат такого голосування
Бенджамін Франклін, один із засновників США, політичний діяч, дипломат, вчений, письменник, журналіст, видавець, масон

Акт відновлення історичної справедливості

Підтримую оприлюднену в «Дні» пропозицію гідно відзначити 100-ту річницю української дипломатичної справи
29 вересня, 2017 - 11:58
ОЛЕКСАНДР ШУЛЬГИН ТА ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО

Сталося!

Українська держава таки зобов’язана здійснити комплекс необхідних заходів для  відзначення 100-ї річниці  вітчизняної  дипломатичної справи. «Це — подія особливої національної та міжнародної ваги. 22 грудня 1917 року Володимир Винниченко та Олександр Шульгин підписали акт про заснування Генерального секретарства міжнародних справ — першого українського Міністерства закордонних справ у ХХ столітті... Найвище державне вшанування цієї дати має стати виразним посланням і нашому суспільству, і світові: ми народжені не вчора, в основі наших дій — велика традиція...» — наголошують з приводу цього голова комітету Верховної Ради України в закордонних справах Ганна Гопко, директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович і екс-заступник міністра закордонних справ України Данило Лубківський. (див. «День» № 156 від 6 вересня 2017 року). Отже, мені хочеться привітати шанованих авторів із нагальною і вчасною публікацією. Напевно, немає потреби будь-кого переконувати в тому, що порушена проблема є питанням принципової ваги. Вона потребує пильної уваги владних структур і політичних сил суспільства. Переконаний, читач добре розуміє, наскільки значущою є ця подія, з огляду теперішніх скрутних реалій розвитку України, за яких наша держава прагне знайти своє місце в новому світі, що динамічно змінюється, утвердитися як сучасна європейська держава, добитися у відповідь на агресію з боку Росії її міжнародного стримування та мирного врегулювання.

З цим органічно пов’язана ще одна компонента практичної реалізації зовнішньої політики Української Народної Республіки, перед дипломатією якої тоді, в роки Першої світової війни, постало завдання максимальної прагматизації її роботи, наближення до потреб якнайшвидшого настання загального миру. Як на мене, заслуговує на увагу оцінка, яку їй дав у своєму дослідженні «День української дипломатії: історичні підстави визначення» київський історик Микола Несук: «Після попередньої розвідки, що її зробила українська делегація, керівництву УНР стало ясно, що треба визначитися з питанням про участь у поки що сепаратних мирних переговорах з державами Четвертного союзу. Можна стверджувати, що тодішні керманичі української зовнішньої політики пішли на цей крок під тиском зовнішніх обставин. Про це свідчили події, пов’язані з підготовкою і проголошенням ноти Генерального Секретаріату до всіх воюючих і нейтральних держав з питання про перемир’я і мир. Нагальність вирішення цього питання пояснював пізній час проведення засідання Малої Ради  (близько12-ї години ночі з 22 на 23 грудня 1917 р.). Головував на ньому М. Грушевський. Текст ноти оголосив генеральний секретар з міжнародних справ О. Шульгин» (Цит. за: Україна дипломатична. Науковий щорічник. Випуск третій. — Київ, 2003. С. 513 -514). Проблема, про яку йдеться, в той час набула особливої гостроти. І те, що Мала Рада з приводу цієї ноти водночас ухвалила резолюцію, в якій доручила Генеральному Секретаріату негайно розпочати вироблення конкретних умов загального демократичного миру, зайвий раз свідчить про велике значення всіх зусиль Української Народної Республіки, спрямованих на здійснення саме такого, а не сепаратного миру.


ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Нарешті, не можна тут не звернути уваги на такий факт. Відповідь на ноту Генерального Секретаріату від представників держав австро-німецького блоку надійшла досить швидко. Щоб не бути голослівним, пошлюся на  промовистий доказ, який наводить у своїй фундаментальній праці «Історія України 1917 — 1923 рр.» Дмитро Дорошенко:

«Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина вважають за необхідне відзначити, що вони готові привітати участь представників УНР в мирних переговорах у Брест-Литовську.

При цьому вони відзначають, що так само радо привітали б таких уповноважених представників також на переговорах щодо укладення перемир’я.

Брест-Литовський, 26 грудня 1917 р. Уповноважені делегати чотирьох союзних держав: фон Кюльман — за Німеччину, граф Чернін — за Австро-Угорщину, Попов — за Болгарію, Нессімі-бей — за Туреччину».

З огляду на викладене, стає очевидним й інше. Нота Генерального Секретаріату УНР до всіх воюючих і нейтральних держав з питання про перемир’я і мир знаменувала собою перший вихід молодої Української держави на міжнародну арену. Укладення Брестського миру, дипломатичне визнання України як незалежної держави перетворило її на суб’єкт міжнародного права, європейської політики. Дуже важливо, щоб ця обставина була глибоко осмислена не лише політиками, а й суспільством у цілому. Не випадково М. Несук, котрого ми вище вже згадували, слушно зауважує:  «Дата ухвали цієї ноти — 22 грудня 1917 р. — стала підставою для указу Президента України про День української дипломатії». Ідеться про Указ № 1639/2005 В. Ющенка від 21 листопада 2005 р., яким у нашій країні було встановлено професійне свято — День працівників дипломатичної служби,  що має відзначатися щорічно 22 грудня.

Ще раз наголошую: йдеться про появу дипломатії в країні, що перебувала в досить важкому економічному та політичному становищі. Пріоритети зовнішньої політики визначалися, в першу чергу, розкладом сил на міжнародній арені та стратегічними інтересами Української держави, яка спрямовувала всі зусилля для втримання української державності. Найголовнішим завданням, яке стояло перед українською зовнішньополітичною службою, було забезпечення миру й захисту від зовнішньої агресії, що дало б можливість молодій державі твердо стати на ноги. На жаль, так склалося, що Українська Народна Республіка — через відомі нам обставини — не спромоглася цього досягти, що не могло не мати для неї важких негативних наслідків.

Автор не ставив перед собою за мету здійснення скільки-небудь вичерпного фактологічного аналізу про початок професійної діяльності українських дипломатів. Мої наміри пов’язані з іншим. Хочеться підтримати оприлюднену на шпальтах «Дня» пропозицію гідно відзначити 100-ту річницю української дипломатичної справи. Погодьмося, це — не просто варта нашої уваги ідея. Якщо хочете, — це акт відновлення історичної справедливості. Українська дипломатія є складовим елементом історії українського народу, створення ним своєї держави. Вона зароджувалася, розвивалася і функціонувала у тісному взаємозв’язку і взаємозумовленості з історією української державності, виступала її продуктом і чільним компонентом. Мова, таким чином, іде про важливу роль працівників дипломатичної  служби України у підтриманні мирного та взаємовигідного співробітництва України з членами міжнародного співтовариства, забезпеченні при цьому національних інтересів і гарантування безпеки України, а також захисті прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном.

Протягом ХХ століття дипломатичний фах зазнав радикальних змін, які торкнулися не лише методів роботи дипломата, а й самих сфер його діяльності. У зв’язку із цим варто привернути увагу до важливого висновку, який представлено в навчальному посібнику для студентів-міжнародників: «Нова дипломатія — це надзвичайно мобільна й різнопланова діяльність із забезпечення зовнішніх інтересів власної держави, якими нині, в епоху глобалізації, пройняті практично всі  сфери людської діяльності» (Див. докладно в кн.: Гуменюк Б. І., Щерба О. В. Сучасна дипломатична служба. — К.: Либідь, 2001. С. 7). Ми не маємо права не зважати на це.

Мені імпонує, що ініціатори відзначення дипломатичного ювілею глибоко усвідомлюють, яке значення має осмислення досвіду національної дипломатії з позицій історизму для її сучасного функціонування. Конструктивізм їхнього виступу на сторінках поважного всеукраїнського видання має стимулювати в Україні дискусію щодо того, якою є і якою має бути  сучасна дипломатична служба. (Принагідно зазначимо: українським дипломатам добре відома позиція редакції газети «День», де упродовж кількох місяців друкувалися великі  інтерв’ю, взяті у багатьох послів України, які вже не один рік працюють за кордоном.)  Потреба у кваліфікованому обговоренні цих питань  давно назріла. Сторічний ювілей української дипломатії — слушний момент для підбиття підсумків та розгляду тенденцій подальшого розвитку. Переконаний у тому, що такий аналіз має бути максимально об’єктивним і відвертим. Це, без сумніву, є одним із важливих чинників для подальшої розробки означеної тематики в українській дипломатичній теорії.

Юрій КИЛИМНИК, кандидат філософських наук, Київ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments