Переможець силою слова
Незабутній Дмитро Білоус, лицар українського слова, не вірив би, що в час волі, в його 90-річчя, зазнає загроз у святая святих — у освіті — державний статус рідної мови, з якої вже починалося й утиском якої вже кінчалося наше відродження. Як не вірив він, герой війни з оборонців Києва, що Сталін хліб палити накаже, щоб Гітлер не дістав, і тим прирече на мор і свій люд. Не вірив, що режим кине на танки під Києвом слабо озброєну юнь і з 997 вціліють лише 37, що він дивом виживе там, як Олесь Гончар, Григорій Тютюнник, Данило Бакуменко, Михайло Пилипенко... Не вірив Білоус, що Голодомор переживе, коли Сталін після упину українізації завдав удари по церквах і всій еліті нації. У три коси. Не вірив би він, що в КПУ, яка закликає «не переписувати історію», знайдуться сталіністи, що перепишуть осуд Сталіна з’їздами КПРС задля пам’ятника йому, прямо під час відкриття якого одна людина помре, а двох госпіталізують. Ветеран не міг вірити в усе це. Він переживав, коли зло консолідувалося, а добро — ні. Про це ми міркували на святі пам’яті Білоуса в Державному музеї літератури.
Дмитро Білоус вирізнився між видатних митців тим, що, за прикладом Павла Тичини, Максима Рильського, Миколи Бажана, мав учнів. Він давав їм уроки життя, бо був здатний учити, мав щиру душу, був живим словником. Зайшли ми якось у школу біля Лук’янівського ринку, а учні вишикувалися вже в чергу, щоб читати на пам’ять його вірші. Перед почесним академіком АПН України школа знімала капелюха. Тамували подих усі, хто слухав його про 1933-й, коли батьки не відпускали Митю з двору, щоб людоїдам не дістався. Оповідав поет про поезію Росії, Болгарії, Білорусі. Він був ходячою енциклопедією, вмілим учителем! Які ж, на мою думку, уроки його життя і творчості?
Перший урок. Білоус дбав про літературу передусім тим, що ростив творчу зміну. Десять років вів студію юних поетів, так надолужував відсутність в Україні Літературного інституту.
Другий урок. Д. Білоус почував себе як риба у воді в творчому житті НСПУ. Працював у ряді творчих об’єднань. «Друзів сто — і мало їх, ворог один — і багато», — писав він. Поету був близьким і гумор, творення якого Остап Вишня не уявляв без Білоуса, автора збірок «Осколочним» і «Веселі обличчя». Чекали автора оглядів книг поезії («Невмирущий сміх Болгарії») і літературні критики, цінуючи поета не лише за професійні оцінки творчості колег, а й за щирість, відсутність заздрощів. Білоус працював у журналі «Дніпро», піввіку був у його редколегії, у приймальній комісії СПУ, в журі літературних премій — імені Лесі Українки, Павла Тичини. Залучався до журі творчих конкурсів: початківців — «Я гордий тим, що українець зроду!» в «Просвіті», друкованих ЗМІ — «Державній мові — державну підтримку!» в Мінінформації України.
Третій урок. Поет став одним із перших сурмачів українського відродження. Мене вразило, що він ще за кілька років до прийняття Закону про мови в УРСР здав до видавництва «Веселка» книгу віршів «Диво калинове». Про мову! За неї поет одержав Державну премію ім. Т. Г. Шевченка. Подія, «прорив у темі»!
За книги про мову поет заслужив премії ім. Лесі Українки та ім. Олени Пчілки.
Четвертий урок. Творчість поета живив постійний зв’язок із читачами. Вже ті шляхи, куди я залучав його з колегами від «Веселки», Товариства «Знання», Міністерства інформації, сягали шахт Донбасу, сіл Полтавщини і Поділля, портів Криму й Одещини, заводів Запоріжжя, сотень шкіл Києва та Київщини.
П’ятий урок. Білоус був тим, хто не вважав утратою часу громадську роботу, хоч він роками жив без зарплати, був на творчих хлібах і «творчому безхліб’ї». У «Веселці» казали: він — наш Білий янгол, святий Миколай, дарує дітям золоті слова.
Шостий урок. Поет над усе любив Україну, рідну мову. Хоч він гостро критикував забудьків рідної мови, його ніде не сприймали в багнети, як декого з колег. Чому? Бо повсякчас виявляв щиру повагу до інших народів, їхніх традицій, духовних здобутків. Йому гаряче аплодували російськомовні мешканці Донбасу й Криму за поезії в перекладі й російською. Так, свій вірш «Лелека» він читав українською, російською, болгарською, білоруською і польською мовами.
Сьомий урок. Твори поета захоплюють тому, що вони як магнітом притягнуті до подій, що визначали долю народу. До Гетьманщини, війни з нацизмом, боротьби за Незалежність, за наше відродження... Якщо деякі мудрагелі шукають поразок і в перемогах свого народу, то Білоус, як і Ліна Костенко, піднімає читача до перемог свого народу, які він міг бачити і в поразках. До творення книжок у поета завше був тематичний підхід, у нього збірка не закінчувалася пошуком заголовка, що виражав її тему, ідею, а починалася цим.
Восьмий урок. Білоус багатьом, і мені в серед них, писав передмови до публікацій, редагував рукописи, дарував власні твори, творив і читав юним вірші (мав дивовижну пам’ять!). Він продовжив себе в інших, заслужив ордени вільної України й усенародну шану. А які вірші про поета пишуть! Його слова «диво калинове» стали синонімом української мови. За її утвердження в усіх сферах суспільства, за повноцінну Незалежність животрепетний поет і нині бореться разом із Україною.
