Складний маршрут збірної
Після проведеного Європейським союзом футбольних асоціацій жеребкування стали відомі суперники національної збірної України у відбірному турнірі першості Європи 2008 року. Ними стали команди Франції, Італії, Шотландії, Литви, Грузії та Фарерських островів (про що «День» вже повідомляв у суботньому номері). Починаючи з вересня цього року, названі команди мають зустрітися одна з одною по два рази на своєму та чужому полі, аби в підсумку визначити двох переможців, які візьмуть участь у фінальному турнірі Євро-2008.
Оцінюючи склад групи, в якій зіграє наша національна команда, коментатори та фахівці чомусь жодного разу не згадали відбір на Євро-1996, перший турнір в якому вперше в історії офіційно виступила національна команда незалежної України. Згадати можна було хоча б тому, що і тоді серед суперників України були Італія та Литва. Більше згадувати не те що немає чого, а просто немає бажання. Занадто великий і, на жаль, дуже довгий шлях довелось пройти нашому футболу, аби лише тепер, уже в новому тисячолітті, уже нове покоління футболістів вивело нарешті наш футбол на рівень, втрачений тоді, у 1994-му.
Зізнаємось, що ми досі ще не звикли по-справжньому до того, що наш футбол буде представлений влітку на фінальному турнірі Кубка світу, що ми вперше стали учасниками без перебільшення головної події світового спортивного життя. Досі незвично бачити наш прапор на численних буклетах та календарях, присвячених наступній першості світу, чути суперечки навколо того, як придбати квиток на матчі нашої збірної у Німеччині. А може, так і треба? Може, країна наша мала пройти такий історично довгий шлях, аби повернутися до еліти світового футболу не «бідним родичем», а рівним з усіма, достойним учасником.
Коли президент Федерації футболу України Григорій Суркіс та тренер національної збірної Олег Блохін прибули на прес-конференцію за підсумками жеребкування відбору Євро-2008, було помітно, що кожен з них знаходяться у своїй площині, кожен думає про своє.
Почнемо з Блохіна, якого зустріли з надією на актуальний коментар результатів жеребкування, на прогноз щодо наших шансів випередити у відборі Італію та Францію. Однак тренер збірної нічого особливого не сказав. Обіцяти виграти групу, як він це зробив понад два роки тому перед світовим відбором, потреби не було: цього разу перше і друге місце у групі рівноцінні. Від Олега Блохіна прозвучали звичні для таких випадків слова про те, що усі суперники серйозні, що слабких не буває, що ми нікого не боїмося, але усіх поважаємо. До честі нашого тренера він знайшов у собі сили зізнатися, що сьогодні його непокоїть зовсім не Євро-2008. Попереду ігри світового фіналу, перший в нашій футбольній історії виступ національної збірної на такому рівні. Ким буде Україна за п'ять місяців у Німеччині? Екзотичним експонатом? Групою футболістів, що супроводжують Андрія Шевченка? Амбітним новачком, здатним піднести несподіванку? Чи справжнім учасником боротьби за Кубок світу на рівні з іншими світовими футбольними державами? Все це буде залежати від тисячі дрібниць, від купи обставин, до яких слід бути готовими. Блохіну не під силу підняти майстерність наших футболістів до рівня бразильців. Але йому до снаги зробити удачу більш прихильною до нас, як він це зробив минулого року. Зробити не за допомогою всіляких «чаклунів», що почали вже активно крутитися навколо команди, а нормальними футбольними методами, за допомогою досвіду, інтуїції і майстерності, яка у наших футболістів таки є, хоч і не бразильська. Щасливі миттєвості тренерського успіху для Блохіна закінчуються. Починається нова робота, досягнуте треба підтверджувати. Ясно, що за таких умов наступний чемпіонат Європи здається тренеру збірної аж занадто далеким, щоб через нього хвилюватися.
Натомість Григорію Суркісу становище не дозволяє зосередитись лише на найближчому турнірі Кубка світу. Керівник федерації зобов'язаний дивитися вперед навіть не на роки, а на десятиліття. Якщо питання про те, чи зможемо ми обіграти французів та італійців, перемогти шотландців та грузинів, не поступитися литовцям та загадковим фарерцям, можна спокійно обговорювати ще довго, то про те, де саме грати з цими суперниками, слід думати вже. Відповідаючи на запитання кореспондента «Дня» щодо можливості проведення ігор європейського відбору у Києві, Григорій Суркіс висловився недвозначно. На думку керівника українського футболу, будівництво на площі перед Олімпійським стадіоном у Києві, якщо його не зупинити, зробить проведення матчів збірної у столиці неможливим. Суркіс не виключив варіанту, коли всі шість матчів єропейського відбору пройдуть в інших містах.
Якби така новина зявилась у не такі вже давні часи, то це було б приводом для всенародного обурення, для дискусії на всіх рівнях. Залишити столицю без футболу? Ще зовсім недавно про це і мови не могло бути. Сьогодні, на жаль, суспільство живе іншими проблемами. Увага людей прикута до питання власного виживання, а влада зайнята в основному боротьбою за вплив усередині себе. Згадаймо, яких зусиль коштувало торік звернути увагу Віктора Ющенка на те, що в Україні є футбольна збірна, яка вперше виграла відбір на Кубок світу. Президент таки зауважив тоді на футбол, привітавши футболістів і тренерів, побажавши їм успіху. І все.
Нічого не вдієш — вибори для нашої влади тепер головне. Вибори будуть у березні. А кубок світу з футболу аж у червні. Може, тому проблеми футболу владу не дуже хвилюють? Видається, що це не так вже й погано. Вибори в Україні проходять, влада змінюється, а футбол залишається. І не просто залишається, а невпинно просувається вперед. І якщо так піде далі, то жодна влада не зможе залишитись осторонь і не допомогти. Мені особисто здається, що з Італією та Францією наша збірна зіграє таки в Києві. І зіграє успішно.
