ВЕРНIСАЖ

Два погляди на прекрасне

В «Домі Миколи» відкрилася виставка живописця Ірини Годунової та графіка Наталії Алєксенко.

Ірина Годунова — творець соковитих, емоційних натюрмортів (чи не найулюбленіший жанр художниці, яка, проте, охоче експериментує в будь-якій царині й нині серйозно захоплена вивченням іконопису). Понад усе вона охоче малює квіти — розкішні жоржини, гладіолуси, соняшники, величезні букети бузку (проте для інших натюрмортів, невеликих за розміром і емалевих за прописанням виникають, наприклад, конвалії — в оточенні предметів гранично крихких і витончених). Дещо несподівано поруч із квітами цього разу виникали... риби. Проте і в них Ірину Годунову захоплює передусім багатство колориту та фактури — і це захоплення вона передає глядачеві.

Наталя Алєксенко — автор ілюстрацій до Данте та Гомера. Одначе показати в «Домі Миколи» вона вирішила свої малюнки до українських казок, а також роботи для журналу «Малятко» (співпраця художниці з якою — багаторічна й успішна — до самої премії ім. Забіли) — яскраві, барвисті, веселі, з виразними й характерними персонажами. А ще є цікаві експерименти із перекладання повсякденних вражень на декоративну мову, близьку народному мистецтву, і пастелі, де сама техніка провокує на певний настрій — таємничий, трохи сумної фантастичності.

«Гербарій» від Оксани Бербеки-Стратійчук

Так назвала персональну виставку в галереї «Майстерня» (в Будинку художника) одна з найвідоміших сучасних українських графіків.

Елегантна експозиція «Гербарію» невелика, однак утворює своєрідну ретроспективу творчості художниця протягом десяти років. При цьому всі офорти надруковані на особливому папері, в який украплені листя, пелюстки та навіть цілі маленькі квіточки. Це не лише робить виставку суцільною (а її назву — логічною), але й стає особливим, вельми виразним художнім прийомом. Героїні ранніх офортів Оксани Бербеки-Стратійчук — прекрасні амазонки, які то приборкують диких звірів («Царство, після мого серця»), то вступають у «Розмову із Сфінксом», то просто сумують у парінні, серед статур і фруктів («Дві фігури з натюрмортом»). Цікаво, що кавалер з’являється лише на одному офорті, і до самотніх амазонок йому явно немає ніякої справи («Ревнощі до зеленого папуги»). Пізніше художниця відмовилася від гри в рококо — й, до речі сказати, від розфарбовування своїх офортів. Її нові роботи здаються майже стриманими до суворості, майже аскетичними («Гладіолуси», «Гербарій», «Квітучий алое»), але одночасно в них очевидніше проступають самодостатні можливості офортної техніки. Нарешті, нинішні роботи (цикл «Лист з Японії») допускають не лише обережні «колористичні ефекти», але й яскраві, трохи іронічні «колірні акценти» — справжні поштові марки!