Тепер кожен українець повинен, лягаючи, в голову класти мішок думок про Україну, повинен покриватися думками про Україну і вставати разом з сонцем з клопотами про Україну.
Микола Куліш, український драматург, режисер, педагог, представник Розстріляного Відродження

Лицар свободи

До 100-річчя від дня народження головного художника УПА Ніла Хасевича
2 грудня, 2005 - 00:00
ДЕРЕВОРИТ ІЗ СЕРІЇ ШАРЖІВ Н. ХАСЕВИЧА «БЛОК КОМУНІСТІВ З БЕЗПАРТІЙНИМИ» / МАЛОВІДОМИЙ ЛІНОРИТ НІЛА ХАСЕВИЧА «ГОЛОВА» (ЙМОВІРНО, АВТОПОРТРЕТ)

МИТЕЦЬ ВІДОМИЙ

Ім’я Ніла Антоновича Хасевича повернулося до шанувальників мистецтва після здобуття Україною незалежності. З архівів КДБ виринули твори, над якими художник працював у підпіллі. «Бей», «Зот», «333», «Старий» — це псевдоніми Ніла Хасевича, члена українського парламенту — Української Головної Визвольної Ради (єдиного представника від Рівненської області), референта пропаганди служби безпеки ОУН на Волині.

Під час Великої Вітчизняної Ніл Хасевич намалював портрет командувача загонів УПА на Волині Клима Савура, котрий, до речі, похований коло Дюксина, рідного села художника. Лише за океаном в 1950 — 1952 роках вийшли зібрані в альбоми твори Ніла Хасевича «Волинь у боротьбі» і «Графіка в бункерах УПА», які здивували світ. Вони розповсюджувалися серед працівників посольств, а також на засіданнях Генеральної Асамблеї ООН. Не дивно, що працівники МГБ активно розпочали розшукувати автора нещадних до тоталітарної системи творів.

Ніл Хасевич створив не тільки ряд психологічних портретів вояків, йому належать ескізи багатьох нагород УПА, зокрема «Хреста бойової заслуги», «Хреста заслуги» та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах». Саме Ніл Хасевич намалював облігації на бойовий фонд УПА, так звані бофони, створив велику кількість ілюстрацій до листівок, серед яких дотепні карикатури на радянських керівників.

«Поки залишатиметься бодай одна крапля моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися з ними зброєю, але я б’юся різцем і долотом. Я, інвалід, б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива... Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються... Така моя думка, думка рядового підпільника. Слава Україні!..», — написав Ніл Хасевич у 1951 році, коли сталінські посіпаки вже наполегливо розшукували його. В цей час в руках МГБ по Волинській області (ще з 1947 року) знаходилося кілька десятків малюнків, знайдених у загиблої зв’язкової Ніла Хасевича, яка пробиралася до Луцька. Суто випадково чекісти не здогадалися, що автором був Ніл Хасевич, досить відомий на Волині художник, котрий мав славу ще з довоєнних літ.

На бункер «Зота» чекісти вийшли через захоплені зашифровані документи повстанців. Таємні папери говорили про місце перебування тих, для кого зберігалися п’ять кілограмів паперу та дерево вишні, необхідне для гравюр. Саме там і мав бути художник. 4 березня 1952 року емгебісти оточили хутір Сухівці, що неподалік Клеваня, колишнього райцентру Рівненщини. Ніл Хасевич разом із бойовими побратимами Антоном Мельничуком та В’ячеславом Антонюком загинули в нерівному бою. Бункер повстанців закидали гранатами. Тіла героїв, для остраху місцевого населення, кілька днів лежали в Клевані. Де поховали Ніла Хасевича, невідомо до цього часу.

...І МАЛОЗНАНИЙ

Ніл Антонович Хасевич не лише художник підпілля українських патріотів. Як митець він відбувся ще в тридцятих роках. Його твори експонувались не лише в Рівному, Луцьку, Львові, а й Празі, Берліні, Варшаві, Парижі, Лос-Анджелесі, Чикаго, Нью-Йорку. Ім’я Ніла Хасевича ставили поряд з такими відомими українськими графіками, як Юрій Нарбут, Петро Холодний, Олена Кульчицька, Василь Кричевський... Одначе після війни Ніла Хасевича «забули» майже на півстоліття.

Народився великий художник 25 листопада 1905 року в селі Дюксин Костопільського району Рівненської області. У 1918 році разом з матір’ю Ніл Хасевич потрапив у залізничну катастрофу. Мати загинула, а сам він втратив ліву ногу. Але це не стало на заваді навчанню. Особисте бажання, а також підтримка батька, авторитетного на селі чоловіка (виховав трьох синів- патріотів України, а сам загинув у 1943 році під час фашистської облави), допомогли здобути добру освіту.

Революційні події перешкодили Нілу Хасевичу закінчити духовну семінарію в Житомирі, однак християнські мотиви переповнювали його душу, а тому деякий час повчившись у рівненських майстрів, Ніл Хасевич почав писати ікони. В Дюксині в довоєнний період було чимало ікон, автором яких і був митець.

У 1926 році Ніл Хасевич поїхав вчитися до Варшави. Спочатку був вільним слухачем Академії мистецтв. Повноправним студентом став тільки в 1930 році після того, як склав екстерном екзамени за гімназію. Мистецьку підготовку він отримав у професорів Мілоша і Мечислава Котарбінських, а графічну — у професора Владислава Скочиляса. В декларації щодо вибору своєї спеціальності Ніл Хасевич зазначив: «Графіка і ткацтво». Ткацтву Ніл Хасевич приділяв особливу увагу: мріяв його згодом використати на практиці на рідній Волині. Цьому виду мистецтва серйозно навчався у професора Чайковського. Одначе найшвидше успіхи прийшли в малюванні. Вже в лютому 1933 року Ніл Хасевич в рефераті запише: «Малюнок є правдою абсолютною, а мову правди треба вчити скрізь і завжди. Зробив би малюнок основою навчання в усіх школах. Це єдина мова, котрою можна висловити все».

Ніл Хасевич входив до популярної на той час групи «Спокій». До речі, із 31 художника серед них було 14 волиняків! Ще в студентські роки отримав нагороду «Vaticana» за картину «Прачки» та портрет гетьмана Мазепи.

Нещодавно мені пощастило побачити в Дюксині місце, де художник малював своїх сусідок під час прання, тобто створив картину «Прачки». На жаль, оселя Хасевичів у мальовничому місці коло джерел, у самому центрі села не збереглася. Невідомою до цього часу залишається картина Ніла Хасевича «Пастушка», яку мені вдалося відшукати в Державному архіві Волинської області, де зберігається газета «WoLyn» (№4 за 1938 рік).

Виставка творів художника, що нині діє у Волинському краєзнавчому музеї, присвячена ювілею великого художника, нарешті містить, крім «Прачок», репродукції (ксерокопії) невідомих дотепер ліноритів та дереворитів, а також лінорит під назвою «Голова», що нібито є автопортретом самого Ніла Хасевича в молоді роки. Ці твори друкувалися в 1935 році в поважному польському журналі «Зніч».

Довгий час Ніл Хасевич вважався художником-ілюстратором. Однак, окрім численних екслібрисів та ілюстрацій до друкованих творів, він створив чимало самостійних картин. Відомо, що на початку фашистської окупації разом з Уласом Самчуком він працював у газеті «Волинь». Одначе в 1941 році у селі Деражне, що за кілька кілометрів від рідного Дюксина, він був мировим суддею і врятував від розправи німецьких зайд чимало земляків. Тепер на одному з будинків у Дережному є меморіальна дошка, що свідчить про Ніла Хасевича як про мирового суддю.

Кредо художника Ніла Хасевича перед війною містило тези: «Все, що нас оточує, має бути прекрасне», «мистецтво повинне бути народним не тільки змістом, а й формою, яка мусить гармонізувати з усією історичною українською культурою». Ще в далекому 1935 році авторитетний серед митців журнал «Зніч» зазначив: «Ніл Хасевич тихо, скромно і поволі, але впевнено, у своїй творчості йшов уперед і тепер здобув визнання не тільки у художників Варшави, де навчався та виставляв свої праці, а й здобув симпатію та визнання у художників закордонних, особливо французьких».

З нагоди 100-річчя великого художника відбудуться відповідні заходи у Костополі. В рідному селі Ніла Хасевича Дюксині вони матимуть дещо скромніший характер. Можливо, що добиратися сюди важко через кількакілометрове бездоріжжя. До речі, Дюксин має одну особливість. У центрі села не замовкає гучномовець, як це було в довоєнні та післявоєнні роки. Дюксинці кажуть, що нікому радіопередачі, які чути майже на все село, не заважають...

А можливо, вони просто вже звикли до цього. До речі, тут швидко помітили, що я нетутешній і чудернацько по-місцевому запитали: «Откуль ти?» Але про Ніла Хасевича пам’ятають. Особливо пишається своїм земляком місцева школа. Група школярів в кількості 18 чоловік здійснила дводенний туристичний похід у Сухівці, до місця загибелі Ніла Хасевича. В школі відкрито експозиції «Здобути, або не бути», «Із забуття у вічність» з нагоди ювілею художника. До цієї дати оголошено конкурс творів старшокласників, відбудеться вечір пам’яті. Священик Старожуківської церкви отець Олександр та настоятель Дюксинської церкви отець Василій пом’янули в молитвах славного земляка. Сама ж школа вже давно мала б носити ім’я Ніла Хасевича. Для цього подано відповідні клопотання. А в Костополі, де урочистості відбудуться на районному рівні, видано збірник нарисів, статей, спогадів про Ніла Хасевича «Лицар свободи» (автор-упорядник Анатолій Карп’юк).

У рідний Дюксин Ніл Хасевич повернувся у всій своїй величі. Його постаттю пишаються, ім’ям названо вулицю, на подвір’ї школи встановлено пам’ятник, на котрому викарбувано: «Видатний український художник-графік, борець за самостійну Україну, уродженець с. Дюксин».

Сергій ГУПАЛО, м.Ківерці, Волинська обл.
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments