Саша Гітрі як "Дзеркало французької культури"
Учора в київському кінотеатрі "Україна" відкрилася ретроспектива фільмів видатного французького режисера Саші Гітрі, що триватиме до 6 червня.
У шкільних програмах, у навчальному розкладі більшості вузів, навіть так званих гуманітарних, не знайдеш щонайзагумінковішого семінару з історії світового кіно. Кінематографа ніби й не було - у всій величі його минулого, фільмів та імен - Гріффіт, Бунюель, Довженко, Езенштейн, Фелліні, Велс, Клер, Куросава, Фасбіндер, Вайда... Чи не тому останнім часом вражають пусткою київські кінотеатри, де (безкоштовно!) демонструються вражаючі ретроспективи фільмів колосів світового кіно?
Ще одне ім'я - Саша Гітрі - біла пляма в нашій культурній свідомості. Француз, що народився 1885 року в Санкт-Петербурзі, - автор близько 130 театральних п'єс, конферансьє, романіст, маляр, кінематографіст - постановник 30 фільмів. Затятий та оригінальний мораліст у творчості - його можна назвати, за популярністю й частотою пожиттєвих цитацій, сучасним Ларошфуко французької культури.
Перший екранний досвід - Гітрі зафіксував на плівку 12 найвидатніших митців Франції початку сторіччя - "Наші" (1914-15): "У безсмертя мають увійти не тільки шедеври мистецтва, а й самі творці в процесі його творення". Він фільмував до кінця життя (1957), звертаючись до вже наявних жанрів чи вигадуючи нові: біографії ("Пастер"), історичні картини ("Перлини корони"), розмовно-моралістичні ("Мій батько був правий"), комедії ("Роман одного шахрая", "Отрута"), мелодрами, документальні стрічки, фільми-вистави...
"Гітрі як режисер не сповідував жодних догм чи систем, передусім він був експериментатор", - сказано в книжці, присвяченій його творчості.
А чим є й залишиться кінематограф для нас - в осягненні явищ світової (і власної) культури: минущою розвагою, технічним фокусом, балаганом, дотепним експериментом? Чи, до всього, ще й дзеркалом ХХ сторіччя?..
