«Держава повинна підписувати угоди з галузями, а не з бізнесами»

У сфері економіки України не вистачає стратегічного підходу й довгострокового планування. У цьому впевнений заступник голови комітету Верховної Ради України з питань бюджету, народний депутат від об’єднання «Самопоміч» Віктор Кривенко. Тому політик виступає за перехід на трирічні бюджетні плани. Про це він заявив під час зустрічі зі слухачами Літньої школи журналістики газети «День». Також говорили про етапи розвитку, які має пройти країна, як привабити інвесторів та про досвід сусідніх держав у розвитку економіки...

 Найцікавіше із зустрічі — читайте у нашій розмові.

ПРИКЛАД ПОБУДОВИ  ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

 — Вектори розвитку яких країн можу поставити в приклад нашій державі? Словаччина, Польща і Туреччина. Наприклад, словаки примудряються дотувати у східних регіонах до 50% від суми інвестицій. У них є три інструменти: плата за створення робочого місця, податкові пільги і пряме повернення капітальних податків до 20% за два роки. Де краще будувати: на Закарпатті чи у Словаччині? Країна з нещасної агро-туристичної держави за 20 років стала номером один за виробництвом автомобілів на душу населення в рік.

 Турки локалізували близько сорока автовиробників. Вони також дотують енергетику у своїх індустріальних парках.

 Я був у МВФ у березні і там мав розмову з колишнім прем’єром Польщі Тімошевичем. Запитую: «А правда, що ви подовжили для своїх економічних зон пільги до 2027 року?» Він сказав, що правда. Запитую: «Як так? Ви клялись, коли вступали в Євросоюз, що — тільки до 2017 року, і все». Він каже: «Ну, так вийшло».

ПРО ГЛОБАЛЬНІ ВІЙНИ

 — У світі відбуваються три глобальні війни. А в нас — чотири, і тільки в одній війні ми відчуваємо себе суб’єктом. В усіх інших Україна — об’єкт. Іде війна за інвестиції. Американці воюють за них всередині країни. Мер Чикаго роздає пільги особисто «айтішникам», щоб тільки переманити їх до себе. Він роздає пільги штаб-квартирам компаній, щоб переманити їх з інших штатів. Також у світі є війна за кадрові та агромінеральні ресурси. Уже створено державні агентства пошуку талантів. І третя війна — це війна за ринки, яку ми «профукали» в СОТ і ЗВТ... Ми вже там понабирали зобов’язань. Щодо зерна все дуже просто: з нього можна виготовити 44 види продуктів, із яких понад 20 є біржовими товарами. Кожна тонна зерна — це 400 доларів доданої вартості. Клітковину, цукор можна витягувати із зерна — і це все переробні заводи. Зараз в Україні будується, по-моєму, два таких заводи, по 100 мільйонів доларів інвестицій, по 200 робочих місць, а їх може бути тисяча.

 Ми нічого не повинні відпускати з держави у вигляді сировини. У цьому потрібно підходити комплексно. Зараз треба дати можливість завезти обладнання, дешеві кредити, для цього треба якийсь банк розвитку, певні інструменти.

ПРО НЕОБХІДНІСТЬ  ТРИРІЧНОГО БЮДЖЕТУ

 — Усі планують. Кожна сім’я планує своє життя. А наша держава живе дев’ятимісячними планами. Ми не плануємо, а десь із вересня 2009 року не виконуємо бюджету — дефіцит. Усі нормальні країни світу живуть за більш довгостроковими планами. У Євросоюзі розробляють бюджет на сім років.

 У приватній компанії завжди друга людина — та, яка займається ринком. Натомість на державному підприємстві другою людиною зазвичай є та, яка розпоряджається грішми, бо з нею директор зранку сидить і ставить галочки, за що платити. Так було і в нас, коли Мінфін «поламав» під себе Міністерство економіки в 1990-х роках. Грошей не було, і, як наслідок, Міністерство фінансів стало головним. А для нього головне — звести баланс. Зараз вони вже бачать, що корову залишилося хіба що зарізати й поділити шкуру — ось вони і починають самі говорити про те, що потрібна функція планування. У Туреччині держсектор — 5%, а орган планування — 1200 осіб. У Південній Кореї — 800 осіб. Я веду до того, що всі займаються стратегуванням. У нас же, в кращому разі, цей процес розпочнеться з 2018 року. Зараз я борюся, щоб планування стартувало з 2017 року.

ЧОМУ ВАЖЛИВИЙ ЗАКОН  ПРО МІСЦЕВІ ВИБОРИ

 — Можемо втратити схід і південь, адже «Опозиційний блок» та йому подібні виграють всю «мажоритарку». У них уже відпрацьована технологія купівлі голосів. Вони знають кожну квартиру. Залишилася вся інфраструктура Партії регіонів. Це означає, що вони візьмуть 50% за мажоритарними округами, якщо стара система залишиться. А також візьмуть 20—30% за списками. Як наслідок, у кожній місцевій раді вони матимуть більшість. У моєму рідному Дніпродзержинську однозначно вони матимуть більшість. Наші хитрі списки в третьому законі — це теж «мажоритарка». Однак загальний результат обмежений рейтингом партії...

ПРО ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЮ

 — Чесно кажучи, я не дуже підтримую ідею децентралізації. По-перше, я прихильник президентської форми правління. Вважаю, що парламентська форма набагато слабша, оскільки досить виманити яку-небудь партію з коаліції, як все руйнується. Погляньте на Італію, яка вже пережила 70 урядів. Мені здається, що ми більше схожі на італійців, ніж, наприклад, на німців.

 По-друге, у нас дуже низький рівень місцевих депутатів, особливо на півдні й на сході, частково в центрі України. Якщо віддати їм владу... Вони точно гірші, аніж голови адміністрацій. Там просто зграя дрібних шакалів та піраній.

 По-третє, ми частково вже провели децентралізацію — віддали гроші на місця. Зараз дуже важливо, щоб люди «з вилами» приходили і перевертали місцеві адміністрації: мерію, облраду. Нехай люди знають, що треба приходити на вибори. Зараз треба з’ясувати, що таке «громадянин». Чи є певні обов’язки, щоб називати себе «громадянином», чи це просто «життєвий подарунок»? Суспільство відбудеться через експорт прав. Коли ви маєте право на все, ви стаєте інфантильними. Вами дуже легко керувати, бо ви нічого не хочете робити. Все-таки потрібно, щоб з’являвся цей «білль про обов’язки людей». До речі, зараз Богдан Гаврилишин почав займатись цим питанням.

 Якщо людина не голосує, вона для мене не є громадянином. Ось у Києві прийшло на голосування 22% людей. Яке право має решта 75% називати себе киянами? З якого дива ви можете пред’являти якісь претензії?

ЯК ЗАЛУЧИТИ БІЛЬШЕ  ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТОРІВ

 — По-перше, не треба змінювати правила економічної гри. А ми самі погіршуємо податкові умови. По-друге, треба зайнятись політикою ліквідації нерівності. Якщо в когось із сусідів кращі умови щодо податків, стимулів, нам слід підтягуватися. Треба змінити економічну парадигму і зрозуміти, що держава повинна з різними галузями підписувати фактичні угоди, щоб ми могли конкурувати. Щодо податків, щоб ми могли конкурувати: видано стільки робочих місць, скільки податків — настільки зменшився імпорт, наскільки збільшився рівень експорту. А в самій галузі — серйозна конкуренція, повний ліберальний ринок. Конкуруйте, хто як хоче: приватна, державна та іноземна власність. Однак усередину галузей держава не має права втручатися.