МВФ проти Світового банку
Пошуки нового керуючого директора МВФ привернуть увагу всіх протягом найближчих тижнів і місяців, але важливіше за все політика, якої він дотримуватиметься. Зараз іде суперечка щодо того, який інститут мав рацію останніми роками— МВФ зі своїм жорстким підходом або Світовий банк зі своїми альтернативними заходами.
Ці дебати почалися ще 1995 року, коли сталася криза в Мексиці. Чи є політика МВФ надто жорсткою, навіть перекрученою, такою, що призводить економіку країн до банкрутства? Чи не він винен у всіх жахливих соціальних наслідках нещодавніх фінансових криз? Цю думку було висунуто в Азії, уряди якої, включаючи японський, закликають до створення азіатського МВФ з альтернативною (м'якшою) політикою. Вони отримали екстраординарну й несподівану підтримку від Йозефа Стіглітца, головного економіста й старшого віце-президента Світового банку, який недавно порадив Китаю застосувати політику конкурентної девальвації й політику «попроси в сусіда».
Для проблемних урядів заходи, запропоновані Стіглітцем, були подібними пелюсткам троянд, запаху ароматизованих свічок укупі із заколисливою музикою. Жорсткого урізування бюджету й величезних відсоткових ставок можна уникнути. Дійсно, заяви Стіглітца пропонують солідну підтримку тим, хто протистоїть різкості МВФ, і вони викликали збентеження й у суспільства, й у сильних світу цього. Але вони стали музикою для Японії, котра переслідує свої власні цілі в Азії.
«На лінії вогню» ортодоксальність захищає «головний хірург» МВФ Стенлі Фішер, перший заступник директора й економіст з не менш грунтовною академічною репутацією, ніж у Стіглітца. Ця суперечка тривала аж до недавньої конференції в Сингапурі, на якій найбільші азіатські бізнесмени влаштували команді Стіглітца овацію стоячи. Й цього разу японські офіційні особи порушили питання щодо азіатського МВФ — альтернативної «стратегії без болю» від суворості МВФ і незвичної прозорості.
Сьогодні Азія переживає могутнє відродження; кризові країни вже відновили або ось-ось відновлять свій передкризовий рівень валового національного доходу. Валюти, що впали 1997/98 року, значно посилилися; ринки, що рухнули, піднялися знов. Інвестори знову наповнюють покинуті раніше країни. Корея, економіка якої зірвалася останньою з азіатських, зараз перебуває на найкращому рівні з двозначним числом зростання й відсотковими ставками, ненабагато вищими за американські.
Так, криза вже сталася, так, нетрі ще попереду. Але стабілізація не страждала на брак несподіванок. V-подібне відновлення, яке Мексика пережила три роки тому, сталося швидше й могутніше, ніж очікувалося. Та ж модель повторилася в Бразилії, де криза закінчилася невдовзі після свого початку.
Чому? Тому що спрацювала політика МВФ. Азія, Мексика й Бразилія прийняли й застосували стратегії МВФ; вони підняли відсоткові ставки до небес, щоб добитися стабільної валюти; й тільки зі стабільністю відсоткові ставки опустилися, а до інвесторів повернулася впевненість. Країни Азії також приділили увагу своїм бюджетам, у той час, коли величезні борги змусили їх продемонструвати хоча б частку фіскального консерватизму. Гроші почали повертатися, посуваючи обмінний курс до передкризового рівня. Те, що на перший погляд здавалося розвалом, у кінцевому результаті виявилося лише дуже поганою ситуацією, що на диво швидко змінилася на кращу.
Звісно, всі мали б зрозуміти, що Азія переживає той самий цикл, котрий нещодавно завершила Мексика. На жаль, МВФ не зміг указати на успіх у Мексиці; на жаль, країнам Азії було дозволено думати, що їхній досвід унікальний, хоча на шляху й униз, і вгору він був повторенням досвіду Мексики.
До того часу, коли черга дійшла до Бразилії наприкінці 1998 року й знову на початку цього року, всі вже знали сценарій: нові вибори, трохи пом'якшене падіння валюти, виконання програми МВФ і швидке одужання. То в чому ж полягає урок? МВФ жахливий у прогнозі кризи, поганий у спостереженні, але він правий і успішний, як тільки справа доходить до посттравматичного лікування. Альтернативні заходи Світового банку й японський азіатський МВФ попри чутки залучають не так уже й багато клієнтів. Країни, що пережили кризу, знають краще, що їм необхідно. Коли економіка розвалюється найнепередбачуванішим способом, вони шукають істинну релігію й жорстке лікування. Вони знають напевно, що посеред фінансової кризи й спекулятивної паніки легкі гроші й витрачання дефіциту — це не відповідь. Така стратегія просто заперечує здоровий глузд. Браво МВФ, браво його суворим лікам; візьміть його з собою.
