Хочеш бути щасливим і успішним?

Скільки разів кожен із нас давав собі слово з понеділка почати нове життя: відмовитися від шкідливих звичок, почати вивчати іноземну мову, схуднути, відкрити свою справу і таке інше. Ну, а вже які плани ми пов’язували з Новим роком! Нам так хочеться «приворожити» успіх, що ми маніакально обираємо одяг «правильного» кольору для новорічної ночі, добираємо «потрібні» страви й атрибути. А може, не варто покладатися на випадок, не варто тягнути до понеділка або Нового року, аби щось змінити у своєму житті. Слід просто, не відкладаючи, почати його змінювати, навіть якщо все, включаючи світову кризу, наприклад, — усупереч твоїм планам. Що для цього треба? З чого почати? І як стати щасливим і успішним? Про це — в інтерв’ю з героями наших перших шпальт. Одними з найкращих у країні дизайнером та кухарем, які є наочним доказом: еліта в країні є. Просто не варто шукати її серед політиків. Для цього є багато інших сфер.

Наталя БАЛАБАНОВА: «Так, це «неможливо», але я це роблю»

— У рік кризи, коли у країні й політичний, і економічний безлад, ви наважилися відкрити свій власний салон, «куточок Європи у Києві». Як вам удалося втілити в життя свою ідею в цей несприятливий час?

— Я не співвідноситиму свій вибір відкриття салону ні з теперішнім, ані з минулим роком, ані з періодом п’яти- або десятирічної давності. Шлях до цієї мети почався доволі давно. Моїй творчій діяльності вже 25 років. Я обрала свою професію в сімнадцять. Для мене завжди пріоритетним було зростання, творча самодисципліна, яка не мала меж досконалості. Це найголовніша амбіція — вивчати, споглядати, примножувати свій творчий потенціал. Для мене завжди було природним рухатися заданим шляхом.

Відкриття салону вийшло знаковим для двадцятип’ятиріччя творчого життя. Можливо, це збіги, а можливо, просто настав час.

Я взяла вельми складні для себе зобов’язання в банку. Проте відкрила те місце, з тим дизайном і характером, які вважала за правильне й потрібне. Лейтмотив мого салону — «Все створено на вашу честь». На честь персоналу, який працює в ньому, й на честь гостя, який приходить на нашу територію.

Я почала планувати свій бізнес іще з 1998 року, однак тоді відкриття салону для мене було неможливим. Щоб узяти тоді кредит у банку, слід було виконати низку умов, які мені були непосильні.

Зараз я не можу скаржитися, що мені важко, й нарікати на кризу, хоча насправді мені нелегко. Так, це «неможливо», але я це роблю. Адже якщо не працюватиму над досягненням своєї мети, не відповідатиму собі, своєму внутрішньому я.

— Поділіться, де черпаєте моральні сили для такої стоїчної позиції?

— Натхнення всюди. Те, що спонукає мене до творчості, я знаходжу в зовнішньому світі.

— Так, але як не занепасти духом, якщо зовнішній світ часом виявляється зовсім не натхненним, а дуже жорстоким?

— Людина передусім повинна йти до самої себе. Це звучить по-філософському, ця думка не мною озвучена, та вона відповідає дійсності. Адже дуже важливо зберігати свою внутрішню гармонію, хай у яких обставинах людина б не була.

Де взяти пігулку від депресії? Я нещодавно читала Сергія Кримського, який говорить про те, наскільки важлива для людини природа. «Всі наші негаразди від чотирьох стін. Справді: якщо у людини депресія, то після виходу в ліс, до річки або в поле, вона, як правило, розвіюється», — сказав Сергій Борисович.

Стан нещастя й безвиході виникає тому, що людина рухається навколо однієї тимчасової ситуації, а не проблеми. Слово «проблема» я б узагалі викреслила з нашого словника, адже воно означає те, що падає у прірву й не повертається. А складна ситуація — це випробування, яке дається людині для того, щоб вона змогла, здолавши виниклі перешкоди, піднятися на вищу сходинку.

Нам життя підносить випробування, але водночас дає можливість зміцніти. Бо скільки б воно мені не давало ляпасів, я завжди вдячна йому. Роблячи крок у подоланні перешкод, я йду вперед життєвою стежиною, а не повертаюся назад.

— Майже десять років тому в інтерв’ю «Дню» ви сказали, що мрієте «причесати націю». Бажання актуальне й зараз?

— Так, звісно. Йдеться не про сучасні тренди, моду й таке інше, я маю на увазі елементарну доглянутість, якість обслуговування свого власного волосся. Скінчився час, коли люди самі втирали цибулю, часник, майонез у волосся. Індустрія краси працює, аби в нашій свідомості були не лише шампунь і бальзам-ополіскувач, але й низка інших засобів, які допомагають тримати волосся в якісному вигляді. За волоссям я можу навіть визначити, наскільки людина прагне розвитку.

— Як почувається український hair-стиліст у Європі? Він є тим, хто веде, чи тим, кого ведуть?

— Із 2000 року український стиліст знайшов можливість увійти до «сузір’я» світових фахівців, які ведуть і створюють моду. І варто пишатися тим, що ми не ті, кого ведуть, ми ведемо. Ми законодавці. Нарівні з японцями, французами, італійцями.

— Які тенденції у перукарському мистецтві будуть модними наступного року?

— Ось коли ми всі «вмиємося», приведемо до ладу своє волосся, тоді й говоритимемо про тенденції. Скажу лише, що зараз ми готуємо захід, який відбудеться в лютому, і на якому ми представимо чотири тренди, від яких можна буде відштовхуватися у створенні свого образу.

У моді залишаються насичені природні кольорові рішення для волосся. Якщо людина захоче бути модною, то в палітрі й темних, і світлих відтінків можна погратися з тінню. Пасмочка інших відтінків нададуть волоссю доглянутого вигляду: об’єму, сили і здоров’я. Та головне — аби зачіска виглядала дуже жіночно й елегантно. Тонкі пасмочка і проріджене волосся відійшли в минуле.

— А які поради від Наталі Балабанової відносно новорічної ночі?

— Відповідати своєму стилю. А ще трепетно ставитися до смаку, адже це відчуття міри, яке має бути притаманне кожній дівчині. Вже краще щось «недо», ніж «пере».

Ну і, певна річ, відповідність зовнішнього образу внутрішньому стану. Бо яким би бездоганним не був ваш макіяж, якою б неповторною не була зачіска, якщо всередині ви «спите», то «ввімкнути» вас не зможе ніщо. Я бажаю кожній жінці, насамперед, внутрішнього відчуття привабливості й чарівності.

Денис КОМАРЕНКО: Під час кризи ми будуємо майбутнє

— Коли я спілкувалася з вами вперше, ви були співвласником ресторану «Ательє», тепер ви директор великого комплексу, що складається з трьох ресторанів. Чому саме зараз, у цей економічно несприятливий рік, ви наважилися продати вже налагоджену справу й узятися за нову?

— Сьогоднішня криза в Україні — це не виняткова ситуація. Завжди і скрізь є проблеми. Наприклад, візьмімо європейську Францію, все нібито ясно й добре, але це в центрі, а якщо виїхати за межі Парижа, ви побачите справжню Францію.

Я вважаю, що у нас не все так погано, як «малюють». Просто все подається у похмурих чорних тонах песимізму.

Те, що робить наша команда та власники самої «Арени» — це дуже великий позитив. Сьогодні таких людей, які під час кризи вкладають гроші в реорганізацію підприємства, мало. Натомість ми до кінця 2010 року плануємо повністю перезавантажити комплекс.

Під час кризи ми будуємо майбутнє. Зараз, коли люди стають менш активними у відвідинах ресторанів і розважальних комплексів, ми працюємо над удосконаленням. Використовуємо цю кризисну «паузу» задля того, аби реорганізувати бізнес. І коли паніка навколо цієї теми стихне, ми зможемо надати весь спектр нових затребуваних послуг для клієнта.

Зупинитися, аби перечекати кризу, — це принципово неправильна позиція. Адже криза — це хороший час підсилити свій бізнес. Люди, які вкладають під час «застою» гроші й зусилля у справу, здійснюють дуже сміливий і правильний вчинок.

Кожна людина сама є режисером своєї долі. І якщо всі робитимуть свою справу з любов’ю, чітко, правильно, я певен, у всіх усе вийде. А ремствувати на кризу, на політику, я вважаю, — це доля слабких.

— Ваша фішка — це авторська кухня. Чим особливий цей проект?

— Після продажу «Ательє» вся команда перейшла зі мною до нового проекту. Тому особливість цього ресторану — страви, які властиві мені.

Я готую те, до чого у мене лежить душа. Більше жодних таємниць немає. Хоча, певна річ, кулінарні хитрощі присутні.

— Кулінарія — це майстерність, яка вимагає натхнення. Звідки ви його черпаєте у наш нелегкий час?

— У своїй сім’ї, дітях. Вони — джерело моєї енергії.

Але здебільшого для мене кулінарія — це моя професія, якою я живу. Це серйозна робота, і ставлюся я до неї з великою відповідальністю. Окрім відомих норм і правил на кухні повинна бути правильна атмосфера, людина, яка готує — повинна бути з відкритим серцем, вона не може дозволити собі негативні емоції або поганий настрій.

— Які кулінарні відкриття вам удалося зробити за останній час?

— Нове меню в ресторані з’явиться з середини наступного року. Я тут лише місяць. За такий короткий час усе перевернути неможливо.

Коли я мав один маленький ресторан на 60 посадкових місць, маленьку кухню у 100 квадратних метрів і невеликий колектив персоналу в 60—65 осіб, то було зовсім інакше життя. Тепер у мене великий ресторан, де життя вирує у семистах душах. Тому тут усе слід робити рівномірно, зважено, з холодним розрахунком. Емоції виявляються лише у спілкуванні з людьми: з гостями, з кухарями, навчання яких я зараз проводжу.

Атлантичний минь на томатах конфі з соусом «Бьор блан».

Минь філе — 200 г, томати — 90 г, оливкова олія — 30 г, базилік — 10 г, часник — 5 г, сіль морська за смаком, перець білий за смаком, соус «Бьор блан» — 60 г

На розжарену сковорідку викласти філе миня, заздалегідь посоливши, поперчивши, обсмажити з усіх боків. Додати в сковорідку вершкове масло, рублений базилік, досмажити до готовності.

В цей час нарізані томати викласти на сковорідку й протушкувати з оливковою олією, базиліком, сіллю, перцем. Наприкінці приготування томатів додати цілком зубок часнику, аби отримати легкий, злегка помітний смак часнику.

У тарілку викласти тушковані томати поверх миня й полити підготовленим соусом бьор блан.

Соус «Бьор блан»

Цибуля шалот — 5 шт., білий винний оцет — 150 г, рибний бульйон — 300 г, вершкове масло — 250 г, вершки 36% — 2 ст. ложки, білий перець за смаком, сіль морська за смаком. У сотейник покласти очищені й дрібно порізані цибулю шалот, залити винним оцтом, залити бульйоном, поперчити, додати трошки солі й уварити на 20%. Потім поставити сотейник на край плити, додати дрібно порізаного холодного вершкового масла, збити до стану емульсії, додати вершки й сіль за смаком. Залишити соус у теплому місці.