У музей чи в шуфляду?
Мій свекор, Володимир Семенович Малімон, так і пішов з цього життя, будучи впевненим, що його однофамілець Іван Малімон, районний провідник ОУН Олицького району, учасник Української повстанської армії, все ж вижив навіть у радянському підпіллі, при радянській владі. Свекор казав: «Іван дуже розумний. Він мусив щось придумати. Може, документи змінив, може встиг втекти за кордон...». Свекрова рідна сестра була заміжньою за братом Івана Малімона, і разом з чоловіком та іншими родичами також пережила виселення у Сибір.
Її менший син Ярослав і отримав днями дядькову нагороду – Бронзовий Хрест Заслуги. Лицар ОУН - УПА Іван Малімон, як свідчать документи, «народився у 1918 р. у с. Залісоче Ківерцівського району. Здобув освіту і спеціальність зубного техніка. Із 1939 р. став членом ОУН. У 1940 р. після приходу на Західну Україну радянської влади був арештований НКВС. Під час німецької окупації влітку 1941 року за завданням ОУН служив в Українській допомоговій поліції.
Очолював Олицький районний провід ОУН (1941–1943 рр.). Здобувши військовий досвід і зброю і поліції, перейшов в Українську повстанську армію. Був командиром сотні в курені УПА «Погром» (1943–1944 рр.). Очолював будівництво криївок для керівників ОУН у 1944–1946 рр. Із 1946 року керував підпіллям ОУН на території Олицького та Теремнівського районів Волинської області і Клеванського району Рівненської області. Із 1947 р. очолював Клевансько-Олицький районний провід ОУН. Був одним із кращих учнів та співробітником графічної ланки Зота (художника УПА Ніла Хасевича). З весни 1950 р. керував відділом Житомирського обласного проводу ОУН та підпільною друкарнею. Загинув 29.12.1951 р. у бою з оперативно-військовою групою УМДБ в с. Яроповичі Андрушівського району на Житомирщині разом з підпільницями Ноною (Г. Дзебас) та Мартою (І. Чорна)».
Церемонія вручення нагород УПА відбулася у Луцьку за участі голови Волинської обласної держадміністрації Володимира Гунчика. Золотий Хрест Заслуги, Срібний Хрест Заслуги та Бронзовий Хрест Заслуги виготовлені у Львові за точними ескізами розробника нагородної системи УПА Ніла Хасевича. Із усіх нагороджених волинян – учасників УПА, на сьогодні вдалося відшукати родичів лише 20 повстанців. Пошуки інших родичів ще тривають, тому це лише перша церемонія нагородження, яку організатори присвятили річниці всеукраїнського референдуму за незалежність України 1991 року. Бо саме за державну незалежність України боролися і загинули ті, котрих назвали лицарями ОУН і УПА. Відшукати родини нагороджених упівців виявилося найскладнішою справою. Як зазначила кандидат історичних наук, представник Інституту національної пам’яті Леся Бондарук, учасники УПА та ОУН використовували конспірацію і буди відомі серед побратимів лише під псевдонімами. Серед відомих на сьогодні 1102 Лицарів повстанських нагород не знайдено 660.
А були це люди, чиї біографії є не тільки прикладом істинного патріотизму, жертовності заради української держави. Люди, чиї біографії могли б стати сюжетом не для одного фільму. У залі, де відбувалася церемонія нагородження, поруч зі мною сиділа родина Григорія Грушовця (псевдо Галайда, Хома). Дочка його двоюрідної сестри Ганни Дубінець Лідія Іванівна Бешта з сином і чоловіком. Приїхали з містечка Турійськ. Григорій Грушовець був керівником Ковельського найрайонного проводу ОУН, він лицар Срібного Хреста Заслуги, яким був відзначений за життя – у 1952 році. А загинув через рік, у 1953-му. Коли вже й Сталіна не стало, а упівське підпілля – було. Документи свідчать, що «народився 1927 р. у с. Озеряни Турійського р-ну. Навчався в Озерянській школі (1936–1941 рр.). З весни 1944 р. воював у загоні радянських партизанів ім. Кармелюка, невдовзі мобілізований у Червону армію, звідти у червні дезертирував, перейшов на налегальне становище. З літа 1944 р. розпочав воювати у кущовій боївці ОУН Тараса (І. Конащук). Восени 1948 р. Григорій Грушевець став провідником Турійського районового проводу ОУН, а з 1952 р. провідником Ковельського надрайонового проводу ОУН. Г.Грушевець діяв у Турійському, Ковельському, Голобському, Рожищенському, Оваднівському та Луківському районах. Базувався в Літинському, Свинаринському та Дольському лісах Турійського району. В 1950 р. забезпечував проживання полковника УПА Орлана (В. Галаса) та його дружини Марічки (М. Савчин). Органи МДБ у жовтні 1949 р. на його боївку Галайди завели окрему агентурну справу «Хом’яки».
30.10.1953 р. Григорія Грушевця застрелила оперативно-військова група Волинського обласного УМДБ при спробі прорвати кільце оточення поблизу будинку С. Гетьманчука, жителя хутора Вигін біля с. Сельце на Ковельщині (криївка розміщувалася у схованці між стінами)».
«Хотілося б, аби вручена дядькова нагорода стала нашою сімейною реліквією, щоб передавалася з покоління у покоління», – каже Лідія Іванівна. Ця родина визначилася з тим, що робитиме зі Срібним Хрестом Відзнаки Григорія Грушевця, родича, людини, котра такою молодою пішла з життя, до останку будучи вірною клятві і Україні. А ось четверо з двадцяти родичів лицарів нагород УПА вже розпорядилися передати ці відзнаки у Волинський краєзнавчий музей, і їх отримував директор Анатолій Силюк. Когось з родичів лицарів ця подія спонукає відшукати місце загибелі того, чию нагороду отримали замість нього. Хтось був і в розгубленні, бо в родині десятиліттями мовчали про загиблого, боячись (і небезпідставно) переслідувань. А виявилося, що то був герой! Тому головне, що виносиш з церемонії нагородження, це втіху: історія стає на своє місце. Це переконання: справедливість є. Але разом з тим виносиш і печаль: скільки часу втрачено, скількох свідків уже нема.
