Коли важиться доля нації, історія не відрізняє поміж нейтральними боягузів.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму

Як знайти «ключик» до серця маленького глядача?

Сьогодні кияни виступатимуть на ІІІ Міжнародному фестивалі лялькових театрів у Хмельницькому
28 жовтня, 2010 - 00:00
СЦЕНА З ВИСТАВИ «КУРОЧКА РЯБА ТА СОНЕЧКО ЗОЛОТЕ» / ФОТО АВТОРА

Цей рік колектив Київського академічного театру ляльок віддавав перевагу своїм найменшим глядачам. Втім, їхніх батьків теж не забули (у репертуарі є «Божественна комедія» Ісідора Штока, «Декамерон» Володимира Маслова за Боккаччо, «За двома зайцями» Михайла Старицького і «Лісова пісня» Лесі Українки, адресовані дорослим глядачам).

83-й театральний сезон Ляльковий театр відкрив прем’єрою «Червона Шапочка» Євгена Шварца, а недавно світло рампи побачили аж дві вистави, призначені для юного глядача. Вони різні за своїм змістом, формою, естетикою, проте кожна з них у відповідній формі намагається донести те, що хвилює дітей. Адже ж відомо, що художнє сприйняття складається з двох взаємопов’язаних елементів — життєвого і художнього досвіду. Життєвого досвіду в малечі ще нема, проте художнє навантаження ми мусимо максимально оптимізувати.

Саме такій естетичній оптимізації і відповідає фольклорна вистава «Про Курочку Рябу і Сонечко Золоте» Миколи Петренка (до речі, автор п’єси — директор і художній керівник театру). Постановку здійснила молодий режисер Марина Назаренко у співпраці із художником Ольгою Філончук, композитором Олесем Журавчаком, художником по світлу Дмитром Юрашем та радіоінженером Володимиром Симоновим. Ця творча група стала колективом однодумців, які говорили спільною театральною мовою. Для художниці О. Філончук як представниці бойчуківської школи, вистава стала дебютом, що дає надію. Її сценографія — динамічна, образна й естетично довершена. Світ ляльок і декоративний світ вирішено в стилі народного примітивізму. Ми бачимо цей дивовижний світ очима дітей. І стиль постановки у всіх своїх компонентах наближається саме до дитячої гри. Актори частенько звертаються до глядачів не за активною допомогою (це стиль вистави-гри), а з тим, щоб занурити в атмосферу веселого народного дійства, зокрема початку весняних робіт. Марина Назаренко продемонструвала здатність створити синтетичну виставу, у якій вокал (хормейстер Олена Рядько), хореографія (актриса Дарина Щипіцина, яка виконує ролі Онуки і Мишки, поставила усі танці на професійному рівні), музика (композитор Олесь Журавчак) та ляльки створюють єдине ціле. Самі ляльки стилізовані під народні іграшки і носять знаковий характер, проте їм віриш, як віриш акторам драматичного театру. А створений ансамбль продемонстрував свої універсальні здібності (вокалістів, танцюристів і вправних лялькарів). Чудові роботи створили Євген Огородній і Сергій Забродін (Дід), Любов Міхно-Тітарова і Вікторія Огородня (Баба), Дарина Щипіцина та Ліана Хобелія (Мишка), В’ячеслав Гук та Юрій Хетчиков (Песик), Лідія Шевченко та Лариса Чубинська (Курочка Ряба).

Головний режисер театру Юрій Сікало може пишатися своєю здібною ученицею. Вистава «Про Курочку Рябу і Сонечко Золоте» Марини Назаренко є яскравим продовженням традицій одного із найстаріших театрів, які стали основою для плідних творчих пошуків. Саме цю постановку запрошено взяти участь у ІІІ Міжнародному фестивалі театрів ляльок у м. Хмельницькому.

Ілля ПОВОЛОЦЬКИЙ
Газета: 
Рубрика: