«Центристи – невикористаний резерв»

Поки що українці можуть лише позаздрити монолітності фінів, яку ті проявили в 1939—1940 роках, воюючи з СРСР. У нас так чомусь не виходить. Мало того, що ми втратили чималі території (Крим і частину Донбасу), де молодь уже системно виховується в антиукраїнському дусі й звідки видавлюється все проукраїнське. У нас і самі патріотичні сили «материкової» України досить розколоті. Варто лише трохи посидіти в соцмережах, і ви отримаєте чітку картину, майже об’єктивний зріз суспільства. Ось, скажімо, обговорення давнього посту Лариси Ніцой, який стосується ступеня зросійщеності Києва. Час від часу читачі до нього повертаються, обговорюють, бо пости мають здатність ще довго жити своїм незалежним ні від кого життям. А це значить, що і тема досі вважається актуальною, і розколотість суспільства зберігається. Вже й нові терміни в соціумі стихійно закріпилися. Поміркованих протилежна сторона зверхньо називає «толерастами», тоді як радикалів їхні опоненти не менш зневажливо називають «борцунами». Мовляв, що з останнього візьмеш —  такого результат не цікавить, лише сам процес боротьби. Хлібом не годуй — дай із кимось пободатися... Щоб адреналіну побільше! А системно працювати таким нецікаво, бо тоді адреналіну не буде.

***

Такі ось реалії. То що — змиримося з розколом, якщо вже нема на це ради? А чи не краще вивчити стихійні процеси формування «центру»? Адже вони легко простежуються, бо українська мова, хоч-не-хоч, а таки завойовує новий простір. Як доказ, наведу лист Оксани із Запоріжжя. Зверніть увагу на її впевнений тон. Ось що пише мешканка Запоріжжя, полемізуючи з мовними радикалами:

«С такими, как вы, по-русски, чтобы вы, наконец-то, захлебнулись своей желчью, утонули в своих воплях и прекратили работать на раскол страны. З іншими — державною, без жодних проблем. Мову ми знаємо, іноді навіть краще за спольщених західняків, які вважають себе патріотами та законодавцями українства. А для мене Україна — то Харків, Полтава, а не тільки те, що раніше було Польщею, Угорщиною та Румунією. Хто там не координує час в своїй голові? Путлєр прийшов «захищати» російську мову не просто так. А після оголошених мовних законів «Свободи» та слів Фаріон, яку я дуже поважаю як філолога, але зневажаю як нерозумну провокаторшу. Звісно, він і так би прийшов, знайшов би причину... Але ж це ви руйнуєте Україну, а не ми — російськомовні, які за звичкою говорять мовою батьків. Ми — ті, хто навчався вже в незалежній Україні, знаємо обидві мови, і в побуті спілкуємося залежно від ситуації. Ми будемо навчати наших дітей української, але не з-під палиці, а розповідаючи їм про нашу історію, про те, якою важливою є наша мова. А ви вимрете, слава Богу — отакі істерики і псевдопатріоти. І буде рости в нас здорове покоління нормальних українців, а не шовіністів. Я, взагалі, людей люблю та поважаю, але до вас поваги ніякої. Ви для моєї країни зло не менше, ніж московити...»

З одного боку, жителька Запоріжжя вживає терміни «провокаторша», «шовіністи», «вимрете»... А з іншого — «московити», «путлєр»... У Кремлі пораділи б такій атаці запоріжців на українських радикалів? Думаю, що ні. Там не були б у захваті від цього посту Оксани. Адже за нею можуть піти мільйони, а не десятки й сотні, як за радикалами. Вона — центристка, і це навіть добре, що так емоційно і детально виклала свої думки. Бо і у нас трохи «прояснилося» стосовно цієї категорії населення. Звісно, не все так бездоганно у мисленні Оксани. Чому вона так виділяє Полтаву і Харків і так зневажливо пише про Західну Україну? Досі живе штучними стереотипами, які так поширені на сході? Ще одне зауваження: пише, що молоді східняки спілкуються двома мовами залежно від ситуації? А чи справді у Запоріжжі часто виникають ситуації на користь української? Боюся, що ні. Хіба що за межами міста. У себе вдома — навряд. Так, що аргументи не надто переконливі, але з іншого боку — як же позиція Оксани відрізняється від світогляду сотень тисяч божевільних, які здали ворогу Крим і покликали війну в рідний Донбас! З такими, як вона, можна і треба працювати.

А ось що написав (російською мовою) інтелігентний киянин Олексій відносно сварок поміркованих і радикалів: «Це питання навіть не культурне, а швидше математичне. Питання множини та підмножини ми проходили на уроках математики. Існує безліч російськомовних громадян. Однак, далеко не всі з них входять в підмножину російських громадян, сепарів або навіть «симпатиків» Росії. Більше того, існує ОКРЕМА підмножина російськомовних громадян, котрі відверто Росію ненавидять. Особливо в її нинішньому, агресивно-войовничому, тупому вигляді! І, мені здається, для україномовних патріотів вкрай нерозумно і навіть небезпечно ці дві окремі підмножини змішувати в одну купу! Розумні люди шукають союзників, дурні — із соратників роблять ворогів...»

***

Отже, певний запит на центризм у суспільстві є, так само є і люди, які могли б стати центрами «кристалізації». Не треба боятися пробувати. Гірше, ніж було в Донецьку і в Севастополі в березні 2014 року, точно не буде. Сто років тому фіни не надто засмучувалися з того приводу, що в Гельсінкі було забагато російсько— і шведськомовних містян. Вони спочатку об’єднали «своїх». А все інше прийшло само собою.