Той, що платить двічі

Українцям слід навчитися контролювати фінансову систему держави, адже значною мірою вона формується саме за рахунок їхніх податків. До такого висновку дійшли експерти Центру соціально-економічних досліджень CASE Україна в своєму дослідженні «Скільки коштує держава, або За що я плачу податки?» Саме пересічний українець, доводить дослідження, а не промислові гіганти чи олігархи, чи хтось інший, утримує величезний державний апарат, оплачує державні закупівлі і сплачує рахунки за усіма соціальними зобов’язанням. «Однак зв’язок мої гроші > податки > державні витрати в широкій масі майже ніхто не усвідомлює, за винятком приватних підприємців, які власноруч відносять кошти до державної скарбниці. Проте якби не гроші пересічних працівників та звичайних споживачів (покупців), то не існувало б двох третин державних доходів», говориться в дослідженні.

«Середньостатистичний українець, який отримував 2157 гривень «чистої» заробітної плати на місяць 2011 року (дані Держкомстату), сплачував щомісяця на утримання держави близько 2092 гривні (25 102 гривні в рік!). Тобто майже стільки ж, скільки отримував на руки!» — озвучує податковий вклад кожного з нас виконавчий директор Центру соціально-економічних досліджень CASE Україна Дмитро Боярчук. Ще приблизно четверта частина коштів, які отримує працівник на руки, також «непомітно» іде до бюджету через механізм державних націнок на товари — так звані податки на споживання (ПДВ, імпортні мита, акцизи). Тож сума відрахувань до бюджету виходить чималенька. Але оскільки всі ці податки за нас платять податкові агенти (наприклад, магазини, роботодавець, комунальні служби тощо), то ми їх не помічаємо і піддаємося загальній тезі, що, мовляв, головні донори бюджету — великий бізнес. Тому хай він переймається корупцією та неефективністю використання «чужих» грошей. Але ж який контроль — такий і результат, а відтак і якість послуг за бюджетні гроші: якість медицини, освіти, соціальної допомоги. Якщо ми хочемо побачити покращення в країні, то треба вже зараз позбутися цієї «страусиної» позиції та формувати свідомих платників, які не миритимуться з казнокрадством і чинитимуть опір «знизу» корупціонерам та «комбінаторам» державних закупівель. Як цього досягнути?

Для цього треба посилювати громадський контроль, кажуть опитані «Днем» експерти. Зокрема, потрібно, згідно з правом громадян (об’єднань громадян), проводити розслідування та виступати позивачами від імені платників податків у разі виявлення випадків корупції або марнотратства з боку чиновників. Реально цим механізмом сьогодні користуються дуже мало, але перші спроби (доволі успішні) вже є. Одна з них — Центр протидії корупції. Як розповів «Дню» голова правління центру Віталій Шабунін, в Україні фактично неможливо боротися за чистоту бюджету без підтримки медіа. Адже навіть отримати інформацію про використання грошей надзвичайно важко. Але й за допомогою медіа робота центру була б неможливою, якби не підключалися ще й народні обранці. Головний інструмент перевірки законності використання бюджетних коштів, розповідає Шабунін, — це звернення народних депутатів. Сьогодні таких депутатів-добровольців аж троє (від правлячої партії — жодного). Саме вони подають до контролюючих органів звернення, які пишуть юристи центру. Завдяки такому громадсько-депутатському тандему, продовжує експерт, за минулий рік вдалося зупинити зловживань із бюджетними коштами на мільярд гривень. «Причому це не сума закупівель, а різниця між тими цінами, за якими купують чиновники і реальними, які є на ринку», — підсумовує він.

Експерт Інституту політичної освіти Олександр Солонтай переконаний, що набір інструментів громадського контролю повинен розширюватися. «Кожен українець має отримувати за підсумками місяця та кварталу інформаційний чек із податкової, де буде інформація про кількість сплачених податків та зазначатиметься, куди вони пішли. До речі, цей чек буде безкоштовний, бо він має гарантованих споживачів, а отже, багато рекламних агентств захочуть викупити його зворотну сторінку, аби продати свої товари та послуги. Тож для населення і держави такий механізм буде ще й незатратним», — розповідає Солонтай «Дню» про своє бачення боротьби за прозорість бюджетних фінансів. Крім того, потрібен реєстр корупціонерів. «При формуванні політичної сили питатимемо всіх, чи відомо їм щось про цю людину в контексті корупції. Для нас критерієм участі в політиці буде відсутність корупційних хвостів. Кожна людина, задіяна в громадській та політичній діяльності, — потенційний корупціонер, але до того часу, доки це не доведено», — пояснює один із методів боротьби молодий політик.

Публічність, відкритість і прозорість для громадськості всіх процесів, пов’язаних з освоєнням бюджетних коштів, — те, до чого треба прагнути Україні, додає секретар Федерального міністерства фінансів Німеччини у відставці Герде Ельєрс. Виступаючи в Києві під час дискусії на тему «Як оновити систему управління державними фінансами? Головне для України», організованої в рамках проекту «Український фінансовий діалог», він наголосив: Україні не потрібно вигадувати нових стратегій та законодавчих ініціатив для подолання вищезгаданих проблем. «Треба наповнювати існуючі документи нормами, що лежать в основі європейських стандартів регулювання бюджетної та фінансової системи», — висловився він. Державні фінанси мають підпорядковуватися трьом принципам: прозорість, відкритість, сталість і чітка градація відповідальності кожного відомства, підсумував досвідчений фінансист.