Характер є гідністю у важкі часи.
Шарль де Голль, французький генерал, перший президент П'ятої республіки

Колки – Повстанська столиця

1943 року містечко шість місяців було центром діяльності загонів УПА
20 жовтня, 2017 - 12:34
ФОТО З САЙТА KOLKY.RADA.ORG.UA

Чи знає щось пересічний читач про містечко Колки? Гадаю, мало що. Адже в школах і вишах донедавна могли про нього й не згадувати. Допитливі з «Вікіпедії» почерпнуть більше: що це населений пункт на території Волині. Лежить він на правому березі річки Стир в оточенні лісових масивів і боліт. Майже два десятки літ — до 1962-го — навіть був районним центром. Нині мешкає в ньому чотири тисячі жителів.

Тоді чому я згадав про Колки? Річ у тім, що в історії національно-визвольних змагань містечко посідає помітне місце. Буремного 1943 року воно шість місяців фактично було столицею незалежної Повстанської республіки. У 75-ту річницю створення УПА, гадаю, варто ширше оповісти про цю далеку непересічну подію.

***

...Почалося з того, що сюди наприкінці березня — початку квітня 1943 року прибув невеличкий загін юнаків на чолі з Сергієм Качинським («Остапом») із села Рудка-Козинська Рожищенського району. Він поклав початок першої сотні УПА. Згодом до них почали приєднуватися групи повстанців з інших сіл. З урочища Вовчак, що в Турійському районі, перебазувалися три бойові сотні під орудою першого командира відділів УПА Василя Івахіва. Після зустрічі з місцевими командирами Івахів мав намір проінспектувати інші підрозділи. Але 13 травня на околиці села Чорниж, що біля Колок, загинув разом із дев’ятьма побратимами, серед яких були і члени його штабу Юліан Ковальський та Семен Снятецький, в бою з німецьким підрозділом. Інформацію про пересування його групи окупантам видав польський шовініст. Про Василя Івахіва згадується у відомій пісні «Там, десь далеко на Волині, створилась армія УПА». Командування перебрав на себе Іван Литвинчук — «Дубовий».

Загони УПА під керівництвом Миколи Ковтонюка в травні розгромили поліцейські дільниці та вигнали представників окупаційної влади з Колок та навколишніх сіл, а потім — і з Ківерцівського, Рожищенського, Цуманського і Маневицького районів Волинської області, а також Степанського і Деражнянського районів Рівненщини і встановили свою владу. Доктор історичних наук Петро Сміян в одній зі своїх публікацій акцентує: «На цій території площею у 2,5 тисячі квадратних кілометрів була проголошена Народна Повстанська Республіка, як прообраз української держави, а містечко Колки стало своєрідною столицею самостійної України. Тут перебували політичний і військові Проводи ОУН-УПА, центральні адміністративні установи. Була встановлена цивільно-військова влада, завдання якої зводились до захисту населення від наруги німецьких окупантів і польських шовіністів. Жителі ставились до неї як до своєї рідної влади і всіляко підтримували її».

Було закладено базу. Вибрано приміщення для штабу командира УПА-Північ «Клима Савура», побудовано казарми для повстанців, військових госпіталів, де лікували поранених у боях з гітлерівськими окупантами бійців. У селі Рудня (околиці Колок) відкрили навіть школу медсестер.

На терені республіки налагодили діяльність господарських структур УПА. Зокрема відкрили майстерню для вичинки шкір, шість кравецьких і швейних майстерень, що забезпечували потреби повстанців і населення взуттям, одягом, білизною. Діяла хлібопекарня, молочарня, пункти переробки м’яса. Працювали дві їдальні, дві лазні, готель. Місцеві спеціалісти відновили роботу електростанції.

Окремо хочу сказати про старшинську школу та школи артилеристів і мінерів, зв’язківців, кавалеристів-розвідників. Старшинську школу очолював колишній офіцер УНР Галайда. Її курсантами стали й мої земляки — жителі села Доросині. Про них оповів у своїй художньо-документальній книжці «У вихорі війни» Степан Курило-Шванс: «Після отримання відповідного розпорядження направити на курси грамотних хлопців заступник станичного Федір Артишук почав перебирати в пам’яті прізвища жителів села, які за Польщі здобули відповідну освіту. Нелегка то була справа. Польську початкову школу в селі, а потім дещо вищу, яка мала 5-6 класів, закінчили одиниці. Отож скерували в Колки лише п’ятьох — Петра Троцюка, Филимона та Олександра Синіх, Володимира Редчука та Миколу Чабанчука. Згодом Микола Максимович уже за горбачовської перебудови оповідав молоді про навчання у цій школі — військовий вишкіл, стройові заняття, вивчення статутів, політичні уроки з історії України, про цікаві зустрічі з командирами УПА».

У Колківській республіці була добре налагоджена структура управління з чудовими ознаками української державності. Тут гартувався національний дух воїнів УПА, проходили передислокації та переформування сотень і куренів. Тут відбувалися наради вищого командування, в одній із них брав участь і Роман Шухевич, ефективно працювала українська адміністрація. На початку вересня 1943 року командир округи УПА «Заграва» Іван Литвинчук підписав наказ про обов’язкове навчання в школах. В інтересах населення почали проводити земельну реформу.

Військова, політична і господарська діяльність органів Колківської республіки в тилу німецьких військ стривожила окупаційну владу. Ставленик фюрера на Волині та Поділлі рейхскомісар Еріх Кох став вимагати у Берліна провести широку військову операцію. Було залучено регулярні фронтові частини (артилерію, танки і навіть авіацію). Вже наприкінці жовтня розпочався  наступ. У декілька разів переважаючі сили ворога стискали кільце навколо Колок та сусідніх сіл, де були формування повстанців. Щоб уникнути людських жертв (а їх найбільше від ударів авіації і танків у Колках зазнали курені Степана Коваля — «Рубащенка» та Миколи Ковтонюка — «Олега») і зберегти основні сили, Головком УПА-Північ Дмитро Клячківський («Клим Савур») приймає рішення: невеликими групами по 10 — 15 чоловік просочуватися крізь кільце оточення на терени інших лісових районів. Це вдалося успішно зробити. І вже в грудні 1943-го та січні 1944-го відділи УПА відновлюють бойову діяльність проти нацистів, а згодом — і проти військ НКВД.

...Славна героїчна сторінка створення та діяльності Колківської повстанської республіки увійшла в історію національно-визвольних змагань українського народу і стала надихаючим прикладом боротьби в умовах німецької окупації за самостійну Соборну незалежну Україну. Нинішнє покоління людей має знати про цей феномен і берегти пам’ять про його мужніх творців.

Василь ФЕДЧУК, краєзнавець, член НСЖУ, Волинь
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments