«Голос – це не лише інструмент»

Захід проходив у Львівській національній опері упродовж десяти днів і якому знадобилося десять років, щоби відновитися. Для престижу культурної України — вкрай необхідний і дуже важливий у ландшафті сьогоднішнього оперного життя країни, яке стрімко розвивається й вирує.

Відродження та його проведення на дуже високому організаційному рівні, що відзначили як представники міжнародного журі, так і самі конкурсанти, — стало ще одним реалізованим пунктом програми генерального директора-художнього керівника Львівської національної опери Василя Вовкуна «Український прорив». З енергією і натиском Вовкуна й завдяки стрімкості оновлення Львівської опери тепер є великі сподівання, що саме конкурс імені Крушельницької незабаром увійде до Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів (WFIMC — організації, резиденція якої міститься в Женеві і яка підтримує мережу міжнародно-визнаних конкурсів), де поки що від України фігурує єдиний — міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця. Отже, є до чого прагнути. Тим більше, це зразу підвищить рейтинг конкурсу серед потенційних виборювачів із усього світу.

Маючи на озброєнні сучасне мислення та волю до змін, цей конкурс, що свого часу посідав важливе місце в житті й кар’єрі співаків, які сьогодні є визнаними оперними зірками світового рівня: Оксани Дикої, Стефана П’ятничка, Ольги Нагорної, Лілії Гревцової, Євгена Орлова, Андрія Гонюкова, Олександри Кубас-Крук, Тараса Штонди, Сергія Магери і багатьох інших, — може досить швидко стати престижним, і до нас поїдуть не лише молоді вокалісти з усього світу, а й імпресаріо, режисери, досвідчені педагоги, оперні зірки. Тим більше, інформаційним партнером цього міжнародного конкурсу є найбільша Міжнародна асоціація європейських оперних театрів Opera Europa.

Нині в конкурсі взяли участь 41 учасників — оперні співаки та співачки віком до 35 років із України, Вірменії, Польщі, Білорусі, Угорщини. У фінал вийшли лише українські співаки, тобто конкурс ще не набув належного розголосу в широкому оперному світі, щоби до нас приїхали більш потужні зарубіжні конкурсанти-конкуренти. Але це справа, як то кажуть, наживна, тим паче підбір членів журі був досить серйозний: конкурсантів оцінювали першокласні спеціалісти із Австрії, України, Польщі, Німеччини, Словаччини та Молдови. Не секрет, що потенційний конкурсант неодмінно звертає увагу саме на склад журі конкурсу, оскільки проблема об’єктивності журі — вічна «притча во язицех». У даному разі, як зазначила солістка Віденської опери і голова журі Вікторія Лук’янець, вони намагалися бути максимально чесними. Власне, розподіл місць свідчить про те, що журі були на одній хвилі і їм таки вдалося випрацювати певні спільні критерії, в яких вони більш-менш зійшлися і вже трималися цієї лінії аж до остаточного ухвалення рішення.

Гран-прі ($10 000) та приз глядацьких симпатій одержала львів’янка Мар’яна Мазур (сопрано) — артистка хору Львівської опери. Перша премія ($5000 кожна і звання лауреата): Роман Чабаранок (бас-баритон) і Руслана Коваль (сопрано), друга ($2000 кожна і звання лауреата) — Володимир Тишков (бас) і Дар’я Литовченко (сопрано), третя ($3000 кожна і звання лауреата) — Святослав Винник (баритон) та Юлія Алексєєва (сопрано), четверта ($2000 кожна і звання лауреата) — Ігор Євдокименко та Вікторія Мельник (сопрано). Дипломант конкурсу — Степан Дробіт (баритон) отримав запрошення виступити на сцені Національної опери України ім. Т.  Шевченка та Сілезької опери в місті Битом (Польща). Віталій Лашко (баритон) отримав запрошення виступити у виставі Львівської національної опери. Спеціальний приз від члена журі Ейтана Пессена — участь у вокальних майстер-класах у місті Душники-Здруй (Польща) в лютому 2020 року здобув Святослав Винник.

МАР’ЯНА МАЗУР

Були також вручені спеціальні нагороди: за краще виконання арії з опери українського композитора (арія Тараса з опери Миколи Лисенка «Тарас Бульба») премію у $500 одержав бас Саргіс Бажбеук-Мелікян (Вірменія). Диплом і нагороду Кращого концертмейстера Конкурсу і премії у $500 одержали дві піаністки — Діяна Моршнєва (Білорусь) і Наталія Королько (Україна).

Одна з найдосвідченіших членів журі, солістка Польської Королівської опери Ольга ПАСІЧНИК дала досить детальний аналіз рівня конкурсантів: «Протягом цих кількох днів ми намагалися побачити в кожному те, що його/її відрізняє від решти, щоб випадково не упустити, не проспати справжнього музиканта, справжній талант, тому що голос — це ще не все. Голос — це не лише інструмент: треба завжди уважно слухати, чи вміємо тою грою на цьому інструменті зачіпляти чиєсь серце, увагу і душу. Тому що публіка дуже часто реагує на верхній чи голосний звук. Для тих, хто не має відповідної освіти, оці зовнішні речі, які лежать на поверхні і грають важливішу роль, аніж те, яка субстанція є в тому співі й голосі. І я дуже тішуся, що більшість складу журі старалися відшукати музиканта, когось, хто міг би, перш за все, своїм артистизмом, своїм вмінням володіти голосом — комунікувати таке, що зачепить. Кожен із лауреатів по-своєму є переможцем — для себе. Потрібно завжди пам’ятати, що конкурс — це конкретний день, стан, репертуар і час. Подеколи зірки складаються в такий пазл, що сьогодні вони засвітилися добре для когось, хто, можливо, навіть не очікував цього.

Мабуть, для Мар’яни, котра стала володаркою Гран-прі та призу глядацьких симпатій, — це був величезний шок, який, як я сподіваюся, здійснить якісну зміну в її житті, адже, будучи співачкою в хорі, виграти такий важливий конкурс, бути оціненою таким журі — а вона випередила інших за підсумками балів з великим відривом — надзвичайно відповідально. Музично вона запропонувала нам таке, що раптом змусило її слухати уважно, зупинитися на її тембрі й умінні володіти своєю енергією, своїм тілом, думкою. Коли вона починає вести тему (не маю на увазі тему музичну), якийсь комунікат — вона цей наратив настільки міцно пропускає крізь своє єство, що відчувається: тіло йде за цим. Це було дуже важливо, і це зауважили практично всі члени журі. Були, звичайно, серед наших лауреатів і типові, справжні досвідчені оперні співаки, які вже співають на сценах або повністю до цього готові. Це є в певному сенсі передбачуване мистецтво. Деякі люблять те ж і таке. На щастя, під сонцем є місце для всіх. Я говорю: «Якщо ви не погоджуєтеся з тим, що ви здобули не гран-прі чи не те місце, а ви вважаєте, що маєте бути оцінені краще, — тепер маєте шанс довести, що ви мали рацію». Хоча важить не так те, який номер ти сьогодні отримав, а те, що ти взагалі був у цьому фіналі, що тебе помітили, що ти є лауреатом цього конкурсу, — це вже дуже важливо само по собі. Для багатьох із них важить також, що вони змогли себе реально сконфронтувати з тим вокальним рівнем, який зараз притаманний нашій країні. Я ж мушу визнати, як на часи дуже складні, коли руки наших керманичів не доходять до культури, конкурсів, високого мистецтва, бо всі займаються всім, чим завгодно, але не цим, бо, як відомо, культура завжди на сірому кінці, то я була дуже приємно вражена вокальним рівнем цього конкурсу. Що ж до рівня стилістичного, естетичного, фонетичного і мовного, то, на жаль, тут ще неоране поле. Тож стільки, скільки я зможу чи мої колеги-українці, які працюють за кордоном і мають досвід у цьому напрямку, — ми будемо абсолютно відкриті до того, щоб допомагати цим молодим людям».

Цьогорічний конкурс засвідчив, що у нас народжуються чудові голоси, яким поки що не вистачає вишколу, огранки, культури співу, мови, володіння стилістикою, але ж власне конкурси й існують для того, щоби поставити правильний «діагноз», проаналізувати, вхопити тенденції й рухатися далі. Можливо, наступного разу серед конкурсантів з’являться вокалісти із Кореї, які на світовій музичній арені нині являють собою особливий феномен, а їх поява в конкурсі засвідчить його престижність. Або ж додадуть номінацію з камерного співу, адже сьогодні це вимога часу, який передбачає, зокрема, й володіння європейським камерним репертуаром, якому не завжди приділяється належна увага у стінах вітчизняних музичних вишів. У підсумку ж доречно відзначити, що відновлення якісного і концептуально важливого конкурсу — це не просто перемога над обставинами, а й черговий крок у просуванні іміджу країни на міжнародній культурній арені.