Для недержавного народу духова культура грає величезну ролю, бо власне нею він може перевищувати народ, що політично підбив його.
Іван Огієнко, український вчений, митрополит (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець

«Почуття загальної ейфорії мене оминуло»

4 грудня, 2004 - 00:00

Я — киянин, російськомовні предки якого давно осіли в Україні, про що свідчать могили моїх близьких родичів у Києві та його околицях, вони зробили, на мій погляд, певний трудовий внесок у розвиток країни. Зрозуміло, що сьогодні мені та моїм досить численним родичам, які проживають в Україні, небайдужа доля нашої Батьківщини. Зрозуміло, я не можу судити про думки, почуття та симпатії, що виникають у душі кожного з моєї рідні, тому скажу лише про себе.

Зараз мені важко. Почуття загальної ейфорії, що охопило більшість киян, мене, на жаль, оминуло. Можливо тому, що життя навчило мене «поспішати повільно», не роблячи поспішних висновків і не йдучи ні в кого на поводу. У свої вже зрілі роки я добре зрозумів, що хоч ми й вільні у виборі та напрямі своїх дій, ми скуті у виборі їхніх наслідків, а наслідки — хороші вони чи погані — є результатом вибору, зробленого нами. На жаль, більшість, особливо молодих людей, виконуючи якісь дії, не думає про наслідки. Що стосується сьогоднішньої опозиції, яка сколихнула маси довірливого народу і вивела безліч людей на вулиці та площі столиці, то вона, на мою думку, чудово уявляє можливі негативні, або ж трагічні наслідки свого демаршу. Пам’ятається, Юрій Шухевич (син командуючого УПА Романа Шухевича) зронив кілька характерних фраз: «Протягом десяти років незалежності нам прищеплюють «радість»: добре, що не було крові. Адже свободу, честь і гідність нації треба захищати, в разі необхідності й кров’ю також, а інакше виходить, що ми готові бути рабами без честі і гідності, аби кров не пролилася. Яка ж це незалежність?» («День» від 2.12.2000 р.). На щастя, як показав досвід сучасної політичної боротьби, ці глибокі думки шановного Ю. Шухевича не знаходять розуміння та підтримки серед розсудливих політиків, які прагнуть перемоги безкровним парламентським способом, до розряду яких хотілося б зарахувати й нашу сьогоднішню опозицію.

На жаль, як виявляється з розвитку нинішнього політичного конфлікту, що вилився на вулиці країни, певні конфліктуючі сили готові йти «ва- банк», не пам’ятаючи, що будь-який справжній політик — це насамперед особистість, готова як до компромісів, так і до гідного прийняття своєї поразки, а не до закликів до повстання й анархії.

Побачивши на «5 каналі» відверті кадри «п’яного розгулу» прибулих до Києва прихильників В. Януковича, я з соромом й обуренням попрямував (благо, живу порівняно недалеко) до їхнього табору, щоб на власні очі пересвідчитися в тамтешніх неподобствах і через когось із керівників закликати до порядку розгнузданих молодих людей. Що вам сказати?! Напевно, оператору «5 каналу» або пощастило, або хлопців хтось уміло підібрав і напоїв, оскільки я мав можливість на власні очі пересвідчитися, що в наметовому містечку «донецьких» абсолютний, майже армійський, порядок і чистота. Усі мої спроби знайти хоч би одного п’яного так і не увінчалися успіхом.

Хочеться сказати всім пишучим і показуючим журналістам: «Шановні! У тому, що зараз якимсь темним силам вдалося поставити Україну на межу розколу — величезна ваша «заслуга». Адже більшість із вас — розумні й урівноважені люди, які вміють готувати та подавати «інформаційні страви» своїм читачам і глядачам. Будьте ласкаві, робіть це чистими руками».

Дмитро МАРТИНОВ, Київ
Газета: 
Рубрика: