Непрошені гості

Наступного тижня, орієнтовно в середу, парламент розгляне у другому читанні законопроект щодо відкриття філіалів іноземних банків в Україні. Не факт, але в контексті останніх «американських» заяв Президента країни про наміри вже в 2005 році оформити членство України в СОТ зміни до закону «Про банки і банківську діяльність», швидше за все, буде прийнято.

А це означає, що у нас, крім дочірніх банків зі 100% м іноземним капіталом(юридичних осіб, які працюють в правовому полі України), з’являться ще й філіали (структурні підрозділи), що керуються в своїй роботі іноземним законодавством.

За ідеєю, прихід зарубіжного капіталу до фінансового сектору України стимулюватиме розвиток конкуренції та прогрес банківської системи, збільшить довіру до неї й дозволить активніше працювати із грошима населення. Як розповів «Дню» керівник групи радників при голові НБУ Валерій Литвицький, відкриття філіалів іноземних банків лише прискорить процеси злиття національного банківського капіталу. А то сьогодні у банків і капіталізація низька, і населення все ще тримає частину грошей «під подушкою». Тому «банки малопотужні. А їм потрібна свіжа кров».

«Консолідації — стара тема, — розмірковує В. Литвицький. — Але ці процеси мають іти». У всьому світі капітал рухається, об’єднується, зливається, і в результаті народжується щось нове. «Райффайзен» і «Аваль» — не такий уже й поганий приклад. Але при цьому ставити банківський сектор, сільське господарство, металургію та інших під холодний душ конкуренції треба не так, щоб вони «простудилися» раз і назавжди. На перехідний період, вважає експерт, треба добиватися амортизуючих умов. Над цим зараз і працюють. «Звісно, не всі українські банки витримають конкурентну боротьбу, але банкрутство — це ж не кінець світу, — вважає В. Литвицький. — Просто один банк стане частиною іншого, більш могутнього».

Однак консолідація консолідацією, а фінансову стабільність і національну безпеку необхідно враховувати передусім. На це звертають увагу в Асоціації українських банків. В АУБ побоюються, що на наш фінансовий ринок можуть прийти філіали маловідомих ризикових банків. І вже вони, розуміючи, що ціна ресурсів у нас в порівнянні зі світовою (2—3%) дуже завищена, будуть вкладати гроші з колосальною маржею, а можливо, і з демпінгом. І перетворяться, завдяки винахідливості авантюристів, на інструмент для відмивання грошей та інших незаконних операцій.

Але можуть прийти й солідні банки — напрошується контраргумент. Тільки коли — ось у чому питання. Сьогодні процедури виходу на нові ринки у них прописані дуже чітко. І ліміти на Україну там поки закриті. Вони не прийдуть, принаймні, доти, доки не підвищиться інвестиційний рейтинг нашої держави. А президенту АУБ Олександру Сугоняко їх і пускати не хотілося б. Принаймні, він допускає їхній прихід «не раніше, ніж через 10 років після вступу до СОТ, і не раніше, ніж країна отримає кредитний рейтинг «А».

Проте, західний капітал до нас не особливо й прагне. Як констатував президент асоціації, — виключно через погані умови для ведення бізнесу. О. Сугоняко хоча й сприймає зміни, що готуються до закону про банки і банківську діяльність, у багнети, але при цьому зауважує: там мають бути чітко виписані всі нюанси створення, регулювання, нагляду за діяльністю та ліквідації філіалів західних банків — аналогічно правилам гри для резидентів. «Я виходжу з того, що неодмінно потрібна міра участі іноземного капіталу в нашому банківському секторі. Поки що її немає, — говорить банкір. — Мають бути рівні умови конкуренції для всіх суб’єктів на ринку».

А голова коаліції «Трудовий союз» Михайло Сирота уточнює: величина іноземного капіталу в банківській системі країни не повинна перевищувати 30%. Якщо ж вона зашкалює за 50%, то «ми втрачаємо контроль над банківською системою». Противники приходу до нас філіалів розвінчують очікування банкірів та економістів. Перший міф, за словами Сироти, — віра в те, що входження іноземного банківського капіталу до їхніх активів робить банки більш захищеними від політичних струсів.

Другий міф — дешевий кредитний ресурс. О. Сугоняко впевнений, що відсоткові ставки визначаються умовами, за яких продається кредит, і ризиками, які існують в країні. А це рівень інфляції, виробничі й політичні ризики, благополуччя судової та адміністративної системи. «Якщо ви думаєте, що у хворому організмі можна, замінивши один орган, оздоровити всю суспільну систему, то говорю вам: цього не буде», — підкреслює президент АУБ. Має бути відповідність між економікою, банківською системою та нормативно-правовими умовами.

Третій міф — оновлення основних фондів за рахунок інвестицій. Потрібні сотні мільярдів доларів тільки для того, щоб модернізувати матеріально-технічну базу в енергетиці, транспорті й комунальній сфері. І без вкладення власних коштів тут не обійтися. Сугоняко і Сирота особливо акцентують увагу на клієнтурі філіалів західних банків. Мовляв, насамперед вони працюватимуть з клієнтами своїх «мам» і «батьків-засновників», будуть обслуговувати інтереси транснаціональних корпорацій. І зовсім перестануть звертати увагу на український малий та середній бізнес. Останньому ж, за словами народного депутата Сироти, для розвитку потрібні дрібні точкові інвестиції: «100 тисяч, мільйон, два мільйони доларів».

Важко судити, чиї аргументи в цій тривалій суперечці переважують. Можливо, істина, як годиться, знаходиться посередині між двома крайніми позиціями. Тому думку нейтральної сторони — старшого спеціаліста фінансового сектору Представництва Світового банку в Україні Анжели Пригожиної — варто відтворити повністю:

— По-моєму, для великих іноземних банків різниця між відкриттям у країні філії або дочірнього банку невелика. У «дочки» навіть більше переваг. Як правило, всі ризики тут автоматично обмежуються капіталом, вкладеним у статутний фонд. А за помилки філії повністю відповідає головна контора. І так ризикувати репутацією, можливо, має сенс тільки для спрощення міжбанківської діяльності або для роботи з коррахунками. Важко сказати, наскільки це ефективно для роботи з фізичними особами. Оскільки підключається цілий ряд вимог, що стосуються страхування й гарантування внесків, резервування і т.д.

До того ж, щоб легше було працювати з філіями банків ЄС, нам потрібно буде гармонізувати з європейським своє законодавство й розробити обмежуючі вимоги. Адже на ринок можна пускати банки з достатньою репутацією і високим кредитним рейтингом. Це допоможе запобігти проведенню сумнівних операцій.

Але загалом є ціла низка ризиків, що обмежують прихід іноземних інвесторів на територію України. Отже напливу боятися не варто. Як і того, що банки з іноземним капіталом витіснять з ринку України вітчизняні банки. Якщо досі не поглинули й не витіснили, то і не поглинуть. А те, що сьогодні деякі банки ведуть переговори про продаж своїх активів — це добре. Це свідчить про покращення іміджу банківської системи загалом і привабливості окремих банків. До того ж залучення іноземних інвесторів — це одне із джерел поповнення капіталу. Іноземний капітал сприятиме посиленню конкуренції та підвищенню ефективності українських банків на ринку корпоративних і роздрібних послуг.