Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

Глухонімі поети, або «Вам не уникнути покарної руки!»

6 червня, 2014 - 14:27

Це з вірша М. Рильського «Вогонь, залізо і свинець». Написаний у перший день минулої війни з фашизмом, а опублікований п’ятого дня її.

«Це знову напад? З ворогом двобій? / Ми чуєм, нене! Ми йдемо на бій!» А це з вірша Павла Тичини «Ми йдемо на бій», що з’явився друком уже на третій день фашистської окупації України.

До цього можна додати, що й пісню «Вставай, страна огромная» написано теж третього дня війни, а композитор Александров для учасників військового ансамблю писав ноти на шкільній дошці крейдою, бо не було коли чекати друку: п’ятого дня війни радіо донесло її до всього (Царство Небесне!) СРСР!

Я далекий від того, щоб тужити за есесером, чи когось переконувати, що літературне слово здатне втихомирити «байстрюків Єкатерини» (Т. Шевченко) у Криму чи в східних областях України. Давно минули ті часи, коли С. Гордєєв про свій вірш, надрукований у «Правде Украины», міг сказати: «Еще два таких стиха и империализму п... капец». Але чому таке затишшя в сучасній літературі, зокрема — поезії? Чому жоден із сучасних поетів на другому місяці паскудства путлерівських п’яних легіонів у Криму й на Донбасі не оприлюднив своєї хоча б якоїсь позиції? Хоча б такої, як Шевченкова:

Во Іудеї, во дні они,

Во время Ірода-царя

В Сіоні й навколо Сіона

Романські п’яні легіони

Паскудились... а цар...

Самодержавний государ!

Лизав у ліктора халяву...

Великий Кобзар цими словами протестував проти культових практик російського православ’я і проти тих доморощених іродів, які лизали  1859 року халяви і тому ж православ’ю (московському патріархату), і кривавому імператору Александру, якого народовольцям удалося заспокоїти лише з шостої спроби...

Беру до рук «Літературну Україну» і «Українську літературну газету» за квітень-травень 2014-го: немає в них жодного твору про те, що Третя світова війна розпочалася із загарбання українських земель. Є одна чи дві «колективні» заяви, яких ніколи ніхто не читав і не читатиме, є широкомасштабні відзначення ювілеїв «і мертвих, і живих», а про все інше... «Як у рот води. Ідуть і ніби поглухли, поніміли» (О.Гончар). Якби не Інтернет та культурологічне «Слово Просвіти», то ніхто б поетично й не знав, що в Україні розгулює «московська блекота» (Т. Шевченко) і «Самольоти гудуть, бо... фронти і фронти» (А. Малишко). Де, зокрема, Поети-Герої нашої неньки (запитую себе!), котрі не раз розповідали, що бували в усіх гарячих точках планети і когось там утихомирювали? Чому вони сьогодні не зважуються відвідати хоча б один хутір палаючої Донеччини? А там же є і свої відділення Спілки письменників, і свій Поет-Герой Білаш Борис Федорович... «Гей, хто в лузі?»

Якщо поетичний образ когось із літераторів покинув, то розказали б хоч газетним словом, як замість одержаного 1954 року Криму (одержаного не під дулами «чоловічків», а на основі постанов трьох Верховних Рад) в України відчахнули (для Росії) таку ж площу із Сумщини, Харківщини, Луганщини й Донеччини; як того ж 1954 року спускалася компартійна рознарядка, щоб з кожного українського села було відправлено у Крим на вічне поселення по дві-три молодих українських сім’ї... Саме вони підняли кримське сільське господарство, занедбане (після злочинної депортації звідти татар) переселенцями з Уралу й Сибіру (у них протягом 1944—1954 років нічого «не расло и не растёть»), нагодували всі кримські санаторії, допровадили туди із Запорізької ГЕС електроенергію, прокопали північно-кримський канал з дніпровською водою (виклянчив цей проект у кремлівських кабінетах черкаський голова облради Іван Лутак, якого «перекинули», щоб не був такий розумний, на посаду кримського секретаря обкому партії) і зрештою (із забаганки Кремля) довели Крим до того (за допомогою липового референдуму), що він став «исконно русской територией»...

Слова М. Рильського, які стоять у заголовку («Вам не уникнути покарної руки!»), стосувалися нападників на Україну 1941 року. Але, думаю, не тільки...

Михайло НАЄНКО, професор, лауреат Шевченківської премії, заслужений діяч науки і техніки України

Газета: 
Рубрика: