Скоро побачила Україна, що попалась у неволю, бо вона по своєй простоті не пізнала, що там був цар московський, а цар московський усе рівно було, що ідол і мучитель
Микола Костомаров — видатний український історик, поет-романтик, мислитель, громадський діяч та етнопсихолог

Три проблеми президента

8 грудня, 2017 - 17:18

В Україні почалася президентська передвиборна кампанія. Влада почала до неї готуватися, і випадок із Саакашвілі означає, що почали розриватися інформаційні снаряди великого калібру і великої руйнівної сили. При цьому їх бризантність є такою, що постраждати можуть як об'єкти обстрілу, так і артилеристи разом з наводчиками.

Звісно ж, що на даний момент у президента і тих, хто планує його кампанію, вималювалися три проблеми, хоча з часом можуть з'являтися й інші.

По перше. Історія з Саакашвілі має не стільки політичний, скільки психологічний характер. Президент чомусь хоче позбутися від обридлого Міхо, що постійно плутається під ногами, хоча політичні перспективи останнього виглядають навіть зараз дуже незначними. Навпаки, влада своїми руками очевидного спойлера вивела до перших інформаційних рядів.

Сам Саакашвілі не помітив, як став своєрідним firewall для інших і набагато більш важливих і складних проблем влади в особі президента. Вся ця інформаційна та піарівська оперетка з невдалим затриманням Саакашвілі і черговим наметовим табором анітрохи головному фігуранту у політичному сенсі не допоможе, а от президенту - дуже навіть.

Владі табір перед парламентом вигідний. Інакше чим пояснити її невміння-небажання застосувати законні способи, щоб виконати припис прокуратури. В цьому випадку не йдеться про силовий вплив, в результаті якого можуть постраждати люди. Цілком очевидна річ: табір, його інфраструктура й утримання вимагають досить значних коштів. Варто перекрити їх надходження або поставити їх під жорсткий контроль - і від табору навіть сліду не залишиться. Без дров у грудні досить холодно. Якщо нічого подібного не відбувається, значить, намети перед парламентом владі потрібні. Разом із Саакашвілі та його оточенням. Як тільки інформаційна потреба зникне, так і табір буде якимось способом ліквідовано. Важливо для України, щоб не повторилися, нехай і в меншому масштабі, події 2013-2014 рр.

Звичайно, натхненники акції Саакашвілі намагатимуться таким чином дискредитувати президента в очах Заходу. До того ж залишається загроза, хоча її не варто перебільшувати, депортації Міхо до Грузії. Навряд чи влада піде на це, але емоційно це для Саакашвілі значне психологічне навантаження.

Крім того, Саакашвілі обтяжує відносини України і Грузії. Вони для нас украй важливі з огляду на очевидний факт стратегічної важливості Грузії в Азово-Чорноморському регіоні. Про це якось не згадується, але мати на увазі вкрай важливо. Добрими стосунками з Тбілісі нехтувати ніяк не можна. Врахуємо також, що в Грузії партія Саакашвілі, незважаючи на зростання невдоволення чинною владою, перебуває в стані розброду і хитання. На останніх виборах вона не тільки не домоглася успіху, хоча б відносного, але і зазнала значних втрат. Так що в Києві повинні враховувати і цей фактор.

Популістська риторика якоюсь мірою застилає очі президенту, що підсилює його неприйняття Саакашвілі. Звідси тиск на його начебто виявлені російські зв'язки і уявлення агентом Москви. Повторимося. Питанням є фінансові ресурси. На скільки їх вистачить у Саакашвілі і здатності влади їх контролювати.

По-друге. Набагато важливіша для президента проблема - протистояння НАБУ і Генеральної прокуратури. Це відчутно небезпечніше для влади, аніж ігрища з Саакашвілі. Вже очевидно, що за НАБУ стоїть Захід, і тут у президента на руках практично немає козирів.

Можна, звичайно, стояти на своєму, але очевидною є повна безперспективність такої позиції. Фраза Юрія Луценка про іноземний вплив і втручання - це не випадкове lapus linguae - застереження, а свідомо запущена пробна куля. Як то кажуть, по лезу бритви. Звинувачення експертів ФБР, які діяли в НАБУ за міжурядовою угодою, у втручанні - це свідчення крайньої нервозності і практично паніки в оточенні президента.

Є ще один фактор. Повна свобода НАБУ та інших антикорупційних органів може послабити і навіть звести нанівець підтримку президента з боку вищої і середньої бюрократії як у центрі, так і в регіонах. Ситуація, коли вищі чиновники, депутати, правоохоронці та т.д. не відчувають себе досить упевненими і стоять перед необхідністю відмовитися не тільки від звичного життя, але також і від благ влади, викликає у них не просто стійку алергію, але також вимогу повернути все на кола свої.

Президент потрапив у лещата, які постійно стискаються. Відступити і, навіть страшно подумати, знехтувати вимогами Заходу просто неможливо. Приклад уже грунтовно забутого Павла Лазаренка показує, що американцям у разі необхідності не потрібно приймати окремий закон, як у випадку з російськими олігархами. Заведену машину заокеанських міністерств юстиції і фінансів зупинити потім дуже складно. Та й узагалі, в умовах російської агресії, яка в будь-який момент може розширитися, задиратися із західними партнерами - просто самогубство.

З іншого боку, небезпечна самостійність НАБУ загрожує  зазначеними неприємностями внутрішнього характеру. Очевидно, що президент спробує якимось чином, наприклад, зміною законодавства  якось обмежити самостійність НАБУ і за нагоди змінити главу відомства. Такі спроби робитимуться  весь  час, принаймні, їх піку слід очікувати увесь грудень.

По-третє. У своєму виступі в парламенті Генеральний прокурор Юрій Луценко анонсував закриття так званих проросійських ЗМІ. Ця проблема схожа з попередньою. Захід з дедалі більшою підозрою ставиться до авторитарних намірів української влади. Справа не в самих проросійських ЗМІ, а в розширеному трактуванні цього поняття, під яке можна підвести будь-який незручний орган друку або телеканал. Інерція свободи Майдану очевидно стараннями влади видихається, і наявні буквально судомні спроби зачистити інформаційне поле від усього, що не подобається або потенційно може не сподобатися Банковій.

Перераховані проблеми позначили тренд майбутньої виборчої кампанії. Вже очевидно, що акцент у ній буде зроблено на захисті від російської агресії, що очевидно всім, і необхідності об'єднання навколо, самі розумієте, кого. Об'єктивна сторона військової небезпеки, яка посилюється провалами російської дипломатії в інших регіонах, загостренням відносин із Заходом і загальною московською непередбачуваністю, буде старанно перемішуватися з внутрішніми факторами протистояння з політичними опонентами президента.

Через об'єктивну необхідність нашому гаранту слід поспішати. Більшу частину вирішення описаних проблем слід завершити до настання 2018 року, щоб спробувати пропагандою заповнити брак рейтингу.

Завдання є простим і одночасно досить складним. Переконати виборця, що альтернативи нинішньому президенту немає. Все, як у сусідній країні. Хоча Україна - не Росія.

Новини партнерів