Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.
Павло Тичина, український поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч

«И нарекоши имя ему Киев»

Князь Кий — легенди та бувальщина
14 липня, 2006 - 00:00
СЛОВ’ЯНИ В БОЮ. МІНІАТЮРА З РАДЗІВІЛІВСЬКОГО ЛІТОПИСУ

Про період княжіння у Києві одного з перших київських князів — Кия, як і взагалі про час заснування самого міста Києва, точних, історично встановлених, відомостей немає і до сьогодні. Проте багато найавторитетніших істориків дійшли висновку, що князь Кий бував у Візантії за часів правління там Юстиніана I (527— 565 рр..), у середині VI століття н. е. Коротко зупинимося на основних із відомих літописних переказів про князя Кия.

ЛЕГЕНДА КИЇВСЬКОГО ЛІТОПИСЦЯ НЕСТОРА

У відомій «Повісті временних літ», написаній, згідно з традиційними уявленнями, київським літописцем, ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором і завершеній у 1113 році, особливе місце посідає легенда про заснування Києва трьома братами — Києм, Щеком та Хоривом. У просторовому варіанті легенди Нестор вводить у сюжет і четвертий персонаж — сестру братів Либідь — і розселяє трьох братів по Київських горах. Ось як про це оповідає літописець: «И быша три браты: единому имя Кий, а другому Щек, а третьему Хорив, и сестра их Лыбедь. Седяше Кий на горе, где же ныне узвоз Боричев, а Щек седяше на горе, где же ныне зовется Щоковица, а Хорив на третьей горе, от него же прозвася Хоревица. И сотвориша град во имя брата своего старшего и нарекоши имя ему Киев». Далі Нестор зазначає, що брати були мужами обізнаними і розумними і користувалися повагою серед полян, на землі яких і побудували місто Київ. Рішуче відкидає літописець версію про те, що в молодості Кий ніби був простим мисливцем або човновим перевізником через Дніпро, про що стверджували злі язики. Нестор так парирує цей явний, на його думку, наклеп: «аще бо бы перевозник Кий, то не бы ходил ко Царь-городу, но сей Кий княжаша в роде своем, приходиша ко царю якоже сказають велику честь приял от царя». Тут Нестор дає зрозуміти, що Кий, як київський князь, мав міжнародне визнання. Щоправда, нижче літописець зізнається: «Котором году не вем и при котором приходел царе». У цій частині легенди, — як вважає український історик Н. Полонська-Василенко, — «є зерна правди, оскільки археологічні дослідження виявили у Києві три окремих місця, які були об’єднані тільки за князівських часів». Такої ж думки дотримується й російський академік Д. Лихачов, комбінуючи свідчення Ніконiвського літописця, який користувався старовинними літописними списками, де вказується, що Кий з великим військом ходив до Царгорода і мав велику пошану від царя. Крім того, Кий переможно воював з волзькими та камськими болгарами і заснував нове містечко Києвець на Дунаї. Б. Рибаков так характеризує діяльність князя Кия: «Древній попередник Святослава, великий князь київський, діяльність якого простягалася від берегів Дунаю, а дипломатичні зв’язки — до Царгорода». Нестор називає дату хазарського нападу на Київ — «после смерти Кия», що підтверджує гіпотезу Б. Рибакова — VI-VII століття. Про реальне існування князя Кия та про його княжіння висловлюються й відомі історики Шахматов та Пресняков.

У «Повісті временних літ» Нестор не вказує на роки смерті князя Кия, як і на наявність або відсутність у нього спадкоємців, які продовжували княжіння після його смерті. Наводиться лише зміст відповіді жителів міста на запитання Аскольда і Діра, які прийшли до Києва: «Чиє це місто? Будівники його, три брати давно померли і миролюбні жителі його платять данину хазарам». Проте, як стверджується у Перемишлівському літописi, на що звернув увагу польський історик Ян Длугош, «після смерті Кия, Щека і Хорива, їхні сини та внуки, які походили від них по прямій лінії, ще княжили багато років».

Не виключено, були відомості й про спадкоємців перших київських князів і про цілу київську династію — києвичів, про яку Нестор, очевидно, нічого не знав.

ЛЕГЕНДА НОВГОРОДСЬКИХ ЛІТОПИСЦІВ-ВОЛХВІВ

Як стало відомо тільки у ХХ столітті, новгородські літописці-жерці (волхви) ще у IX столітті створили так звану «Велесову книгу», яку було вирізано на дерев’яних (букових) дощечках і присвячено богу Велесу. Книга ця є священним писанням древніх слов’ян, у якому містяться відомості та легенди про предків слов’ян та інших європейських і азіатських народів від початку першого тисячоліття до нашої ери аж до IX століття нашої ери.

Коротко зупинимося на ролі Кия — як засновника Київської держави Руси-України відповідно до оповідей «Велесової книги». Згідно з текстами «Велесової книги», нащадки Арія і він сам зі своїми синами, їхніми сім’ями та всіма родами прийшли у Придніпров’я, у Причорномор’я та Передню Азію із Семиріччя (район поблизу озера Балхаш, у яке впадає сім річок), землі Арійської, а також із краю Іньського, тобто з Китаю. Про це переселення та його причини так розповідається в дощечці 11-4г словами батька Арія: «Йдемо з землі тієї, де гуни наших братів убивають. А то вони й старого батька заб’ють, як забивають корів та звірів. Вони й худобу нашу крадуть, і дітей убивають. Як тільки старий батько це сказав, ми пішли в інші землі, в яких тече мед і молоко. І в ці землі притекли всі три сини Арія. І були це — Кий, Щек і Хорив, від яких пішли три славних племені. Ці сини були хоробрими, водили дружини, сідали на коней і їхали. І за ними йшли дружини юнаків, худоба, корови, вози iз запряженими в них биками, вівці. Йшли і діти, яких охороняли старці, матері, дружини, а також хворі люди». Торкаючись походження слов’ян, «Велесова книга» так про це оповідає:

«І пішли Кий, Щек і Хорив — три сини Арія — дивитися інші землі. І від них пішов слов’янський рід, який живе досі! І можна бачити це. Дажбог дав таке майбутнє смертним. Да звеличимо премудрість його». Так ішли арії на південь до моря Фасіського (Чорне море. — Авт. ), повз Непре-ріку (річка Дніпро. — Авт. ) і своїми мечами вражали ворогів-гунів, а «прийдя к раю травному луга получили злачные. И там веселье и радость их обуяла великая». Потім, як видно з тексту дощечки III-37, батько Арій сказав, щоб три його сини розділилися на три роди і пішли на південь і на захід Сонця. І Кий, Щек і Хорив це зробили, і кожен пішов у свій край. Кий повів русинів, Щек — чехів, а Хорив — хорват. Як видно з дощечки 11-15б, Кий з дружиною взяв укріплений град, у якому вже перебували слов’янські племена, згодом названий Києвом. Таким чином, Кий усівся у Києві, Щек пішов на захід Сонця, а Хорив забрав своїх воїнів. Але коли напали вороги, «ми йому (Кию) підкорилися, і з ним Русь зібралася воєдино. А якщо буде на нас інша сила, то ми підемо на неї, тому що ми з Руссю. Вона — мати наша, а ми самі — діти її, і будемо ми з нею до кінця» (дощечка 11-7а).

Певний історичний інтерес представляє текст дощечки 1-2б, де вказуються імена владик, які правили після смерті Кия і є його спадкоємцями: «І тут Кий помер, тридцять років володівши нами. А після нього був його син Лебедян, якого звали Славер, а той жив двадцять років. Потім був Верен із Великограда — також двадцять. Потім Сережень — десять». Особлива увага у «Велесовій книзі» звертається на те, що після смерті Кия «великі чвари здолали руських, які прийнялися битися за розділення — і розділились. І кожен був сам по собі, поглядаючи на сусідів своїх» (дощечка 111-81). І далі в тексті дощечки йде пояснення, чому після смерті Кия воїни не мали колишньої сили: «І від того віри не мали, що мужі, йдучи на січ та повертаючись, сварилися — мовляв, за походів Кия було краще, за Кия з вечора, заздалегідь, йшлося про перемогу».

Таким чином, навіть у ті далекі часи міжусобні чвари та боротьба за владу після смерті сильних та мудрих правителів у Київській Руси-Україні завжди були причиною ослаблення державної могутності і, як наслідок, воєнних поразок та економічного лихоліття.

ВІРМЕНСЬКА, СКІФСЬКА ТА ІНШІ ЛЕГЕНДИ ПРО ТРЬОХ БРАТІВ

Вірменська легенда була записана ще у VII столітті письменником Венодем Глаком і на неї звернув увагу відомий учений Н.Я. Марр. Зміст її зводиться до наступного. Такі собі Гісаней і Деметр мали трьох синів на ім’я Куар, Метлей та Хореан. Куар побудував місто і назвав його своїм ім’ям — Куаром. Серед поля побудував своє місто Метлей і назвав його Метлеєм. В області Полуни (полянська земля) побудував своє місто й Хореан і назвав його своїм ім’ям. Але потім, через деякий час, порадившись, усі брати піднялися на гору Каркея і знайшли там прекрасне місце з «благорозчиненням повітря, оскільки був там простір для полювання і прохолода, а також велика кількість трави та дерев». І побудували брати там поселення, і поставили два ідоли на ім’я Гісаней та Деметр. Не важко здогадатися про близькість цієї легенди до легенди літописця Нестора та легенди новгородських волхвів, де Кий — це Куар, Щек — Метлей, а Хорив — це Хореан.

Скіфська легенда про трьох братів, про яку оповідає грецький історик Геродот, ще більш древня, оскільки відноситься до V століття до н. е. Основний її зміст зводиться до наступних епізодів. У такого собі Таргітая, батьками якого були: батько — бог Зевс і мати — донька річки Борисфен (Дніпро), було три сини — Ліпоксай, Апроксай і наймолодший — Колаксай. За їхнього життя з неба на скіфську землю впали золоті предмети: плуг, ярмо, сокира та чаша. Першим побачив ці предмети найстарший син Ліпоксай, та коли він наблизився до них, золоті речі запалали, і він відступив назад. Коли підійшов середній син Апроксай і спробував їх узяти, iз золотом сталося те ж саме, і він відступив. З наближенням же молодшого з братів Колаксая до золота, воно погасло, і він приніс усі предмети до свого дому. Після цього старші брати вирішили поступитися молодшому брату всім царством. Як показав Б. Рибаков, існує спорідненість скіфського Таргітая та слов’янського Дажбога — сина Зевса- Перуна. При цьому старшому сину Ліпоксаю як правителю гір відповідає слов’янський Кий, а середньому, Апроксаю, як царю глибин («апро» по-скiфськи — «глибина»), відповідає слов’янський Щек, де ім’я Щек Н. Марро розшифровує як «змій». Нарешті, брату Колаксаю, який є Сонце-царем, відповідає слов’янський Хорив (Хорс — бог Сонця).

Таким чином, слов’янські Кий, Щек та Хорив лише у пізній легенді київського літописця Нестора стали засновниками Києва. Раніше ж у «Велесовій книзі» новгородських волхвів вони вшановувалися як сини Арія, батьком якого був Дажбог — син Перуна. А ще раніше (у вірменській легенді) вони вважалися синами Гісанія і Диметра. І, нарешті, у скіфській легенді V століття до н. е. Кию, Щеку і Хориву відповідають Ліпоксай, Апоксай та Колаксай, сини скіфського Таргітая. Однак, незважаючи на схожість легенди про Кия, Щека та Хорива з різними історичними легендами про трьох братів, більшість із відомих учених-істориків вважають правдоподібним існування Кия та його княжіння в Київському князівстві в межах VI століття (А. Шахматов, А. Пресняков, Д. Лихачов, Б. Рибаков, П. Толочко, Н. Полонська-Василенко та інші.).

Олег ЯСТРУБОВ, кандидат технічних наук
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ