«Київські пекторалі» роздано...

Напередодні Міжнародного дня театру вручали вищі премії столичним майстрам сцени. Церемонія вшанування переможців «Київської пекторалі-2006» пройшла в Театрі ім. І. Франка, але це вийшло якесь досить сумне свято. Зібрався театральний столичний бомонд, привітали лауреатів, виступили гості (оперні співаки — Вікторія Лук’янець, Анжеліна Швачка, Сергій Магера та скрипаль Дмитро Ткаченко) і дуже швидко всі розбіглися у своїх справах. Щось із «Пекораллю» відбувається... Вона вже не особливо радує ні її організаторів (Київміськдержадміністрацію), ні експертів (відомих театральних критиків), ні власне театральний люд (акторів, режисерів, сценографів та інших). А чому? Начебто дійсно вибрали гідних майстрів театру, більше того, цього року, окрім «дорогоцінної» статуетки, диплома і квітів значно виріс грошовий еквівалент премії (переможці отримають 1000 $, щоправда, це станеться за кілька днів, коли лауреати особисто прийдуть до бухгалтерії Управління культури Київміськадміністрації та розпишуться у відомості). Але тим, хто був присутнім на церемонії, було досить сумно. Дратували обмовки ведучих, дуже далеких від театрального процесу, які навіть не знали, як правильно вимовляти прізвища тих, хто вручає «Пекторалі», і хто їх отримує. Були прикрі збої техніки: коли на екранах показували фотографії номінантів, а роботи, за які вони висувалися, — залишилися «за кадром». Щоправда, на виручку нерозторопним ведучим прийшли члени оргкомітету, суфлюючи із залу те, що так і не було озвучено зі сцени.

Було відзначено спецпризами — «За видатний внесок у розвиток театрального мистецтва» актора Російської драми Миколи Рушковського і режисера Віктора Шулакова (останній на церемонії не був через те, що зайнятий постановкою вистави «За двома зайцями» в Севастопольському драмтеатрі, а 6 квітня його київська версія цієї комедії М. Старицького відзначить «круглу дату» — у Молодому театрі «За двома зайцями» зіграють у 800- й раз!). Безперечним лідером «Київської пекторалі-2006» знову став Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра: з одинадцяти номінацій вони завоювали п’ять. По дві «Пекторалі» отримали Центр ім. Леся Курбаса і «Київ-модерн-балет» — новий театр, якому лише 10 місяців, але він уже стрімко завойовує провідні позиції в театральному житті нашої столиці...

«День» поцікавився в члена оргкомітету «Київської пекторалі», театрознавця Валентини Заболотної: чому буксує «Пектораль», що потрібно зробити, щоб вона отримала динаміку?

— Для підвищення авторитету «Пекторалі» вже дещо робиться. Наприклад, збільшено грошовий еквівалент премії зі ста доларів до 1000, — підкреслила В. Заболотна. — Мені здається, що цього року експертами й оргкомітетом більш ретельно добиралися номінанти. Зі списку прибрали дві номінації за дебютами (режиссерським і акторським), оскільки не було конкуренції, і це правильне рішення. Як правило, «Пектораль» лають ті, хто не отримує цієї премії, а хто перемагає — радіє. Один із переможців дуже добре сказав: «Якщо я потрапив у номінанти — для мене це вже важливо». Серед 70 прем’єр року вибираються три кращі роботи — хіба це не «добре слово, яке й кішці приємне»? Значить, тебе помітили, оцінили, підтримали — ти засвітився на театральному Олімпі та помічений професіоналами. Я вважаю, що до «плюсів» премії можна зарахувати її вагомість (грошову). А те, що її можна видозмінювати, відзначати інші різні номінації чи надати загальноукраїнського статусу — ці питання періодично виникають. У Києві багато театрів (національні, муніципальні, приватні, арт-проекти та інші), і «Пектораль» оцінює саме столичні колективи, оскільки регіони мають свої театральні премії (Донбас, Дніпропетровськ, Івано-Франківськ та інші). Питання в іншому. Раніше до Києва обов’язково привозилися кращі прем’єри з усієї України, і публіка, і критики бачили все нове, цікаве. За цими роботами можна було уявити, який театральний процес відбувається в нашій країні. Мені здається, що гастрольні покази з різних регіонів варто відродити й широко презентувати в ЗМІ.

Інша річ, що нинішня «Пектораль» має нудну назву номінацій, із року в рік церемонія майже не змінюється. Можна було б запровадити інтригу й нагороджувати не лише кращих, але називати гірших — наприклад, запровадити номінацію «Розлога журавлина». Добре б було підключити глядачів, щоб вони визначали «Приз глядацьких симпатій», а кожний театр мав свій щоденник, де публіка писала б відгуки. Свою премію могла б визначити й преса. Адже журналісти дивляться практично все нове й у них свій погляд на вистави. Вони більше пов’язані з глядачем, аніж театрознавці та театральні критики, які часом цінують виставу за професійними критеріями, відзначаючи те, що може стати проривом у майбутнє, а публікою, наразі, непомічене.

Я вважаю, що «Київська пектораль» повинна зростати й розвиватися. А скепсис до премії виробився у багатьох через те, що за 15 років несподіванок не траплялося, дуже все встоялося, «устаканилося» і, таким чином, набридло. Зникла інтрига, дуже все прогнозоване — це «мінус». Тим, хто прийшов на «Пектораль», хочеться чогось новенького, несподіваного, як бризки шампанського.

— Цього року, як ніколи, «Пектораль» було присуджено справедливо, — сказав Віталій Лінецький, який отримав премію як кращий актор. — Моя мама була б засмучена, якби я не отримав «Київську пектораль» (Лінецького можна назвати фаворитом премії, оскільки практично щорічно він у числі переможців)... Мені приємно, що відзначено виставу «26 кімнат» і моя робота в ній. Сьогодні, коли ми живемо в часи серіалів і поверхового ставлення акторів до своєї професії, зіткнутися з такою великою драматургією, як Чехов, — нагорода долі. Я працював із величезним задоволенням, а наскільки був переконливим у ролі Войницького — нехай судять глядачі. Вистава «26 кімнат» проходить завжди на аншлагах. Я щасливий, що працюю в Театрі на Лівому березі Дніпра, що наші вистави люблять глядачі, і їх високо оцінили критики. Запорукою успіху нашого колективу є сильна трупа, в нас працюють добрі режисери, а як результат спільної праці — нагороди, зокрема, «Пекторалі». Нині більша частина нашого колективу виступає на театральному фестивалі в Могилеві, так що ми святкуватимемо після їх повернення додому...

Переможці «Київської пекторалі-2006»:

«Краща вистава для дітей» — «Білосніжка і семеро гномів», Театр опери і балету для дітей та юнацтва 
       «Краща музична концепція» — Олександр Курій за виставу «Голубчики мої», Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра
       «Кращий балетмейстер» — Раду Поклітару, Театр «Київ-модерн-балет»
       «Краща жіноча роль другого плану» — Алла Сергійко (Баранова-Козіно) у виставі «Передчуття Мини Мазайла», Театр на Подолі
      «Краща чоловіча роль другого плану» — Олександр Ганноченко (Порфирій Петрович) у виставі «Голубчики мої», Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра
       «Краща жіноча роль» — Леся Самаєва (Марія) у виставі «Черга», Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра
       «Краща чоловіча роль» — Віталій Лінецький (Войницький) у виставі «26 кімнат», Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра
       «Краща сценографія» — Володимир Карашевський за виставу «Голодний гріх», Центр ім. Леся Курбаса
       «Кращий режисер» — Дмитро Богомазов за виставу «Черга», Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра
       «Краща камерна вистава» — «Голодний гріх» (режисер Олександр Білозуб), Центр ім. Леся Курбаса
       «Краща вистава» — «Кармен.ТV» (режисер-хореограф Раду Поклітару), Театр «Київ-модерн-балет»
       Спецпризи «За видатний внесок у розвиток театрального мистецтва» — актор Микола Рушковський і режисер Віктор Шулаков