Сутичка в забої

Відразу після розпаду Союзу вітчизняний вуглепром відчув брак легких прохідницьких комбайнів, які випускалися за розробкою московського ЦНДІпідземмашу Копєйським заводом у Росії. Донецькому інституту «Донгіпровуглемаш» (він раніше спеціалізувався на розробці техніки для особливо міцних гірських порід) тодішнім українським Держкомітетом з вугілля було видано відповідне творче замовлення. Слід сказати, що з дорученням донецькі конструктори впоралися буквально за лічені місяці, хоча й «перевищили повноваження», негласно перевівши проектовану машину з розряду легких — у середній клас (вага 30—35 тонн, проходження виробітків за породами міцністю до 6 одиниць за шкалою Протодьяконова). Розрахунок, як пояснив заступник директора інституту з науки Валерій Васильєв, був простий: у середньому потреба експлуатаційників у машинах середнього класу становить до 60% від загальної закупівлі, і якщо виходить «за ті самі гроші» (тобто, помітно не перевищуючи габаритів і, само собою, цінових рамок легкого класу) створити більш потужну машину — то, начебто, й Боже поможи.

Одне було недобре в ситуації, що складалася: «просто» середній прохідницький комбайн в Україні на той момент вже був: «звали» його 4ПП-2М, випускав цю машину (причому вже протягом кількох років) Ясинуватський машинобудівний завод (ЯМЗ).

В.Васильєв стверджує, що дана обставина й стала причиною відмови, коли фахівці НДІ прийшли на ЯМЗ із пропозицією запустити нову машину в експериментальну серію. Зрештою, після довгих і непростих пошуків, виробником було вибрано Новокраматорський машинобудівний завод (НКМЗ).

У радянський період НКМЗ «за оборонкою» випускав комплекс так званих штурмових машин для цивільної оборони, і у цих броньованих монстрів підвищеної прохідності, здатних розгрібати радіоактивні завали і долати бездоріжжя, в принципі виявилося чимало спільного із підземною шахтарською технікою. У зв’язку з хронічною відсутністю нових замовлень від військових машинобудівники охоче взялися за випуск незвичної для них продукції.

Сьогодні на НКМЗ закінчується реалізація «стартового» проекту виробництва прохідницьких машин П-110, що передбачає випуск приблизно 40 комбайнів. Частину з них вже реалізовано шахтам регіону, в основному на умовах «як вийде» (бартер, а також взаємозаліки за ПДВ, плату за спожиту електроенергію тощо). На 10 комплектів машин пообіцяв держзамовлення прем’єр В. Пустовойтенко під час останнього візиту до регіону, доля ще кількох має вирішитися після недавньої виставки «Вугілля-98».

У результаті, за оцінками незалежних експертів, у ніші вітчизняного ринку прохідницької техніки склалася ситуація гострої конкуренції, вельми незвичайна для «розслабленої» економіки України. З одного боку, є ясинуватський комбайн

4ПП-2М, ідеально «вилизаний» технологічно майже за два десятиріччя виробництва, але внаслідок того ж поважного віку, як вважають опоненти, він практично вичерпав резерви подальшої модернізації. І є машина П-110 («Донгіпровуглемаш»-НКМЗ). У числі її мінусів — низка «сируватих» вузлів, що цілком нормально для будь-якої новинки, а також відносно висока вартість — як родова спадщина оборонного виробництва. (Хоча загалом, за свідченням учасників виставки «Вугілля-98», комбайн П-110 у багато разів дешевший за західні аналоги). У числі зазначених плюсів — такі прогресивні рішення, як виносний пульт управління, що дозволяє видалити машиніста з найбільш некомфортної зони безпосередньо біля забою, вдале компактне компонування, стійкість на будь-якому грунті й потужні «пиловідсоси», що викликали справжній фурор у грандів світового вугільного машинобудування, які зібралися на донецьку експозицію.

Власне, ринкова ніша середніх прохідницьких комбайнів не просто вузька, а надзвичайно вузька: потреби вітчизняного вуглепрому на нинішній рік оцінюються ледве у 50—60 одиниць такої техніки. Здавалося б, чи варта «обідня», влаштована підприємствами-«земляками», тих свічок...

Однак на Ясинуватському машзаводі напевно враховують, що НКМЗ найближчим часом має намір розгорнути свою новинку, що вдало стартувала, в конструктивний ряд, створивши на базі середнього П-110 спочатку важкий, а потім і надважкий комбайни для руйнування супертвердих гірських порід. Крім того, ЯМЗ традиційно був сильний своїми експортними зв’язками, що напрацьовувалися десятиріччями, ще у радянський період. Сьогодні 4ПП-2М стабільно купують компанії з країн третього світу, що мають свою гірничорудну промисловість, і цей «золотий фонд» ясинуватські машинобудівники, зрозуміло, не хотіли б ставити на кін.

Нині ситуація перебуває у стані нестійкої рівноваги. За повідомленням директора ЯМЗ Віктора Трубчаніна, його завод зараз ударно «розкручує» власну нову модель середнього комбайну КСП-32, що в принципі можна розцінити як позитивний підсумок ринкового протистояння. Новокраматорці ж активно нагадують Києву про обіцяне держзамовлення, і останнє не позбавлене сенсу — з урахуванням ставки, яку робить Президент на великий директорат Донбасу в майбутніх виборах («завод заводів» НКМЗ за кількістю потенційних виборців у багато разів перевищує ЯМЗ). Тут арифметика проста.

Донецьк

№192 08.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»