Чи закінчиться Європа Хорватією?
Незважаючи на свої численні проблеми, Європейський Союз залишається зіркою-дороговказом для бідніших держав за його межами. Справді, гравітаційне тяжіння процесу розширення ЄС залишається найважливішим чинником у відновленні економічного, політичного і громадського життя в західних Балканах після завершення пост’югославських воєн 1990-х років.
Вступ Хорватії в ЄС 1 липня надає довгоочікуваної підтримки регіону, який виявився відсунутим на задній план унаслідок «втоми від розширення» та спричиненого кризою самоаналізу ЄС. Прихильники розширення також вказують на підписану в квітні угоду між Косово і Сербією, яка стала іншою важливою подією в розблокуванні європейського майбутнього Балкан.
Рішучий розрив з більш як десятиліттям років війни і конфронтації настав у грудні 2012 року, коли Косово і Сербія приступили до реалізації угоди про прикордонний контроль. Квітнева угода дала поштовх до створення механізму розподілу влади на півночі Косово, який було призначено для зміцнення місцевого самоврядування через асоціацію муніципалітетів із сербською більшістю, забезпечуючи при цьому нові механізми для діяльності поліції та судової системи.
Нещодавнє засідання Ради Європейського Союзу відзначило досягнутий Сербією та Косово прогрес. При цьому сербами було призначено (у певному сенсі умовну) дату початку переговорів про приєднання ЄС, а для Косово початку процесу «попереднього добору». Ставка ЄС полягає в тому, що на тлі вступу Хорватії затор із розширенням на Західних Балканах, нарешті, буде розблоковано.
Але втома від розширення серед держав-членів Євросоюзу продовжує затьмарювати цей оптимістичний прогноз. Хоч понад три чверті країн-членів ЄС — це держави, які приєднатися внаслідок попередніх хвиль розширення, розширення ЄС більше не розглядається як беззаперечна історія успіху. Навпаки, нерідко воно видається як задовгий місток.
Справді, втома від розширення була домінуючою рисою у відносинах ЄС з державами Західних Балкан, і це пояснює, чому процес вступу був непевним і супроводжувався «замороженими» переговорами та взаємною недовірою з досі невизначеним місцем призначення. Це твердження залишається вірним навіть після вступу Хорватії.
Втома від розширення увійшла в європейський політичний лексикон на хвилі драматично провальних французького та голландського референдумів із Конституційного договору ЄС 2005 року. Сейсмічний шок відхилення договору двома першими членами ЄС вимагав пошуку винних, і «великий вибух» розширення, який стався попереднього року і в ході якого вісім посткомуністичних країн (разом із Кіпром та Мальтою) одночасно приєдналися до ЄС, — видавався слушним приводом, на який можна було б покласти провину. Несподівано польські сантехніки заполонили «старі» держави-члени.
Таким чином, країни із Західних Балкан, які подали заявки на вступ до ЄС, змушені були боротися з процесом, який наразі керується більше на міжурядовій основі, ніж це було під час «великого вибуху» 2004 року. До того ж цей процес часом ставав заручником двосторонніх егоїстичних вимог держав-членів. Розширення традиційно вважалася областю, де національні інтереси з більшою готовністю могли залишатися осторонь, аніж за умови звичайного налаштування ЄС: нормативний аспект цього процесу вимагає більш соціально орієнтованого підходу до ухвалення рішень. Але це повністю змінилося.
Розширення тепер значно легше політизується в окремих державах-членах, і це особливо має місце там, де існує і в політичних цілях використовується пожвавлення громадської підтримки євроскептицизму. Рада Європейського Союзу, а не Європейська комісія, дедалі частіше встановлює орієнтири для розмежування прогресу в переговорах щодо приєднання і таким чином багато в чому визначає темпи проведення переговорів.
Цей міжурядовий режим ухвалення рішень щодо розширення був очевидним, коли Словенія вимагала значних морських територіальних поступок з боку Хорватії. Це також можна побачити на прикладі того, як Греція постійно заперечує проти назви Македонії, а Бундестаг наполягає на необхідності досягнення прогресу країнами, які подали заявки на вступ. І ця вимога надзвичайно ускладнила відносини з Туреччиною.
Попередні раунди розширення дають чимало доказів трансформаційної сили ЄС стосовно демократизації та «європеїзації» держав до їхнього приєднання. Але ЄС досягне успіху в перенесенні його законів, норм і цінностей кандидатам на вступ, тільки якщо уряди таких держав сприймають свої обіцянки всерйоз. Вони повинні бути готові нести витрати на імплементацію, позаяк вважають, що вигоди для своїх країн як членів ЄС (або для себе як політичних суб’єктів) таки справдяться.
Тому обіцянка Євросоюзом членства просто має бути достовірною, щоб були успішними реформи, стимулом для яких є приєднання, і щоб норми ЄС були запроваджені у державі, яка подала заявку. Реальна проблема ЄС на Західних Балканах полягає в тому, що запропонована 2003 року обіцянка членства державам-кандидатам більше не є достатньою для протидії потокам втоми від розширення, що призвело до втоми від реформ, сповільнюючи прогрес у країнах, які подали заявки, до фактичної зупинки.
Так, на відміну від попередніх раундів приєднання, ЄС не надав конкретних термінів досягнення обіцяного десять років тому членства в Салоніках. Радше, процес залишається відкритим і невизначеним. Комісар ЄС з питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле наполягає на тому, що розширення триває, але Західні Балкани й надалі залишаються доволі нестабільним регіоном, який характеризується взаємно антагоністичними націоналізмами, неповним державотворенням, глибокою та всеосяжною корупцією, неефектним управлінням економікою.
Святкуючи приєднання Хорватії — що, безперечно, надасть короткостроковий імпульс процесу реформ у Західних Балканах, — ЄС стикається з глибоким вибором щодо взаємодії з цим регіоном. Він може оживити дух попередніх раундів розширення або може піддатися втомі від розширення. У будь-якому разі, майбутнє регіону залишається під знаком питання.
Проект Синдикат для «Дня», переклад Миколи СІРУКА, «День»
Джон О’БРЕННАН — директор європейських досліджень та викладач із питань європейської політики в Національному університеті Ірландії Мейнут (NUIM)
