Штрафбат як шанс на очищення
Голова Верховної Ради України, в. о. президента Олександр Турчинов заявив услід подіям у Краматорську, де 16 квітня в руки сепаратистів потрапила бронетехніка та стрілецька зброя українських десантників: «Я хочу вас проінформувати, що 25-а окрема повітрянодесантна бригада, військові якої проявили боягузтво та здали зброю, буде розформована, а військові, які винні в цьому, будуть відповідати перед судом… Відповідне доручення отримали Міноборони і Генпрокуратура».
Заява слушна. З нею слід погодиться і підтримати рішучий – нарешті! – тон в. о. Верховного головнокомандувача: здавати терористам (без бою!) зброю, боєзапас і тим більше бронетехніку – це злочин. Це – порушення присяги.
Але виникає декілька запитань, відповідь на які слід знайти і суспільству, і владі, і Збройним силам. Найперше з них – а чи вся провина лежить на цих пацанах? На рядових, сержантах та лейтенантах? Так, вони порушили військову присягу і статут. Проте з описів перебігу подій, які фігурують у мас-медіа, зрозуміло, що командування не зуміло розпланувати варіанти дій десантників і не передбачило, що робити у разі, якщо противник прикриється «живим щитом» з цивільного населення, передусім жінок і дітей.
А таке прикриття тим часом у 1990-х використовували ідейні брати «орлів Путіна» - сербські шовіністи Мілошевича на Балканах, намагаючись силою створити «Велику Сербію» за рахунок територій Хорватії, Косова та Боснії і Герцеговини. Ось що пише про це блогер Денис Олейников, який свого часу випустив футболки з фразою «Спасибо жителям Донбасса…», зазнав утисків від влади, а відтак змушений був просити політичний притулок у Хорватії:
«Від дій так званих «мирних жителів» хорвати зазнавали досить відчутних утрат у живій силі і техніці (а не тільки приниження, яке переживають українці, коли у наших солдатів відбирають (!!!) автомати та бронетранспортери)… З цим треба було щось робити – і рішення було прийнято. Воно було непросте – але, як показало майбутнє, дозволило зберегти тисячі людських життів з обох сторін.
Коли з’єднання регулярної армії Республіки Хорватія зближувалися із сербськими солдатами, ополченцями і «мирними» (поділ, як правило, був дуже умовним – як і нині на Донбасі), хорвати вистрілювали в повітря спеціальну сигнальну ракету. Яка означала: рівно через 30 секунд після сигналу всі люди, що знаходяться в зоні бойових дій з боку противника, вважаються військовими, 30 секунд надавалося випадковим перехожим і роззявам для того, щоб залишити місце зіткнення. Про це було повідомлено через газети, ТБ і в листівках, які поширювалися в зоні конфлікту.
Підсумок – швидкий і радикальний: буквально після перших двох-трьох зіткнень кількість випадкових людей і «роззяв за компанію» в районах бойових дій зменшилася майже до нуля. Точно знаючи, що через півхвилини почне працювати армія без усяких «няш-мяш», більшість простих людей не хотіла випробовувати долю.
При цьому хорватська армія дотримувалася «правил війни» - що і підтвердив Гаазький трибунал по колишній Югославії, виправдавши легендарного хорватського генерала Анте Готовіну. Адже справжнім мирним жителям завжди надавалася можливість піти неушкодженими».
Українські генерали і полковники теж мусили знати цей хорватський досвід. Адже в такому знанні, зокрема, полягав їхній службовий обов’язок, їхній професіоналізм; вони ж де-факто звалили все на лейтенантів та сержантів…
Відтак хотілося і плакати, і сміятися одночасно, коли я читав в Інтернеті, як колона з чотирьох українських бойових машин десанту прорвала оточення сепаратистів і вирвалася в поле, а за нею вслід рвонув автобус із трьома десятками озброєних терористів; при цьому з автобусу лунали постріли по БМД, а десантники у відповідь відкрили попереджувальний (!!!) вогонь із бортових гармат, хоча мусили б бити по терористах на враження…
Утім, своя частка провини за ганьбу українських десантників лежить і на значній частині вітчизняних ЗМІ; деякі з них досі проповідують красу ненасильства та братерську любов до озброєних сепаратистів, а під час трагічних кримських подій та після них щосили оспівували мужність наших військовиків, які, мовляв, не повелися на провокації і не чинили збройного опору загарбникам, що б ті не робили. Дехто вважає, що, виходячи з інтересів «високої політики», тоді так і треба було чинити. З іншого боку, події в Маріуполі довели, що «зелені чоловічки» з автоматами в руках надзвичайно полохливі, коли з ними розмовляють добре їм знайомою мовою сили, - тоді вони відступають, жваво складають зброю та розбігаються.
Власне, не можна мовчати і про провини вищого керівництва держави. Адже є в.о. Верховного головнокомандувача, є Кабмін з його головою, є перший віце-прем’єр – куратор силових структур… Так, ці структури дісталися новій владі або в розваленому стані (армія), або в якості опор неототалітарного режиму (СБУ, МВС). Але ж хіба не було за ці місяці чимало суб’єктивних проколів і дурниць? Оцінку їм, звичайно ж, дадуть громадяни на виборах. Але не тільки вони, а й професіонали. «Я переконаний, щодо кримської трагедії і трагедії нашого флоту загальнонаціональне розслідування неминуче, - зауважив Євген Марчук. – Не зараз. Пізніше. За секундами, за міліметрами, за всіма вертикалями і горизонталями, за всіма резолюціями і наказами і за відсутності таких, щодо Кабміну і парламенту, щодо фракцій та їхніх лідерів, щодо Комітету ВР з питань оборони і нацбезпеки, щодо виконуючого обов’язки президента… Воно буде не про те, що комусь здається, а про те, що і хто конкретно робив або не робив відповідно до законів України, нормативних актів і посадових інструкцій». А наразі керівники держави мусять хоча б вибачитися за скоєні ними дурниці…
Повертаючись у контексті сказаного до суду над десантниками, які віддали зброю і бронетехніку «зеленим чоловічкам» (читай – терористам), зазначу ще раз – без судового провадження тут не можна. Але не слід при цьому топтати людські долі, слід надати хлопцям шанс очистити себе. Вирок щодо тих, хто буде визнаний винним, мав би містити альтернативу: або штрафбат (назвіть його якось інакше, якщо треба, але це має бути ударний бойовий підрозділ), або відсидка у в’язниці чи умовний строк (що теж є судимістю). А от штрафбат дасть можливість у бойових чи наближених до бойових умовах змити з себе всі плями. Туди ж можна відправити рядових та сержантів з числа колишніх «беркутів», які мають серйозні провини перед законом (знущання, навіть катування, але не вбивства) – нехай повернуть собі честь і погони в надскладних умовах. Бо ж зрадники та садисти з числа «беркутів» або втекли до Росії, або воюють на боці сепаратистів – як озброєні терористи, що підлягають знешкодженню. Але ж і тих, хто залишився ні при сих, ні при тих, теж чимало. І не треба забувати, якою була «політробота» в «Беркуті» за часів режиму Януковича – судячи з соціальних мереж, її ідейними опорами були антиукраїнство, антисемітизм, антиамериканізм, а на додачу ще й оспівування тоталітаризму. Штрафбат став би для тих із «беркутів», хто щиро вирішив «змінити колір пір’я», оптимальним виходом із складної і для них, і для українського суспільства ситуації.
А от щодо розформування бригади… Не знаю, чи це однозначно вірно. Може, перетворити її тим часом на штрафну – і дати цим шанс очиститися від ганьби, яку бачив на телеекранах ледь не весь світ?
