Бумеранг вiйни
Є в Узбекистані Великий Узбецький тракт. Він проходить південніше від Самарканда, майже по давній дорозі, яка вела колись до Індії. Ця дорога була одним із відгалужень Великого шляху, що з'єднував свого часу Індію з Бактрією та Согдою, Парфією та Ассирією, Візантією та Єгиптом.
Цим шляхм у IV столітті до нашої ери пройшов зі своєю армією після перемоги над останнім персидським правителем Дарієм III Олександр Македонський. Навряд чи він міг передбачити те, що йому доведеться провести ще два роки важких битв між середніми течіями Аму- Дар'ї та Сир-Дар'ї.
І Олександр Великий, і його вчитель Арістотель не мали широких знань про ці краї. Відомості, здебільшого, бралися з грецьких та індійських легенд. Згідно з Ктесієм, на праці якого спирався Арістотель, індійців уявлялися у вигляді собакоголових гірських жителів; потворних, бородатих і хвостатих пігмеїв; людей, які сплять, закутавшись у довгі вуха; одноногих істот, які користуються своєю ступнею, як парасолькою. Звісна річ, Олександр побачив тут зовсім іншу картину. Його вразила самобутня культура азіатських народів, рівень освіти, архітектура, висока майстерність ремісників і великі багатства правителів та торговців.
Воєнна доля привела Олександра Великого до міста Наутака, відомого багатьом купцям та мандрівникам у IV столітті до нашої ери, яке славилося своїми майстрами-ювелірами та багатствами, нажитими торгівлею. З цим містом пов'язана легенда, не позбавлена правдоподібності, котра дійшла до наших днів. У 329 році до н.е. Олександр Македонський, захопивши Мевр (Мари), вирушив було до Мараканди (Самарканд), проте несподівано повернув на південний схід до Наутаки. Легенда стверджує, що цю думку підказав йому один із персів, який прожив у цьому місті 10 років як бранець. Він розповів македонянину таємницю про багатства Наутаки, яка полягала в тому, що у правителя міста є золотий священний їжак із бірюзовими голками, зелена жаба, майстерно вирізана з великого агату, і чарівний перстень з червоним агатом. Їжак і жаба виставлялися для загального огляду і поклоніння під час священних свят та урочистих церемоній, а перстень з червоним агатом, на якому вирізана гемма-інталія — воїн, що тримає палицю, а на палиці — сидить сокіл, який прикрашає руку правителя міста. Цей перстень, як свідчив переказ, давав своєму господареві мужність, мудрість і відвагу. Той, хто матиме його, ніколи не знатиме гіркоти поразки і не поступиться ніякому ворогу.
Можливо, Олександр Македонський був забобонним і тому розділив своє військо на дві частини й відправив головні сили на схід — до стін Мараканда, а сам із іншим загоном пішов через гірські перевали на південний схід. На березі каналу він побачив фортецю Наутаки.
Два тижні билися воїни Олександра Македонського біля її стін, але так і не змогли подолати опір противника. Імператор залишив Наутаку нескореною, а біля стін Мараканда інше його військо зазнало нищівної поразки. Скоро Олександрові вдалося досягти своєї мети і взяти реванш, але в Азії його війська повсюди натикалися на сильний опір. Багато согдійців ховалися у замках. Серед цих замків була, як свідчать історики, та сама Наутака («Согдійська скеля»), у якій переховувалася сім'я впливового согдійця Оксіарта (місцевою мовою — Вахшунварта). У нього була красуня-дочка Роксана, що значить — сяюча або світла. Воїни Олександра стверджували, що після дружини Дарія III це була найвродливіша жінка Азії.
Олександр покохав Роксану з першого погляду і одружився на ній, а батька Роксани призначив сатрапом. Ці події багато в чому визначили тактику поведінки Олександра Македонського на завойованих землях. Олександр запровадив при дворі місцеві звичаї і залучив на свою сторону місцевих аристократів. У 327 році до нашої ери, вирушаючи у похід до Індії, він призначив правителем східних земель свого малолітнього сина від Роксани, поставивши регентом полководців Фердікка і Антіпатру. Але, як тільки Олександр покинув Согд і Бактрію, при дворі почалися інтриги, змови і боротьба за владу. У 325 році до нашої ери після помилкових чуток про смерть Олександра в Індії, повстали 3000 солдатів і, перетягнувши на свою сторону місцеве населення, захопили Бактру та обрали нового царя Афінадора. Повстання незабаром було придушене Фердіккою, але спадкоємець Олександра і його дружина Роксана загинули.
Змучені тривалими походами, воїни Олександра Великого, знудьгувавшись за батьківщиною, не переставали ремствувати. У 323 році до н.е., після смерті Олександра Македонського, почалося нове повстання — 23 тисячі воїнів хотіли повернутися на батьківщину. Фердікка придушив це повстання і замінив сатрапа Согда, дроблячи згодом великі регіони, віддаючи їх в управління грекам та македонянам.
Пам'ять про середньоазіатський похід Олександра пережила віки. На його честь було засновано велику кількість міст із назвою Олександрія. Найвіддаленіша з них знаходиться десь у чотирьох тисячах кілометрів від Македонії — на берегах Сир-Дар'ї. Згодом її перейменували на Ходжент.
Олександр Македонський залишив по собі сильні гарнізони у краї, де один із його воєначальників — Селевк — став правителем провінцій. Держава Селевкідів перетворилася на незалежне Греко-бактрійське царство. Похід Александра Македонського закінчився катастрофою для Согди і Бактрії і замість ахеменідського ярма, яке тривало з VI століття до н.е., встановилося греко-македонське, що тривало близько 150 років у Согді і понад 180 у Бактрії.
Через сімнадцять століть у місцях, що були свідками походу Олександра Македонського, народився інший великий воїн — Амір Тімур, відомий у Європі під іменем Тамерлан. Він шанував талант геніального елліна. Не випадково одного зі своїх онуків він назвав на його честь Іскандером, тобто Олександром, і, за дивною історичною логікою, Амір Тімур, усе життя провівши у сідлі, повторив шлях Олександра Великого, завоювавши ті ж самі країни, але у зворотньому напрямку. Проте на відміну від греків, військо Тімура вже могло проникати на тисячі кілометрів східніше за Сир-Дар'ю — у Сибір, а також у північні райони Волги. Володареві семи щасливих сузір'їв (так сучасники називали Аміра Тімура) вдалося те, що виявилося не під силу Олександру Македонському — він отримав тріумфальну перемогу в Індії.
Самарканд же протягом довгих років був столицею величезної імперії. Обидва войовничi імператори в різний час сильно вплинули на події в Азії та Європі, створюючи новий світовий порядок. Як це не дивно, але їх походи несли не тільки смерть і руйнування.
Вони, немов ураганний вітер, все ж переносили на величезні відстані зерна культури, науки, освіти... Активно розвивалися торгові відносини. Азія та Європа ставали ближчими й зрозумілішими один для одного.
