Норма як героїзм

І все-таки чомусь у мене (і, думаю, не тільки у мене) в якийсь момент з'явилося відчуття такої собі незручності. Важко запідозрити газету «День» у невизнанні журналістської самовідданості, таланту Герасим'юк. Ми — та з небагатьох газет, що постійно відгукуються на всі резонансні передачі Ольги про проблеми наших співгромадян. Однак деякий ореол жертовності і мучеництва, цілком зрозумілий «терновий вінець», цілком доречний для пам'яті про правозахисників радянських часів, — здавався дещо дивним щодо «молодої гарної жінки-тележурналістки» (цитую вітальні слова). «Вітчизняні герої мають неодмінно жертвувати чимось заради правди»,— це звичне кліше міфотворчості, одначе, мало відповідне реальній позиції Ольги Герасим'юк, швидше — несамовитої працівниці, аніж страдниці вітчизняного ТБ. За всієї поваги до людей, котрі заснували і вручали цю благородну премію, не можна не зазначити, що новий час пострадянської історії витворює героїв, котрі і діють, і працюють в інших умовах. Тим більше, що всі художні і громадянські чесноти програм і діяльність Ольги Герасим'юк не раз відзначено, зокрема, й на вітчизняних, і на зарубіжних телефестивалях. На замовчування їх навряд чи «працює» хоч хтось із можновладців. Що ж до правдивості й активної життєвої позиції — вона заслуговує оцінки, швидше, як норма журналістики, яку в нинішніх умовах Ользі Герасим'юк вдається відстоювати блискуче. І, по суті, саме відсутність такої норми у більшості наших ЗМІ спокушає прагненням вбачати героїзм там і в тому, де і в чому насправді його не повинно бути. Адже там, де є норма, годі шукати місце подвигу.