Кремль продовжує «інфікувати» ЄС... газом

Учора Україна знову почала купувати газ у країни-агресора, перерахувавши їй раніше, минулої п’ятниці, відповідну суму попередньої оплати і вкотре збільшивши заради цього свої борги. Цей перший платіж було зроблено завдяки тому, що в п’ятницю Світовий банк і Європейський інвестиційний банк у присутності міністра фінансів України Наталії Яресько підписали в столиці Перу Лімі (там відбуваються річні збори керівних органів Міжнародного валютного фонду і Світового банку) угоду про гарантії (на $520 мільйонів) фінансування України для придбання російського газу.

Схема цієї багатоходівки має такий вигляд. ЄІБ надає гарантію на цю суму за рахунок коштів позик, що їх раніше надав Світовий Банк Україні. Завдяки цьому СБ дістає можливість гарантувати  видачу акредитиву під закупівлі газу «Нафтогазом України». «Угода спирається на гарантію Європейського Союзу, що забезпечуює ЄІБ повне покриття, пов’язане з ризиками для обраних (для даної операції) позик Україні від ВБ», повідомляється в прес-релізі двох банків.

Нагадаємо, що 1 липня цього року Україна припинила імпорт газу з Росії. Але для проходження зимового сезону і підтримки російського експорту газу в країни ЄС «Нафтогазу» необхідно мати в підземних сховищах 19 мільярдів кубометрів газу, тоді як самій Україні цілком було б досить 17 мільярдів (наразі там 15,7 мільярда кубометрів).

Тепер можна з упевненістю сказати, що й Україна, і Європа, якщо не станеться чого надзвичайного, цієї зими будуть з газом. У цьому слід віддати належне Євросоюзу і віце-президентові Єврокомісії з питань Енергетичного союзу Марошу Шевчовичу. Днями він навіть надіслав листи міністрам енергетики України і Росії із закликом негайно розпочати виконання домовленостей, досягнутих в Брюсселі під час переговорів про «зимовий пакет».

ПРОЕКТ-ЗАГРОЗА ДЛЯ УКРАЇНИ, СЛОВАЧЧИНИ, ПОЛЬЩІ...

Чи вистачить у пана Шевчовича наполегливості і принциповості, аби так само послідовно обстоювати інтереси України та інших країн Європи зважаючи на явну загрозу, що виникає у зв’язку із задумом Росії побудувати газопровід «Північний потік-2», докорінно змінивши таким чином маршрут доставки газу в Європу і виключивши з нього Україну і Словаччину. Президент Польщі Анджей Дуда вважає, що цей проект становить загрозу для безпеки України, Словаччини, Польщі та низки інших країн. «Ми зробимо все, аби зупинити цей проект», — сказав польський президент в інтерв’ю угорській агенції МТi. У чому буде проблема для Дуди, Шевчовича та інших європейських лідерів, які усвідомлюють небезпеку ПП-2? Річ у тім, що Росії вдалося залучити до створення цього проекту низку потужних компаній. Чи не почнуть танцювати під замовлену ними музику деякі європейські політики?

Нагадаємо, що акціонерну угоду про участь у будівництві ПП-2, незважаючи на антиросійські санкції, підписали німецькі E.on і BASF, австрійська OMV, англо-голландська Royal Dutch Shell і французька ENGIE (колишня Gaz de France). За реалізацію проекту візьметься створена ними компанія Nev European Pipeline AG, в якій в «Газпрому» буде контрольний пакет (51%). СП-2 — це вже третя російська спроба позбавити Україну статусу одного з головних транзитерів газу в Європу. Першим був Південний потік, від якого довелося відмовитися через опір Євросоюзу, другий — Турецький потік, що помер у зв’язку із загостренням турецько-російських відносин.

Але і ПП-2 викликав різку критику з боку європейських країн — транзитерів газу. Природно, найбільше невдоволенння висловила з цього приводу Україна. Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк назвав цей проект не лише «антиукраїнським», а й антиєвропейським, зазначивши, що в разі його успіху Україна втратить $2 мільярди на рік доходів від транзиту. Прем’єр сподівається, що Єврокомісія і країни — члени Євросоюзу не допустять реалізації цього проекту. Тож чи має шанс на життя ПП-2, зачатий у момент конфронтації Росії мало не з усім світом?

«...ВОНИ ВІДЧУЛИ СЛАБКІСТЬ ЄК І ВИРІШИЛИ, ЩО ЇЇ ПОЗИЦІЮ МОЖНА ІГНОРУВАТИ»

Це питання «День» поставив президентові Центру глобалістики «Стратегії XXI» Михайлу Гончару. Експерт не впевнений, що Євросоюз буде так само наполегливо чинити опір «Північному потоку-2», як він добивався реалізації парафованих, але не підписаних  угод про постачання російського газу Україні. «Європейський Союз дедалі більше перетворюється на віртуальну реальність, — сказав Гончар «Дню». — Зрозуміло, що «Північний потік-2» — це виклик для європейської енергетичної політики, тому що її пріоритети зовсім інші і ніякого ПП-2 вони не передбачають, там його немає. Але той факт, що група провідних європейських компаній пішла на цей крок у відносинах з «Газпромом», свідчить про те, що вони відчули слабкість Європейської комісії і вирішили, що її позицію можна ігнорувати. При цьому вони, звичайно, заручилися неофіційною, не артикульованою публічно підтримкою своїх урядів. Адже ми розуміємо, що такі компанії, розуміючи, який може бути резонанс, не роблять жодного серйозного кроку, не погодивши його заздалегідь на урядовому рівні. А якщо ще подивитися, які країни ці компанії представляють, то ми побачимо, що маємо справу з прибічниками Росії в Євросоюзі. Це Німеччина, Австрія, Франція, Голландія. Але Єврокомісія, звичайно, демонструватиме правильну риторику, ставлячи питання про недоцільність, недостатню обґрунтованість, про інші пріоритети ЄС і Енергетичного союзу. Проте ця група компаній, якщо її не зупинять на національному рівні з огляду на ті чи ті обставини, проігнорує позицію Єврокомісії. Та й що вона сама може? Висловлюватиме глибоке занепокоєння... Хоча механізми у неї все ж є. Важливо, аби була ще й політична воля. А щодо цього якраз і виникають сумніви».

«У цих умовах українська сторона мала б офіційно проартикулювати своє негативне ставлення до цього проекту, — продовжує президент Центру глобалістики, — хоча на рівні прем’єр-міністра вже звучали відповідні оцінки. На жаль, до них і компаніям, і урядам, як мовиться, байдуже. Треба не просто говорити, а чітко поставити перед європейськими партнерами питання про те, що Україна пасивно не чекатиме, коли транзит її газотранспортною системою обнулять. Необхідно виставити певні тимчасові рамки для компаній-підписантів. Нехай розуміють, що Україна з такого-то моменту може вважати обслуговування їх транзитних потоків неможливим, неприйнятним. Тим паче, що з цими компаніями у «Нафтогазу» немає прямих договірних відносин. А вони, підписавши акціонерний договір і реалізовуючи його, завдають Україні, її газотранспортній системі конкретної шкоди, конкретних збитків, що оцінюються в $2 мільярди на рік. І тому Україна має право діяти превентивно. Одночасно потрібно порушити питання перед Єврокомісією, яка підтримує проект модернізації газотранспортної системи України, і навіть відповідні кошти, кошти європейських платників  податків на ці цілі починають надходити. Виходить, що ЄС, з одного боку, підтримує Україну в тому, що вона повинна й надалі залишатися основним каналом постачання російського газу в ЄС, а з другого боку, не вживає результативних заходів щодо зупинки проекту, який прямо суперечить інтересам і погодженій політиці Європейського Союзу. Тому що ПП-2 не забезпечує диверсифікацію ні джерел, ні маршрутів постачання газу. Тому потрібно ставити питання руба, і не десь на якійсь із конференцій, а офіційно висловлюватися і вимагати пояснень, а головне — взаємодії, аби протистояти цьому проекту, який шкодить і ЄС, тому що ламає його енергетичну політику, і Україні. І ще дуже важливо звернути на цю проблему увагу США і, можливо, провести тристоронні (США, ЄС і Україна) консультації щодо надмірної трубопровідної активності Росії, яка таким чином хоче домогтися більшої залежності Європи від своїх постачань і, відповідно, великих розломів, розколів у трансатлантичній солідарності, зокрема у сфері енергетики».