Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Українське кіно: у пошуках рецептів відродження

16 листопада, 2002 - 00:00

Кіно — особливий, прекрасний, чудодійний засіб, у якому все незвично. Не виходячи з кінозалу, можна здійснити захоплюючу подорож у будь- який куточок планети і в будь- яку історичну епоху, кіно може повернути нас на багато років і навіть століть, допоможе зазирнути в майбутнє, а головне — воно навчить бачити і розуміти життя.

Як це не дивно, але саме інтелектуальні здібності і чималі зусилля українського механіка-конструктора І.А. Тимченка, який ще у 1893 році створив апарат для відтворення на екрані безперервного руху людей і предметів, дозволили поняттю «кінематограф» вперше з’явитися у світі. Однак історія не зафіксувала цієї епохальної події, і вже протягом багатьох років винахідниками кінематографу вважаються французи брати Люм’єр, котрим вдалось повторити винахід українця аж у 1895 році.

Прогресивний розвиток кіномистецтва у ХХ столітті не пройшов осторонь нашої батьківщини, а навпаки — ми змогли продемонструвати світові, що також здатні знімати професійне, мистецьке, інтелектуальне кіно і маємо плеяду найталановитіших режисерів і акторів. Шедеврами української та світової культури визнані фільми «Тіні забутих предків», «Білий птах з чорною ознакою», «Пропала грамота», «У бій ідуть одні старики», «Захар Беркут» та багато інших. Не менш видатні майстри режисури і акторського мистецтва Олександр Довженко, Іван Миколайчук, Іван Мащенко, Сергій Параджанов, Кіра Муратова, Леонід Биков, Богдан Ступка. Володіючи таким потужним кінопотенціалом ми просто зобов’язані і у ХХI ст. продовжувати цей список новими творчими роботами, втілювати нереалізовані плани попередніх поколінь. Але що ми з вами спостерігаємо в даний час?

На наших очах у буквальному значенні помирає українське кіно, руйнується безцінний культурно-мистецький моноліт, який створювався і зберігався десятиліттями у набагато складніших умовах. Найбільші українські фабрики кіно — Київська кіностудія ім. О.Довженка, Одеська кіностудія, Ялтинська кіностудія, «Укртелефільм», «Укркінохроніка» — опинилися під загрозою закриття, немає коштів, щоб виконати найелементарніші ремонтні роботи, придбати найпримітивнішу кіно- та фототехніку, виплачувати мінімальну заробітну плату працівникам, які хочуть працювати. Деякі з цих студій перетворились на знімальні майданчики для дешевої відеопродукції — різноманітних кліпів «попсових» виконавців. Найкращі режисери і актори українського кіно змушені перекваліфіковуватись та змінювати професію. Добре, що деякі не розлучаються з мистецькою сферою, вдосконалюють свої навички на театральних сценах, проте значну частину митців ми можемо побачити на екранах телебачення в ролі ведучих різноманітних програм та шоу, або ж у ролі рекламної зірки. Особисто я бачу в цьому і реальну провину телебачення, якому впродовж останніх десяти років вдалось «полонити» глядачів і поставити на коліна індустрію українського кіно. Телевізійні серіали, розважальні програми-шоу стали для мільйонів людей сурогатом справжніх почуттів і переживань, які колись викликали художні, документальні та анімаційні фільми. Увімкніть будь- який з українських телеканалів, і ви не побачите там жодного професійного кінофільму, натомість вам запропонують цілий спектр дешевої, жорстокої, кривавої, порнографічної відеопродукції американського виробництва. Навіть у такому доволі примітивному жанрі, як телевізійний серіал, за десять років спромоглися створити лише три телефільми — «Роксолана», «Чорна рада», «День народження Буржуя». Останній, з незрозумілих мені причин, здобув всенародне визнання, а головний персонаж — Буржуй — став національним героєм.

Хіба образ «нового українця», у котрого на першому місці гроші і помста, який свідомо не розмовляє українською мовою, так припав до душі всім українцям? Українці, що з вами, невже ви забули про своє етнічне походження, невже замінили духовні цінності на матеріальні? Телесеріал «Чорна рада» не досягнув таких «еверестів», тому що був проігнорований комерційними телеканалами і демонструвався не в прайм-таймі, а в час, коли його могли подивитись лише безробітні та пенсіонери.

Що потрібно зробити для того, щоб український кінематограф відновив колишню високу ціну та пошану у вітчизняному і світовому просторі? Насамперед — законодавцям прийняти необхідні закони, які б фінансово стимулювали та підтримували кіностудії, режисерів, акторів, нові творчі задуми, а виконавчій владі — проконтролювати, щоб ці закони реалізовувались у державі.

Керівництву національних, комерційних каналів час уже переглянути сітку мовлення, збільшити в ній частку вітчизняного кінопродукту, вкласти отримані від реклами кошти у зйомки телевізійних фільмів на історико-патріотичну тематику, вилучити з ефіру примітивні та аморальні американські фільми. Бізнесменам, меценатам, підприємцям і просто багатим людям інвестувати власні капітали на зйомки нових кінофільмів. А громадянам зрозуміти, полюбити і пишатися здобутками майстрів українського кіномистецтва. Українське кіно не повинне померти!

ВІД РЕДАКЦІЇ : Не в усьому погоджуючись з думками автора, ми публікуємо його лист у порядку дискусії і запрошуємо усіх зацікавлених — насамперед, мистецтвознавців і експертів — висловити свої погляди на проблеми українського кінематографа і шляхи його відродження.

Володимир ТИРАВСЬКИЙ, Львів
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ