Президентська лижня

КАМПАНІЯ УДАРНИМИ ТЕМПАМИ

До президентських виборів у Білорусі залишилося два місяці. Перенісши голосування з літа на весну, Олександр Лукашенко вкотре зумів вправно скористатися міжнародною ситуацією. Одним зі сприятливих для білоруського президента чинників став газовий конфлікт між Росією й Україною. За словами голови мінського Центру «Стратегія» Ярослава Романчука, «роками незадоволений білоруською позицією Путін (Лукашенко відмовився створювати СП на базі «Білтрансгазу» та вводити в Білорусі російський рубль, не впустив у країну російських інвесторів) зненацька заявив, що з Білоруссю Росія не має проблем». Як відомо, референдум про своє право знову балотуватися в президенти Лукашенко провів восени 2004 року, коли Москві було не до нього через трагедію в Беслані.

Потуги України виступити таким собі посередником між Заходом і Білоруссю, очевидно, будуть зведені до мінімуму через наші ж парламентські вибори. «На українську парламентську кампанію будуть звернені погляди США та Європейського Союзу. Кому тепер діло до Мінська?», — відзначає Ярослав Романчук. На його думку, підтримка Євросоюзом демократизації Білорусі обмежується семінарами, рекомендаціями та резолюціями. «У лавах ЄС досі сильна думка, що білоруське питання треба вирішувати тільки після узгодження позицій із Москвою. Такому пiдходу противляться країни Балтії, Польща, Чехія та Словаччина, але мовчазна апатія Німеччини, Франції, Британії і Швеції дозволяє білоруській політиці ЄС залишатися в амебоподібному стані. Однак протягом останніх місяців навіть інертні європейці почали проявляти деякі ознаки активізації. Щоб не дійшло до повноцінного європейсько-американського союзу, Лукашенку вигідно якнайшвидше провести президентські вибори», — вважає експерт.

Крім іншого, на рішення про перенесення голосування вплинула й сприятлива економічна ситуація. «Білоруська влада ставить свічки за здоров'я лідерів країн ОПЕК і Джорджа Буша, які своїми діями підняли ціни на нафту та нафтопродукти до небувалих висот. Завдяки цьому білоруський керівник зумів услід за арабськими шейхами й російськими олігархами різко збільшити доходи від переробки та продажу нафти», — іронізує Ярослав Романчук у статті для інтернет-порталу «Євразійський дім».

ДВА ОЛЕКСАНДРИ

Охочі стати кандидатами на посаду президента зараз спішно збирають підписи. Поки що серед претендентів, крiм чинного голови держави, семеро осіб. Головним опонентом Лукашенка вважається кандидат від об'єднаної опозиції Олександр Мілінкевич. Згідно з опитуванням, проведеним у грудні за сприяння групи професора Манаєва*, відомий любитель зимових видів спорту Лукашенко безперечно лідирує: за нинішнього главу держави готові проголосувати понад 50%. Максимальний рейтинг Мілінкевича поки становить близько 18% (прямо скажемо, небагато, але однаково більше, ніж нинішній рейтинг вітчизняної правлячої партії Народний союз «Наша Україна»). Хоча більшість білорусів не підтримують ідеї «кольорових революцій» і радикальних змін, 43% опитаних вважають, що «важливіша зміна нинішньої ситуації в країні, аніж її збереження». А 38% думають, що «час дати шанс комусь іншому виконувати обов'язки президента». На думку соціологів, для реальної конкуренції з нинішнім президентом необхідна максимальна консолідація альтернативних кандидатів та їхніх електоратів. Найбільші шанси в результаті отримати підтримку тих виборців, які сьогодні підтримують інших опозиціонерів, має Олександр Мілінкевич. За нього можуть проголосувати близько 78% протестного електорату. Але що означає ця цифра? Лише третина загальної кількості виборців країни чули про конгрес демократичних сил і обрання Мілінкевича єдиним кандидатом, тільки 14% опитаних доводилося отримувати інформаційні матеріали про нього або зустрічатися з ним самим чи його представниками. Близько 30% респондентів хотіли б отримати інформацію про єдиного кандидата від опозиції.

На думку групи професора Манаєва, не дуже висока ймовірність того, що учасники президентських перегонів — колишній спікер верхньої палати парламенту академік Олександр Войтович, генерал Валерій Фролов, лідер консервативно-християнської партії «Білоруський народний фронт» Зенон Позняк і екс- ректор Білоруського держуніверситету Олександр Козулін, — консолідований електорат яких становить 25%, в останню мить закличуть своїх прихильників голосувати за Мілінкевича. Можливо, це зроблять лише академік і генерал. Швидше за все, зібрати підписи та зареєструватися вдасться лідеру Ліберально-демократичної партії Сергію Гайдукевичу, Олександру Козуліну й Олександру Мілінкевичу. А це означає, що для більшості прихильників змін, готових голосувати за альтернативу чинному президенту, єдиний кандидат так і не стане єдиним. Це у свою чергу призведе до зростання кількості тих, хто проголосує проти всіх або не прийде на вибори, а також до розпилення голосів між «альтернативними конкурентами».

Порівняльний аналіз соціально-демографічних портретів Олександра Мілінкевича й Олександра Лукашенко показав, що серед прихильників першого переважають чоловіки, молодь і люди середнього віку, економічно активні та освіченіші, які проживають у великих містах, активно користуються комп'ютером, інтернетом, мобільним телефоном і кабельним телебаченням. Серед прихильників другого — жінки, пенсіонери, жителі села та малих міст, виборці з невисоким рівнем освіти. 78,7% прихильників Лукашенка виступають за об'єднання Білорусі з Росією. 64,5% електорату Мілінкевича — за вступ країни до Євросоюзу. Примітно, що взяти участь у вуличних акціях протесту, якщо їхній кандидат не буде зареєстрований, сьогодні готові лише 30% прихильників Олександра Мілінкевича. 44% його електорату говорять, що «на майдан» не вийдуть.

НЕОСОЦІАЛІЗМ ПО-БІЛОРУСЬКИ

Оскільки електоральні настрої наших північних сусідів традиційно заведено пояснювати соціально-економічними причинами, досить цікаве дослідження соціологів про те, як живеться сьогодні «простому білорусу». Опитування продемонструвало, що минулого року близько 80% громадян Білорусі так чи інакше стикалися з проблемами матеріально- побутового характеру. Серед них найвідчутніші — низький рівень життя, дорожнеча, зростання цін. Вельми непокоять білорусів проблеми з житлом, погане комунальне обслуговування та зростання комунальних тарифів. Багато хто вказав на кризу та спад виробництва на тих підприємствах, де вони працюють. Серед інших проблем кожен четвертий відзначив неякісне та дороге медичне обслуговування, а кожен сьомий — безробіття.

Половині опитаних їхні доходи дозволяють нормально харчуватися (38,4% — ледве дозволяють); 48% заробіток ледве дозволяє купувати одяг і взуття; 80% не можуть робити більші покупки — меблі, машину, квартиру. 55% опитаних вважають, що рівень життя в Польщі перевищує білоруський. 42% впевнені, що краще живеться в Латвії. 40% вважають, що життя краще в Литві. А ось український рівень життя 55% опитаних оцінили нижче за білоруський. Кожен третій опитаний заявив, що був би не проти емігрувати, якби мав таку можливість. Серед молоді до 30 років про таке бажання заявляють майже 50%.

16% білоруських громадян стверджують, що повністю задоволені розвитком демократії у своїй країні. До них примикають 37% тих, хто «швидше задоволений, аніж не задоволений». Група професора Манаєва зазначає, що білоруське суспільство ділиться не тільки на прихильників і противників чинного президента. Приблизно третина громадян — прихильники принципу «моя хата скраю». Ці люди вважають за краще демонструвати покірність зовнішнім обставинам і займатися виключно власними справами. Вони не мають серйозної образи на дії влади, влада-кривдниця найчастіше уявляється їм у вигляді міліціонера або місцевого виконкому. Слова про політику здаються їм далекими та незрозумілими.

За словами Ярослава Романчука, «робітники на великих білоруських держпідприємствах, особливо не напружуючись, отримують по 350—400 доларів, що за занижених тарифів на житлово-комунальні послуги дозволяє їм жити досить привільно». «Влада розбестила їх, забувши сказати, що на зростання доходів треба заробляти, що гроші з неба не падають. Зростання утриманства стало настільки помітним, що навіть Лукашенко заговорив про те, що треба починати боротьбу з бюрократією. Ранні вибори — це необхідний захід зі струсу номенклатури та віддання народу кількох «жертовних баранів»: директорів підприємств, керівників місцевої влади або членів республіканської вертикалі», — переконаний експерт.

Тим часом «струс» триває і для незалежних соціологів. Наприкінці минулого місяця професору Олегу Манаєву, керівнику ліквідованого владою та відновленого в Вільнюсі Незалежного інституту соціально- економічних i полiтичних досліджень (НІСЕПД), було вручене попередження генеральної прокуратури. У ньому йдеться, що «опитування НІСЕПД, який не зареєстрований у Білорусі й не акредитований у встановленому порядку», порушують законодавство республіки. Соціологи відповіли, що проводять опитування «в особистій якості», а також консультують своїх колег; результати їхніх досліджень публікують у ЗМІ як коментарі вчених. А така наукова діяльність в Білорусі, як і в інших країнах світу, регулюється не правовими, а професійними нормами, й, отже, не створює складу правопорушення. Однак абсолютно очевидно, що незалежні білоруські соціологи надовго потрапили в статистику боротьби з інакомисленням.
* Методом face-to-face interview опитано 1514 респондентів, помилка репрезентативності не перевищує 0,03.