Європа в снігах
Чому Кремль змінив культурний вектор?
Ну що ж, панове, сталося. Російська інтелігенція у особі режисера Костянтина Богомолова заявила про курс на ізоляціонізм. Принаймні так його маніфест «Похищение Европы 2.0», надрукований на сторінках «Новой газеты», мав би сприйматися публікою. Мовляв, інтелігенція із глибинним народом, а народ проти бездуховного заходу, морального геноциду та заборони на особливу російську думку. За задумом автора, його стаття мала б бути рефлексією на протести в підтримку Олексія Навального. Він особливо яскраво змальовує, як всілякі агітатори ведуть наївну молодь до стандартів західної цифрової диктатури. Заборона на слово, на секс, на різноманіття, архаїка та цькування незгодних — ось тільки кілька злочинів, які Богомолов приписує сучасному західному світу.
Зрештою, у щирість переконань російського режисера можна було б і повірити, якби його стаття не вийшла точнісінько у річницю розстрілу пасажирського автобусу у Волновасі. Те, як автор старанно обходить питання російської агресії, ставить під питання його щире піклування про майбутнє Росії. Адже до якого кінця він підштовхує всіх тих молодих людей, яких закликає будувати суверенну російську Європу в снігах? Агітпром — окоп — труна? На згадку приходить істерика «патріотів» у відповідь на виступ Андрія Сахарова щодо необхідності виведення військ з Афганістану. Інтелігенція в Росії завжди поділялася на тих, хто дійсно прагне звільнення свого народу від «присяги» помирати за інтереси імперії, і тих, хто в той чи інший спосіб знаходить цьому обґрунтування.
В Україні стаття Богомолова виявилася непоміченою. Попри те, що вона явно спрямована на підготовку народу до остаточного падіння новітньої залізної завіси. Маємо цілковиту зміну вектору. Адже нібито нейтральні митці завжди були для Кремля такими собі «посланцями культури та миру». Вони їздили світом, проводили лекції і кожен раз демонстрували, що все не так однозначно. Є якийсь «конфлікт в Україні», але ж є і Пушкін, Большой театр. Для виконання своєї культурно-пропагандистської місії цим людям потрібно було принаймні вдавати з себе «західників». І ось ми бачимо, що потреба в нейтральних митцях поза політикою в Росії відпала. Чому? Цей факт мав би насторожувати, а краще — мобілізовувати українців.
Костянтина Богомолова пов’язують з колишнім заступником глави адміністрації президента РФ Владиславом Сурковим. Поінформовані джерела саме йому приписують авторство статті, яка наробила стільки галасу серед російської інтелігенції. Інтернетами ширяться обурення, мовляв влада через підконтрольних собі митців намагається проголосити курс на остаточне згортання творчої свободи. Всі, хто прагне до загальнолюдського контексту опиняться поза правом. Можливо. Але можливо і інше. Більшість російських критиків Богомолова чомусь не згадують причину, з якої Росія — а з нею і вони — опинилися в ізоляції. Остаточний розрив із Заходом, до чого закликає режисер, може бути наслідком посилення воєнних дій, на які Кремль в принципі готовий.
