Після Шредера

Нарешті Ангела Меркель — новий канцлер Німеччини й перша в Німеччині жінка-канцлер. Незважаючи на те, що основним критерієм у зовнішній політиці залишиться послідовність, міжнародні зобов’язання Німеччини під керівництвом Меркель звучатимуть і сприйматимуться по-іншому на відміну від Герхарда Шредера.

Шредер прийшов до влади сім років тому, представляючи нове покоління, формуючим досвідом якого була не холодна війна, європейська інтеграція й трансатлантична дружба, а німецька консолідація та відновлення національного суверенітету. Для нього та його команди, яка прийшла до влади після 16- річного правління Гельмута Коля, Німеччина стала нормальною країною, яка нічим не відрізнялася від інших великих і могутніх держав Європи, таких як Франція чи Велика Британія.

Дійсно, однією з перших головних подій зовнішньої політики Шредера була зустріч на вищому рівні ЄС в 1999 році, де лідери Франції та Великої Британії поводили себе різко щодо новака з Берліна. Урок, який отримав Шредер, — це необхiднiсть наполягати на тому, щоб Німеччину більше не могли розглядати, як щось само собою зрозуміле, —їй необхідна роль, відповідна до її розміру та могутності. Захист своїх прав став лозунгом німецької зовнішньої політики.

Таким чином, коли Шредер заявив про виняткові обставини у відповідь на нездатність Німеччини задовольнити бюджетні межі Договору про стабільність і зростання Європейського Союзу, він, здавалося б, стверджував, що обмеження повинні застосовувати лише до невеликих країн, а не до великих членів. Коли він справедливо виступив проти війни Америки з Іраком, гордість від протистояння єдиній наддержаві була очевидною. Коли він встановив близькі особисті та політичні відносини з російським президентом Володимиром Путіним, він подав сигнал усьому світу — й новим чутливим членам ЄС зі Східної Європи — про те, що минуле більше не впливатиме на зовнішню політику Німеччині.

Чесно кажучи, необхідно визнати, що саме під керівництвом Шредера Німеччина відкинула сумніви з приводу відправки військ за кордон. Його підтримка міжнародних місій із урегулювання конфліктів у Косовi, Боснії чи Афганістані продемонструвала значну політичну мужність і зробила Німеччину однією з основних учасниць міжнародної діяльності, спрямованої на досягнення стабільності. Усунення проблеми з внутрішніх ідеологічних розбіжностей вважається головним досягненням у період перебування Шредера на посаді. Але його завданням також було довести, що Німеччина перетворилася на справжню міжнародну державу.

При Меркель суть зовнішньої політики Німеччини майже не зміниться, але наполегливий стиль буде приглушений. Американські лідери вітатимуть її перемогу на виборах як доказ того, що з відчуженням в двосторонніх відносинах покінчено. Але це відчуження вже значною мірою закінчилося на початку цього року, коли адміністрація Буша зрозуміла, що добре мати союзників і що Німеччина є важливим союзником. Меркель знову внесе у відносини тепло, яке було відсутнім за Шредера, але вона не буде несвідомо підкорятися Америці.

При цьому вона не відмовиться від особливих відносин із Росією, налагодженню яких всі канцлери Німеччини з часів Аденауера надавали величезного значення. Але вона вже чітко дала зрозуміти, що в сусідів Німеччини на сході не буде причин відчувати, що ними нехтують. Вона, можливо, навіть захоче підтвердити цю заяву своїм першим офіційним візитом за кордон не до Парижа, а до Варшави чи Вільнюса.

Відносно європейського проекту вона віддана інтеграції, як і її попередники. Вона також надаватиме особливого значення тісним відносинам із Францією, тому що немає іншої альтернативи, та Великою Британією, що не ввійшла в зону євро. Шенгенська угода про перетин кордонів залишається білою вороною в ЄС.

Але не буде жодних нових ініціатив із інтеграції доти, поки керівники країн, які відхилили Конституційний Договір, не будуть готовi зробити нову спробу. Тоді Меркель займе провідне становище, щоб додати ваги новій спробі просунути ідеї інтеграції ЄС. Вона також схвалюватиме вступ, у кінцевому результаті, країн Балканського півострова, але в неї не залишилося жодних сумнівів із приводу її незгоди відносно повного членства Туреччини, що є основною істотною зміною після ери Шредера.

По суті, Меркель майже нічого не доведеться робити після її обрання для того, щоб залишити слід у зовнішній політиці; видимої зміни стилю буде достатньо, принаймні, на початку. В будь-якому випадку вона буде повністю зайнята проведенням економічних реформ, заради яких її обрали та які є її основними пріоритетами. Передбачається, що Німеччина, нарешті, виходить із періоду економічного застою, не в останню чергу завдяки реформам, які розпочав Шредер. У себе в країні Меркель може сподiватися збирати плоди.

За кордоном Меркель не треба показувати, що Німеччина є важливою країною в Європі, — її партнери повністю усвідомлюють це. Але вона більше ніж просто звичайна країна: Німеччина залишається важливою для згуртування двох міжнародних установ, які продовжуватимуть переконувати у своєму благополуччі, — Європейського Союзу та Північноатлантичного союзу. Дещо наштовхує на думку, що Меркель усвідомлює це краще за Шредера. Можна лише сподіватися на те, що це розуміння буде її орієнтиром, коли необхідно буде приймати жорсткі рішення й одних змін стилю буде не достатньо.