Щасливе дитинство. Урок третій
Життя нас останнім часом вчить не тільки готівку рахувати до копієчки, але і їхню відсутність. Сім'ї моїх сусідів держава з квітня заборгувала більше тисячі гривень. Іншим зарплати по півроку не платять. Бюджет ухвалили, а гроші від цього не з'явилися. Ну, та Бог з нею, державою. Вона і без нас проживе за наші з вами кревні. А от як нам без заробленого та із сімейним бюджетом, у якому вже скорочувати нічого: їжа, трохи одягу, на транспорт, на дитину (гірше тим, у кого - на двох), за квартиру... Я знаю людей, котрі перейшли з метою економії з читання щоденних газет на щотижневі, знаю таких, хто на дешевші сигарети перейшов. Але не знаю жодної сім'ї, де почали б відкрито економити на дитині. Хоча, напевно, таких багато. Просто люди соромляться зізнатися в цьому. Адже це питання гордощів. Та облишимо гордість з боку. Все коштує грошей, у тому числі - і дитина. Англійські статистики підрахували, що у Великобританії у середньому дитина обходиться батькам у 11 тисяч фунтів (приблизно 18 тисяч доларів), і це за перші чотирнадцять років життя. Сюди входить і вартість іграшок, і харчування, й одягу зі взуттям, і морозива з цукерками. Наші статистики, напевне, не скоро повідомлять нам, у скільки стає українська дитина, але кожний з батьків знає одне - дорого!
На Заході, де давно навчилися заощаджувати в сімейному бюджеті, придумали багато різноманітних способів не впадаючи у крайності, "вирощувати" дітей за своїми можливостями. Заощаджують передусім на одязі, на няньках і на дитсадках. Економія на одязі вже якось і економією не вважається - просто переходять повзунки й костюмчики в спадщину від сусідських дітей, від дітей друзів та родичів до тих, на кого вони нині якраз. Поносила дитина сандалики, помітив тато, що вже затісні - озирнувся навсебіч і знайшов їм наступного щасливого власника. У нас, звісно, горді мами й тата можуть вигукнути: а раптом із сандаликами їхній дитині якась зараза перепаде? Не бійтеся! Колишні власники перед тим, як віддати одяг та взуття новим власникам, обов'язково виперуть і продезинфікують їх. Для цього засобів у місцевих аптеках вистачає.
Щодо нянь та дитсадків - це для західних батьків розкіш. Няні в них усі підряд із дипломами і рекомендаціями. Дитсадки дешевші від нянь, але також відчутно б'ють по сімейному бюджеті. Тому батьки за місцем проживання дуже часто об'єднуються у своєрідні батьківські гуртки і кожна сім'я по черзі приглядає цілий день за декількома дітьми. Наступного дня дітей звозять вже до іншої мами додому. Це дає можливість деяким батькам і відпочити, і якісь справи зробити. На, а малюкам - це перші уроки спілкування, перший досвід "колективного життя". Такими маленькими групами дітей на екскурсії возять, у зоопарк, у цирк. Щось на кшталт самодіяльного дитячого садочка, тільки ані ліцензії для цього не потрібно, ані грошей. Необхідне тільки почуття відповідальності та бажання.
У нас, до речі, на хвилі кооперативного руху, котра вже відкотилася, з'являлися, якщо ви пам'ятаєте, так звані міні-садочки. Не знаю, чи існують вони ще чи вже зникли, щоб не сплачувати податків і не отримувати ліцензій, але в їхній основі лежить той самий принцип - домашній дитсадок на декілька дітей. Тільки в нашому варіанті - платний і постійний. Ну а для того, щоб організувати безплатний і "кооперативний", багато зусиль не потрібно. Мами, прогулюючись із колясками однією вулицею чи одним сквериком, і так одна одну знають. Лишається підняти це знайомство на взаємовигідний щабель, от і вивільниться час для інших корисних справ.
