Друге повернення гривні
Як твердять історики, гроші винайшло людство ще за декілька тисячоліть до нашої ери. Відтоді вони всюдисущі: були, є і будуть. Товарно-грошові відносини в Україні розвиваються «спіралеподібно». Так відбулося і з нашою гривнею, що відродилася після того, як Україна стала незалежною державою. Тож коли вперше виникла гривня? Яке походження її назви? Як вона пов’язана з історичними традиціями?
На ці та багато інші запитання відповідає завідувачка відділом нумізматики Національного музею історії України Зінаїда Зразюк. «Історія виникнення гривні як грошової одиниці сягає ще часів Давньоруської держави. До Х ст. в Київській Русі не було «своїх» грошей: користувалися переважно арабськими срiбними дирхемами, що з’явилися на давньоруській території внаслідок торгівлі з Арабським Халіфатом. Руські купці, які торгували на Сході хутрами, воском і челяддю (рабами), привозили додому дирхеми, які у великій кількості археологи знаходять у похованнях та скарбах. Не так часто зустрічаються візантійські золоті соліди та срібні міліарисії. Іще рідше — європейські динарії. Поширення в Київській Русі іноземних монет свідчить про активну торгівлю, а також про те, що для заморських купців «транзитний шлях» її територією був безпечнішим, аніж морський шлях.
Однак уже в кінці Х ст. ситуація змінюється. Зміцнюються міжнародні зв’язки, розширюється торгівля, Київ стає столицею великої централізованої держави. Саме в цей час починається перше в історії Київської Русі карбування своїх монет. Притік же іноземних монет стає, з різних причин, меншим. Наприклад, у зв’язку з розпадом Арабського Халіфату та виснаженням срібних копалень зникають арабські дирхеми.
Перші, власне давньоруські гроші — сребреники і златники — виникли за Володимира Святославовича і карбувалися всього близько 25 років. Для сребреників використовувалося імпортоване срібло, і випускали їх за Володимира Святославовича, Святополка Окаянного, а також під час новгородського князювання Ярослава Мудрого. Златник же, який зовні нагадує візантійський солід, карбувався тільки за Володимира Святославовича в кінці Х — на початку XI ст. Однак запасів цінного металу було недостатньо для випуску необхідної кількості монет. Приватних же монетних дворів на Русі в той час не було. Іноді глави держав європейських країн самі давали будь-кому зі своїх васалів «монетні регалії», тобто право на випуск монет, — це було зручно і для держави, і для васала. Адже карбування грошей — то дуже вигідна справа.
Після припинення випуску златника і сребреника, в Київській Русі настає так званий «безмонетний період». Ось у цей-то період і з’являються гривні — у вигляді великих «нерозмінних» злитків вагового срібла.
Звернімося до самого слова «гривня». Відразу згадується давньоруська прикраса у вигляді обруча, яку носили на шиї. Звідси і її назва — гривна, бо їх надівали «на загривок». Київські майстри-ювеліри робили «шийні гривни» із золота і срібла. Однак, хоча гривна видається жіночою прикрасою, носили її і чоловіки: князь і дружина — як символ влади. «Шийну гривну» знайдено як у похованнях, так і в скарбах, разом з іншими прикрасами — браслетами та сережками. Однак чи є зв’язок між гривною — шийною прикрасою і «монетною гривнею», поки що точно не встановлено: в літописах того часу немає жодних свідчень стосовно цього.
Перші гривні на Русі були такі: гривня срібна, тобто злиток срібла певної ваги, і «гривня кун» — рахункова, що складається з конкретного числа монет. Пізніше з’являються ті самі гривні, які можна побачити і в експозиції Національного музею історії України. Це гривні «київська», «новгородська», «чернігівська» та «волзька». Найбільш рання — «київська», шестикутної довгастої форми і вагою майже 140— 160 г срібла, з’явилася в ХI ст. Ці гривні були економічним символом Києва і були в ужитку до монголо-татарського нашестя в ХIII ст. Велике значення в грошовому обігу Русі мали «новгородські» гривні, які з’явилися на північно-західних землях Київської Русі та які поширилися на території всієї держави. На відміну від «київських», «новгородські» гривні виливалися у вигляді срібних паличок вагою близько 204 г. Перехідною від «київської» до «новгородської» була «чернігівська» гривня, за формою близька до «київської», а за вагою — до «новгородської». «Чернігівська» та «новгородська» гривні отримали свої «географічні» назви не за місцем виливання, а за місцем їхнього знаходження археологами. На території України були також виявлені «волзькі» гривні, що виготовлялися древніми майстрами у формі човна.
Поширення гривень, так само як і їхнє зникнення, прямо пов’язане з історичними подіями. Економічна криза в Київській Русі, що почалася із другої половини ХIII ст. у зв’язку з монголо-татарською навалою, зачепила і гривню. 1237 р. в межі Русi вторглося 140-тисячне військо внука Чингісхана, Батия. Київ же був узятий монголами взимку 1240 р. Гривні поступово припиняють «ходити». «Київська» гривня зникла з ужитку ще раніше, на початку ХIII ст.; «новгородська» — вже в ХV ст. «Другого життя» давньоруські гривні набувають уже як історичні знахідки археологів. За свідченням фахівців, Київ був одним із найбільших центрів зосередження монетних гривень: тут знайдено 1/3 від загальної кількості виявлених археологами давньоруських злитків, вага яких становить близько 130 кг. Частіше за все в скарбах зустрічаються гривні «київського» зразка, дещо рідше — «новгородського» та «чернігівського». Однак дуже важливо враховувати й те, що велика частина гривень не дійшла до нас, оскільки була переплавлена ювелірами в кінці ХIХ століття А деякі гривні просто потрапили в приватні нумізматичні колекції, і відомостей про них немає. Найбільша концентрація гривень (як, проте, й інших знахідок часів Київської Русі) — у Верхньому Місті і на Подолі в Києві.
До кінця XIV ст. велика частина сучасної Західної України перейшла у володіння польського короля, інші землі — разом із Києвом — стали власністю великого князя Литовського. Про те, яких змін зазнала в цей час гривня, продовжує свою розповідь Зінаїда Зразюк: «Карбування «своїх» монет було припинено, але були й винятки. Наприклад, карбувалися монети за Володимира Ольгердовича, аж до 1394 року, коли його було скинуто з київського престолу, а також львівської монети, що випускалися від імені польського короля.
Що ж до рубля, то він виник як альтернативна назва гривні, що випускалася у вигляді злитка срібла. До ХV ст. злиток гривня, він же злиток рубль, перестали бути грошово-платіжною одиницею через постійне збільшення кількості грошей, що випускалися, та через їх знецінення. Однак саме рубль, основою якого є гривня, став грошовою одиницею Російської імперії, а пізніше — й СРСР.
Наступне «відродження» гривні відбулося у зв’язку із жовтневою революцією 1917 року. Першим універсалом від 20 листопада 1917 р. було проголошено Українську Народну Республіку. І вже за Третім універсалом Центральної Ради від 3 березня 1918 р., гривня стає основою грошової системи УНР. А як перехідна валюта залишається рубль (карбованець). Співвідношення ж рубля до гривні було один до двох. Цікаво в цій ситуації те, що нова, тепер уже паперова гривня, не могла бути забезпечена золотим запасом молодої республіки».
Існує непорушний принцип, згідно з яким в основі будь-якої грошової одиниці — рубля, франка, долара, єни тощо — лежить вагова кількість золота. Наприклад, золотий запас, який забезпечує «рух» американського долара, дорівнює 0,888671 г чистого золота. «На українській же гривні зразка 1918 року, — продовжує Зінаїда Зразюк, — замість звичайного формулювання: «...забезпечується золотим запасом країни» — було написано, що вона «забезпечується всім державним майном Республіки». У державі з метою зміцнення економіки й утвердження нової грошової одиниці було оголошено монополію на горілку, тютюн та цукор. Через те в народі і рублі, і гривні стали називатися «цукровими». Крім того, уряд УНР відкрив Земельний банк, де можна було придбати землю, і налагодив випуск облігацій. Унаслідок цих заходів, гривня була стабільною аж до середини 1918 р., коли безладдя в країні похитнуло її позиції. Однак, незважаючи на офіційний указ 1918 р., в реальному житті гривня залишалася в обігу до 1920 р.».
Це — історія. А що стосується другого вже повернення гривні, пов’язаного з отриманням Україною статусу незалежної держави, то воно сталося як результат спадкоємності історичних традицій. й
