Священицький рід Булашевих

Ми ще мало знаємо про наших історичних діячів, особливо про тих, хто не підпадає під категорію «відомих» та «знаменитих», але які, в міру своїх знань та можливостей, також творили національну історію. Втім, причини такої неуваги, тривалого замовчування та відвертого нехтування поки що залишимо за межами нашої розповіді. Натомість повернемося до теми священицького родоводу Булашевих, започаткованої біографічним нарисом про Георгія Онисимовича Булашева, який є лише окремою гілкою у великому родовому дереві. 

Рід Булашевих, представники якого ніколи не належали до першорядних діячів, ще й до сьогодні залишається майже невідомим широкому загалу. Наразі достеменно невідомо, звідки походить цей рід. За деякими неперевіреними поки що фактами можемо зробити припущення, що перші Булашеви прибули на Таврію з однієї з північних губерній Росії. Відомо лише, що ціла династія священно— та церковнослужителів Булашевих упродовж 19-го століття та перших десятиліть 20-го посідала парафії в Бердянському та Мелітопольському повітах колишньої Таврійської губернії. Лише декому з цього роду, здобувши вищу освіту, вдалося знайти свою долю за межами єпархії.

Не зустрінемо серед Булашевих військових, ніхто з них не обіймав посад в урядових установах, не перебував на чиновницькій службі. Напевно їхні батьки виношували мрію зробити своїх дітей високоосвіченими, порядними людьми, до чого зобов’язував священницький сан. Тому всі вони мали освіту, навчаючись в семінаріях, а трьом із них пощастило закінчити Київську Духовну Академію.

Можливо, представники роду Булашевих й не залишили в історії якогось помітного сліду, але всі вони впродовж століття залишалися, як то кажуть, «на своем месте и звании».

Основними джерелами нашого генеалогічного дослідження роду Булашевих стали метричні книги Херсонської Духовної консисторії та «Епархиальные Ведомости». Щоправда, така джерельна база мало сприяє відтворенню родинної хроніки, більш-менш повної атмосфери, в якій минало життя великої родини, та коло її інтересів поза церковної служби. Тому картина, яка вимальовується завдяки цим документам, виглядає дещо контурно, іноді не зовсім чітко та одноманітно.

Після такого невеличкого вступу перейдемо до теми нашої статті.

Не маючи більш-менш виразних відомостей про перших Булашевих, свою розповідь маємо розпочати з Федора Петровича Булашева, якому в нашому дослідженні й належатиме роль «родоначальника». Хто були його батьки та звідки походили, на разі невідомо, як і те, чи належав його батько Петро Булашев до духовного стану? Все це ще потребує продовження пошуків і досліджень.

Відомо, що Федір Петрович Булашев народився в 1796 році. В 1839 році він згадується як стихарний дяк, а вже незабаром, від січня 1842 року, як диякон спочатку Покровської церкви с. Андріївки Бердянського повіту, а від червня 1854-го — Покровської церкви в заштатному містечку Оріхові. Помер Ф. Булашев 19 березня 1863 року (всі дати в статті подано за старим стилем) від запалення легенів.

Дружину його звали Христина Гаврилівна, 1802 року народження. Померла вона 14 лютого 1859 році і похована в Оріхові на парафіяльному кладовищі.

Наскільки вдалося з’ясувати, в родині Федора Булашева було восьмеро дітей: чотири сина — Онисим, Петро, Маврикій та Антипій, з яких, власне й простежуватиметься в нашому дослідженні рід Булашевих, та чотири доньки — Дарія, Марія, Ганна та Євдокія, про яку лише один раз згадується в метричних книгах

До речі, в сім’ї Федора Петровича та Христини Гаврилівни двічі народжувалися близнята — Антипій і Дарія та Марія і Ганна.

Отож, від Федора Петровича Булашева нами визначено чотири гілки булашевського родоводу, які впродовж століття мали багато розгалужень. Інформацію щодо «жіночих» гілок не завжди вдається простежити через зміну прізвища під час шлюбу, тому нами не розглядатиметься.

Онисим

Про першого сина Федора Булашева Онисима маємо такі відомості. Свою церковну службу він починав указним дяком при Преображенській церкві в селі Мала Токмачка Бердянського повіту. 17 травня 1855 року вінчався з донькою священика Вознесенської церкви казенного села Вознесенського Олександрівського повіту Льва Станіславського Тетяною Львівною. 3 лютого 1856 року в них народилася донька Анна. Але 13 грудня 1856 року 22-річна Тетяна Львівна померла «од тифозної гарячки».

27 січня 1857 р. Онисим Булашев вінчався другим шлюбом із донькою померлого колоніста із колонії Пришиб Льва Йосиповича Флержана (?) Надією Львівною. У червні 1900 року псаломщик Вознесенської церкви с. Мала Токмачка Онисим Булашев був звільнений за штат згідно прошенія. Помер Онисим Булашев 17 травня 1903 року. Зі звіту Таврійського попечительства про бідних духовного званія за 1913 р. відомо, що вдові псаломщика Надії Булашевій було видано 30 крб.

Від другого шлюбу в Онисима Булашева народилися сини Георгій, Арсеній, Петро, Микола, Василь (народився 4 березня 1880 року, а помер 6 липня 1885 року «від дифтериту»), Йосип, Іван та Яків.

Про Георгія докладно писалося в попередній статті (див. у № 121-122 від 17 вересня ц.р. https://day.kyiv.ua/uk/article/poshta-dnya/georgiy-iz-rodu-bulashevyh), тож не має сенсу повторюватися.

Про Арсенія лише відомо, що народився він 12 червня 1858 року.

Третій син Онисима Булашева — Петро, 1866 року народження, був учителем Ново-Павлівського земського училища Бердянського пов. 27 серпня 1895 року взяв шлюб із донькою псаломщика дівицею Євдокією Олексіївною Пікульською, 19 р. Померла Євдокія Олексіївна 4 липня 1905 року «от чахотки горловой», у віці 29 років. А 17 жовтня 1905 р. Петро Онисимович обвінчався в Успенській церкві села Ново-Павлівки Бердянського пов. другим шлюбом із учителькою Ново-Павлівської церковно-парафіяльної школи Анною Костянтинівною Зеленцовою, 29 р. До своєї смерті, яка сталася 10 січня 1923 року, Петро Онисимович Булашев постійно мешкав у с. Ново-Павлівці Оріхівської вол.

Син Микола народився 4 березня 1876 року. Саме він успадкував батькову парафію в селі Мала-Токмачка — на початку червня 1900 року згадується про нього як «исправляющего дела» псаломщика тамтешньої Вознесенської церкви. Це призначення було зроблено за умови здачі екзаменів при семінарії на звання псаломщика. Резолюцією Його Преосвященства від 23 серпня 1906 року за № 5802 Миколу Булашева звільнено від займаної посади, відповідно прошенію.

27 квітня 1901 р. в церкві Різдва Пресвятої Богородиці села Георгієвки Бердянського пов. Микола Онисимович пошлюбився із донькою ногайського міщанина Кирила Даниловича Синельникова Марією Кирилівною, 24 р. Через рік, 11 березня 1902 року, в них народилася донька Лариса.

Про ще одного сина — Йосипа відомо, що 1883 року він вступив до першого класу Таврійської духовної семінарії, яку закінчив 13 червня 1889 року по 2-му розряду з отриманням свідоцтва. 1894 року викладав Закон Божий в Мелітопольській жіночій прогімназії. Потім згадується як учитель чоловічого відділення Мелітопольського міського парафіяльного училища (1900). Водночас був секретарем Мелітопольського благодійного Товариства.

Син Іван після закінчення в 1895 році Київської духовної семінарії працював учителем Інокентіївської церковно-парафіяльної школі в селі Тимошівка Мелітопольського пов.

Про Якова Онисимовича відомо, що вчителювати почав з 1 жовтня 1888 року. В 1900 році працював викладачем Реального училища та жіночої гімназії в Мелітополі, мав ранг титулярного радника. Із «Памятной книжки Одесского учебного округа на 1913-1914 учебный год» довідуємося, що з 1 серпня 1906 року значиться вчителем підготовчого класу в Херсонському реальному училищі, маючи ранг колезького асесора. На цей час він — кавалер ордена Св. Станіслава 2 ст. Більш докладні відомості про нього, на жаль, відсутні.

Петро

Другий син із сім’ї Федора Булашева Петро, 1836 року народження, також став духовником — спочатку стихарним дяком церкви Казанської Богородиці в селі Якимівка Мелітопольського повіту, а з 1855 року — «исправляющим должность» псаломщика при Архангело-Михайлівському молитовному домі села Орловки (Орлянське) Мелітопольського повіту. 1884 року «исправляющий дела» псаломщика церкви Архангела Михаїла с. Орловки Бердянського пов. виключений зі списків як померлий. Відомо, що перша дружина П. Булашева Пелагея Дмитрівна померла 23 травня 1867 року «от родов», 27 років.

Від першого шлюбу П. Булашев мав кількох дітей, які з різних причин дуже рано помирали. Так, дворічна донька Євгенія померла 6 січня 1861 року від застуди, син Феодор народився 11 травня 1861 року, а помер 26 липня того ж року «от младенчества». 20 вересня 1866 року помер од холери син Дмитро, а Олександр, що народився 9 березня 1867 року, помер 4 липня того ж року «от завалов в горле». Була ще донька Єфросинія, про яку відомо лише, що вона народилася 23 червня 1862 року.

Другим шлюбом Петро Федорович обвінчався 28 січня 1873 року з Олександрою Андріївною Шишковою, 27 р., селянкою-власницею із Новомихайлівки, у якої це був також другий шлюб. Від цього шлюбу Петро Федорович мав сина Павла і двох доньок — Тетяну і Марію.

Павло Петрович Булашев, 1880 року народження, резолюцією Його Преосвященства від 23 квітня 1904 р. за № 2059, як «оканчивающий курс» Таврійської духовної семінарії, з 15 червня 1904 р. призначений псаломщиком до Покровської церкви села Остриківки Бердянського повіту. 20 липня 1907 року був призначений священиком на дияконську вакансію до Покровської церкви села Борисівки Бердянського повіту. Законовчитель Борисівської земської школи. У Метричних книгах 1915 року (з кінця вересня 1915 року по вересень 1918-го) згадується як священик Володимиро-Богородицької церкви села Ново-Василівки (біля с. Трояни) Бердянського повіту. З вересня 1918 року по грудень 1919-го — священик Олександро-Невської церкви села В’ячеславівки Бердянського повіту. 12 червня 1905 р. Павло Булашев, 25 р., вінчався з учителькою с. Погоріловки Корочанського пов. Курської губ. Софією Семенівною Титовою, 24 р. 6 червня 1906 р. в них народився син Паїсій, якого хрестили 9-го. 7 серпня 1907 р. — донька Любов. 4 серпня 1918 р. — донька Надія.

Початок. Завершення див. в одному з наступних номерів «Дня»