Інструкція щодо вживання Конституційного Суду
22 жовтня, напередодні звернення Президента до народу, депутати лівого і правого спрямувань на ранковій розминці обмінялися справедливими заявами, даючи зрозуміти, що "миротворчі" поривання гаранта щодо зміни статусу 7 листопада та заклики "примиритися" навряд чи будуть ними підтримані: ліві продовжать святкувати Велику Жовтневу соціалістичну революцію, праві - сумувати за жертвами.
Розрахунок Президента виявився точним: його партнери по "гармонізації" політичного процесу зробили свій внесок у протікання відповідального човна.
Тим витонченіше на цьому тлі звучали в розмові з нашим кореспондентом роздуми депутата В. Носова. Він повідомив, що 72 депутати, котрі підписалися під відозвою про неконституційність виборчого закону в разі введення його в дію, мають намір звернутися до КС не раніше як у лютому 1998 р. Очевидно, що в цьому випадку Конституційний Суд зможе ухвалити своє рішення про скасування дії закону про вибори чи окремих його статей саме після завершення передвиборної кампанії. Фактично саме КС виявиться тією останньою інстанцією, від якої залежатиме, яка правова ситуація складеться на той момент.
Як стверджує В. Носов, суд має повноваження у своєму заключному документі "У справі про вибори" запропонувати і способи регулювання цієї ситуації. Зокрема, суд має право дати і тлумачення статей Конституції, згідно з якими визначається тривалість діяльності нинішнього складу Верховної Ради. В. Носов не виключає, що до Конституційного Суду буде вчасно направлений і відповідний запит. І в разі, якщо закон про вибори виявиться неправомірним, суд може фактично допустити пролонгацію повноважень нинішньої Верховної Ради.
Новизна цього давновідомого сценарію полягає в тому, що, зважаючи на очевидні хитання Президента, група мажоритаристів готова зняти з нього політичну відповідальність. "Групі 72", утім, зробити це неважко, оскільки "крайнім" планується залишити неупереджений Конституційний Суд. В. Носов наполягає тільки на політичній відповідальності одного суб'єкта - парламенту, як дієвого законодавчого органу, і партійних сил у ньому. Президент, чиї поправки не мали характеру виправлення конституційних похибок закону, ні правової, ні політичної відповідальності, з точки зору Носова, не має.
Можна навіть подумати, що якщо у Л. Кучми в країні й існує політична підтримка, то виключно в середовищі сотні депутатів-мажоритаристів. Це дозволяє останнім усе ж таки сподіватися на те, нібито, скориставшись їхніми послугами вживання в політичну їжу КС, Президент все ж таки подарує їм пролонгацію.
