Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Ринкова економіка не може розвиватись серед жебраків

8 квітня, 2011 - 00:00

Коли прочитав думку пані Ганни Герман, що представникам влади потрібно провести всеукраїнський тур з популяризації реформ, я не міг збагнути, про що влада розповідатиме в обласних центрах, районних містах, сільських клубах українським громадянам? Можливо, про те, як, отримуючи пенсію 800 гривень, заплатити за комунальні послуги 700 і при цьому залишатися ситими, здоровими й заможними?

Можливо, урядовці переконуватимуть українських водіїв, що Президент був неправий, коли доручив міністрові скасувати техогляд автомобілів. До речі, глава держави працював керівником великого автогосподарства і краще за будь-якого депутата чи урядовця знає реальну ціну техогляду та його необхідності. Кожен водій, коли сідає за кермо автомобіля, відповідає за технічний стан авто не лише по закону, а й власним життям, тому рішення глави держави про скасування техогляду було правильним не тільки з технічної точки зору, а й боротьби з корупцією. Чиновники миттєво підрахували, скільки мільйонів втратять кишені корупціонерів, і рішення Президента «забалакали». Як мали діяти співробітники Адміністрації Президента в разі, коли рішення глави держави не виконано? Покласти на стіл Президентові проект Указу про звільнення міністра за невиконання доручення Президента. А якщо вони цього не зробили, то тоді необхідно звільняти не тільки міністра, а й того чиновника з адміністрації, який відповідав за це доручення.

Будь-яка, навіть найкраща ідея може бути загублена, якщо обрано хибну стратегію або виконання доручено команді, яка не здатна її реалізувати. Уявімо собі таку гіпотетичну ситуацію. Сидить у високому урядовому кріслі багатий бізнесмен, якому не вистачає декілька сотень мільйонів, аби стати мільярдером. А він хоче стати мільярдером, от і міркує, як зробити реформи так, щоб ним стати. Відтак усі реформи пропонуються в інтересах великого бізнесу. Але за умов ринкової економіки для держави, для внутрішнього ринку, для людей тисяча мільйонерів краща за одного мільярдера, бо це споживачі продукції. Ви ніколи не замислювалися над тим, чому МВФ висуває як вимоги для надання кредитів збільшення плати за газ, комунальні послуги тощо і жодного разу не висував таких умов, як збільшення оплати праці, наближення пенсій і зарплат до європейського рівня? Це боротьба з нашими виробниками, бо того, хто втрачає внутрішній ринок, обов’язково витіснять із зовнішнього. Фактично знищивши українського споживача, ми знищуємо українського виробника: громадянин з нульовою купівельною спроможністю не зможе купити ні вітчизняного холодильника, ні цукерок вітчизняного виробництва. І нашим панам олігархам уже давно пора зрозуміти, що мертві бджоли не тільки не гудуть, а й меду не носять.

Ідея пані Герман про створення благодійних фондів, через які олігархи повинні допомагати бідним, на мою думку, є утопічною. Спочатку створюються умови, щоб з усіх усе здерти і сконцентрувати всі ресурси в руках декількох родин, а потім пан їздитиме броньованим мерседесом і роздавати милостиню старцям. Чи вірите ви, що так можна побудувати сильну українську державу? Я не вірю. Як на мене, єдино можливий вихід із позитивними наслідками — створення державного механізму підтримки оптимального співвідношення між великим, середнім та малим бізнесом і зменшення розриву між мінімальними й максимальними доходами. Тут не потрібно вигадувати велосипед — весь цивілізований світ живе за такими законами, бо вони зрозуміли, що ринкова економіка не може нормально розвиватися серед бідних і жебраків.

Тому вважаю, що, передусім, необхідно змінити стратегію реформ, вона має бути спрямована на розвиток середнього класу. А для цього її мають проводити не колишні комсорги і випускники вищої партійної школи, яких вчили, що бідними людьми легше керувати (це так, тільки в закритому суспільстві), а фахівці з державним рівнем мислення та прийняття рішень. Дуже прикро бачити, як ми намагаємося будувати новий український дім за кресленнями мавзолею, бо на побудований таким чином комуно-капіталізм чекає доля його попередника.

Анатолій ШТАНЬКО, кандидат технічних наук, Київ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ