Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

Благоговійте перед життям

Про дві Нобелівські премії важливо наголосити сьогодні
12 січня, 2018 - 12:35
АЛЬБЕРТ ШВЕЙЦЕР

Мир чи атомна війна...

Альберт Швейцер

«Світ сьогодні більше потребує гігантського стрибка до миру, ніж гігантського стрибка в космос», — ці слова американського президента Ейзенхауера, сказані 7 листопада 1957 року з нагоди запуску космічного супутника, сьогодні, як ніколи, актуальні. Особливо для нас, українців.

Четвертий рік — війна в Україні. Небесна Сотня з Майдану в геометричній прогресії стає Небесними Тисячами. Два мільйони бездомних біженців лише з Донбасу. А з Криму?.. Ще два мільйони — голодних і під обстрілами людей, переважно похилого віку, в полоненому Донбасі.

Люди, які ведуть ту огидну звірячу війну, самі стали звірами. Люди, на захист яких нібито та війна ведеться, або померли вже на гарматних розтяжках, або перетворилися на жебраків. Замість свободи — взаємне повсюдне знищення. Знищення, для якого не існує ніякого перемир’я...

Найкращою дипломатією є, звісно, об’єктивність. Де ви бачите ту об’єктивність в нашому суспільстві в сьогоднішній ситуації? Суцільний суб’єктивізм, і той — навиворіт. Фронт — не фронт, війна — не війна, агресія — АТО, біженці — просто якісь добровільні переселенці, армія — не армія, добровольці-бійці — не воїни-захисники... Хіба може олжа перемогти? А тим більше — народити Правду?..

Тільки кров і смерть — справжня. Уже й лжепророки тут як тут. І свої, й чужі. Мовляв, таке вакханалічне дійство може тривати й десять, і двадцять років. Зомбують цифрами й травестують часом. Що їм вигідно, те нам втовкмачують. Що не вигідно — замовчують і ховають. Роблять вигляд, що роблять... І безбожно крадуть усе й скрізь!

Болить всюди й болить усе... Ні хліба, ні спокою, ні миру. Одні «видовища»!

Але жодної невипадкової випадковості немає. Цьогорічна Нобелівська премія миру дісталася Міжнародній кампанії ІСАN — за принципово нові зусилля із заборони атомної зброї. Ця кампанія згуртовує організації, які ведуть активні розробки з ліквідації атомної зброї.

Осло, 10 грудня 2017 року. На врученні премії — виконавчий директор ІСАN Беатріс Фін, її переможний вигук і піднятий вгору стиснений кулак: «У нас є вибір — кінець ядерній війні чи кінець нас». Не можна далі жити в умовах, коли від взаємного знищення нас відділяє лише один імпульсивний спалах чиєїсь люті — запам’ятаймо її слова.

Так, справді, вибір є завжди. Обмаль охочих вибирати. Щоб Правді — праведне!

...Як швидко пролетіло півстоліття! Навіть трохи більше, а точніше — 63 роки. Наче реактивний літак по Небу.

Той 1954 рік, теж — Осло. Альберт Швейцер виголошує, воістину, історичну промову — відозву до людства «Мир чи атомна війна». Головний наголос: в атомній війні переможців не буде. Будуть лише переможені. Саме йому, великому гуманістові світового значення того року присуджено Нобелівську премію миру. Німцю — за походженням, за паспортом — французові.

Одного прекрасного дня 1913 року молодий перспективний учений із блискучою кар’єрою виїхав назавжди в африканські джунглі, де будує госпіталь для туземців. І все своє подальше життя — до самої смерті 1965 року — присвячує лікуванню африканців. І захисту всього живого на Землі!

Стефан Цвейг писав, що життя цього чоловіка — героїчне, не в старому військовому значенні, а в новому — моральному. Його дружба з Ейнштейном була знаковою. Ейнштейн помер, коли усвідомив свою відповідальність перед людством за небезпеку атомної війни. Перед смертю він змусив Швейцера присягнутися йому, що той віддасть всі свої сили найважливішій справі — збереженню миру й боротьбі проти використання його винаходу.

Альберт Швейцер сповнив свою присягу. Все життя боровся проти випробування атомної зброї. Сонячна людина, крилата фраза: «Ім’я Швейцера в усьому світі відчиняє двері, щоб через них заходило щастя». У світі створено понад шістдесят товариств імені Альберта Швейцера. В США — Інститут гуманізму на його честь.

В Україну ім’я Альберта Швейцера та його книжку «Мир чи атомна війна» привезла тільки 1992 року професор київської політехніки, доктор фізико-математичних наук Тамара Григорівна Стрижак. Опісля наукового стажування в Німеччині. Найперше вона створила в Україні Наукове товариство імені Альберта Швейцера, перше на пострадянському просторі. Книжку Швейцера було перекладено з німецької мови. Професор Т.Стрижак написала передмову. Альберт Швейцер 1996 року заговорив до нас українською мовою. В кабінеті Тамари Григорівни ціла галерея графічних портретів Альберта Швейцера, аж чотирнадцять. Уся стіна — в різних ракурсах...

А ще — про один нюанс Людини, яка опікувалася цілим Людством. Твоєю долею, моєю... Альберт Швейцер постійно стверджував, що в людини не може бути двох рідних мов. Говорити протилежне — значить, обманювати себе. Мислити можна тільки рідною мовою. І молитися — теж. Рідна німецька мова для нього була, наче різнобарвний кольоровий пахучий ліс, а французька, якою він послуговувався, — просто турботливо доглянуті доріжки красивого парку. Вловлюєте різницю?!

Саме про ці дві Нобелівські премії хотілося наголосити сьогодні. Сьогодні, коли наш світ знову в суцільному коловороті воєн. Коли десь там, наче й далеко, в тій Північній Кореї голосно брязкають диявольським атомним начинням. Коли тут, близько, московські пальці бігають по пекельних клавішах. Афганістан,Сирія, Ізраїль, російські літаки...

Думалося — це десь там, далеко, а ми тут — у повній безпеці. І ось війна вже — в моїй луганській хаті. А я в одну мить стала вигнанкою. Без оселі й без усякого майна. А тій війні кінця-краю не видно. А безпритульність і поневіряння за три з половиною роки випекли всю душу. Ні вернутися туди, додому, ні жити тут, просто на асфальті... Повна безвихідь!

Лише чую, як шепче, благає через тьму часу і через світло просторів тихий голос Альберта Швейцера: «Благоговійте перед життям!». Його книжка «Вчення про благоговіння перед життям» ще й досі йде до України...

Напевно, теж не випадково, що саме воєнного 1915 року під час поїздки по річці Огове в африканському Габоні Швейцер осягнув найголовніший висновок, що основним принципом моралі й справжнього гуманізму повинно бути благоговіння перед Життям.

...Дві світові війни, трагедія Хиросіми й Нагасакі. Чорнобильський апокаліпсис. Третя світова війна з атомною зброєю в коморі неминуче призведе до знищення життя на Землі.

Благоговійте перед Життям! Це означає: благоговіти перед усім живим. Перед кожною живою істотою! Перед твариною й перед рослиною. Перед пташкою й перед комашкою... Благоговійте й поважайте кожне життя, як своє власне. Благоговійте не теоретично — практично благоговійте!

У кімнаті, де жив Альберт Швейцер, на його письмовому столі завжди стояла посудина з цукровим сиропом і водою. До неї через весь стіл і підлогу тягнулася жвава мурашина стежка, по якій безконечно снували мурахи, щоб підхарчуватися.

Життя тварин і рослин так само священне, як і життя людини. Етика благоговіння перед життям охоплює в собі все, що можна визначити, як любов, офіра, співчуття, співстраждання в горі й радування в радості.

Швейцер писав: «Для мене немислимо, що я можу бути щасливим в той час, коли навколо мене стільки нещасних людей, голодних, нужденних, згорьованих». Тільки мораль благоговіння перед життям є досконалою. Бо це й є справжнє милосердя до всього живого! Саме воно відповідає здоровому глузду людини.

Чому ж тоді ми поводимо себе так безглуздо, просто божевільно поводимо?! Не може бути, щоб ми вчасно не схаменулися, не зібралися з силами й не знайшли мужності відректися, спекатися всієї небезпеки.

Досить того, що в XXI столітті голод крокує планетою. Людству елементарно не вистачає їжі. Скоро купуватимемо питну воду лише в пляшках. Глобальне потепління нищить захисну озонову оболонку Матінки-Землі нашими зловісними димами. Тануть льодовики. Землетруси не стихають. Життя під загрозою кожної миті. Не знаєш, де і як прокинешся. І чи прокинешся взагалі...

Берегти життя — це творити добро. Нищити життя — це множити зло. Хто відмовляється нести відповідальність за мир, той бере на себе вину за війну. Війну, яка спотворює все. А хто розпочинає війну, той кланяється смерті. Тій смерті, яка несе суцільне насилля та повсюдну руїну.

Вигнати завойовника, окупанта, грабіжника — це бути благословенним у віках. А хто наживається на крові, на стражданнях, на сльозах — той будує собі пекло. І не тільки для себе, для всіх своїх нащадків до сьомого коліна... Бо смертний гріх — страшніший навіть від найстрашнішої смерті на фронті.

Якщо ти не благоговієш перед життям — ти недостойний самого життя. Людство завжди любило й любить сміливих і відважних. Лінивим і боягузам навіть Господь не хоче допомагати. Тільки силою власної волі можна звільнитися від будь-якого рабства, від усякої окупації та від атомної зброї. Ніхто тебе не визволить, крім тебе самого!

Благоговіння перед життям часом зобов’язує тебе і вмерти за те життя. Щоб продовжувалося Благоговіння... У родах і народах! Благоговіймо перед Життям!

Антоніна ЛИСТОПАД, лауреат Премії імені Василя Стуса, Луганськ — Київ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ