Публіка виявляє ненаситну цікавість до всього, за винятком того, що дійсно варто знати.
Оскар Уайльд, видатний ірландський англомовний поет, драматург, прозаїк, есеїст

Потрібна нова «м’яка сила»

Про Балтійсько-Чорноморський «пояс безпеки»
19 червня, 2015 - 13:19

...Ваш покірний слуга декілька років тому (ще до війни в Грузії) писав про Балтійсько-Чорноморський «пояс безпеки». Тоді це мало вигляд трохи ілюзорний і фантастичний, бо Україна покладала великі надії на вступ до НАТО і його парасольку...

•  ...Але хоч скільки б ми доводили, що війна на Донбасі не громадянська, а з Росією, що це Україна захищає Європу та її цінності (а це справді так), нам не дуже вірять, бо пропагандистська машина Росії тут перемагає саме в тому, що на Донбасі — внутрішній український конфлікт       — громадянська війна, і «що найбільш непродуктивна позиція — позиція жертви» (Л. Івшина «Ми виростили «Дерево», «День» №№96 — 97)». Рівень недовіри до України та втому від неї яскраво демонструє й той факт, що в нас вектори між словами — деклараціями та справами — якщо не на 180 градусів, то близько до цього розходяться. Тож скільки б оголошував наш Президент хрестових походів проти корупції та курс на реформи, лукаво-мудрий Захід і надалі відкупатиметься від України невеликими (відносно) фінансовими подаяннями та традиційними стурбованостями, аби тільки Україна й надалі сама себе рятувала, а заодно... і Європу. Щодо «хрестового походу» проти корупції, то мені дуже імпонує вислів головного редактора газети «День» п. Івшиної, що в Україні немає корупції як такої. «Це — не корупція, а спеціально культивований уклад життя» (Л. Івшина  «Ми виростили «Дерево», «День» №№96 — 97)». І хоч скільки б Петро Олексійович цитував свого улюбленого мера Гонконга Лі Куан Ю «про посадку трьох найближчих друзів», цей віз, на ймення корупція, буде незворушний, тобто колеса його пробуксовуватимуть і крутитимуться на місці (симулюючи рух), а сам віз -у багнюці-корупції — стоятиме на місці. Не знаю, як кому, але політика «жертовності України», а за цим часто стоїть примітивне виклянчування пожертв-допомоги, як на мене, надто принизлива... Адже, маючи таких олігархів, як Ахметов, Пінчук, Тарута, Фірташ, Коломойський, Жеваго, Кусюк, той же Порошенко, Україна мала б передусім вимагати від них повернення народові та державі вкрадених у нього коштів, а не спонукати державу ходити по світу-колу й жебракувати. «Ми у відкритих умовах повинні ясно показати, що готові платити самі за себе, а не ходити з протягнутою рукою» (Л. Івшина «Ми виростили «Дерево», «День» №№96 — 97)». Захід чудово все це бачить і розуміє, тому пожертви-допомога для такої великої країни мають погано прикритий знущально-принизливий характер. Адже для проведення кардинальних реформ для України потрібні не один-два мільярди, а сотні (!!!). А ще Захід прекрасно також розуміє, що більшість із цих мізерних (умовно) коштів допомоги будуть «дорогою» просто примітивно розкрадені... а звідси випливає аксіома: менше дають    — менше розкрадуть...

•  Та повернімося до Чорноморсько-Балтійського поясу. Що має собою представляти він? На мою думку, це посилена комбінація двосторонніх і регіональних зв’язків у вигляді договорів про стратегічне партнерство та співпрацю. Резонне запитання, як можуть співпрацювати країни ЄС і НАТО (Польща, Литва, Естонія, Латвія, Болгарія, Румунія, Чехія, Словаччина та ін.) з рештою — «залишками» Східного блоку (Україна, Білорусь, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан), які перебувають «під пильним патронатом і претензіями» Росії. Дехто скаже, що ми вже мали (й маємо сьогодні) Східне партнерство, — теоретичний союз країн, які не встигли з різних причин потовпитися до ЄС і НАТО, і що ця спільнота не завадила путінській Росії розв’язати війну в Грузії, анексувати Крим, а сьогодні — окупувати частину території України — Донбас. Подібні дії стали можливими у зв’язку з тим, що Росія після розпаду СРСР мала (й має) вплив на ці країни  — залишки сталінської імперії. Зовсім інша ситуація настане, коли створиться новий симбіоз із країн колишнього СРСР та країн-неофітів, прийнятих до ЄС — членів НАТО, — через утворення двосторонніх і, можливо багатосторонніх договорів. Це важливо з декількох причин. 1. Такі договори дадуть чітко зрозуміти Росії про бажаний вектор розвитку цих країн — західний. 2. Росія практично не зможе завадити подібним контактам-договорам, бо ж право кожної країни і народу бути там, де краще (щоправда, вести мову з Росією про право дещо ілюзорно, та все ж). А Росія ж своїми імперсько-терористичними діями сьогодні зробила все й навіть більше, щоб від неї відвернулися й відсахнулися... Звісно, подібні форми співпраці мають бути глибоко опрацьовані на перспективу — хоча б на 10 — 15 років. Спочатку головним наповнювачем таких двосторонніх союзів— договорів має стати  економічний чинник, а від економічного рукою подати до більш широких політичних та військово-політичних зв’язків. Переконаний, що подібне утворення знайде дієву підтримку ЄС та НАТО. У моєму розумінні Балтійсько-Чорноморський «пояс безпеки» — це потужна «м’яка сила», яка в «союзі» з подібною «м’якою силою» Великого Китаю на сході Росії — такі собі «м’які лещата»,  здатні примусити Росію нарешті поважати історичні кордони та міжнародні правила— угоди.

•  Що ж, жорстоке життя покаже, наскільки дієвою є подібна ідея створення противаги російській агресії. І від того, як активно включаться в цей процес країни Східного партнерства та ЄС, залежатиме майбутнє як України (передусім), так і Європи.

Михайло ФАЛАГАШВІЛІ, Ірпінь
Газета: 
Рубрика: