Михайло ГУЙДА: «Десять років авангарду — на це треба було перехворіти»

— В історії мистецтва, пригадується, була майстерня П.Філонова, де всі «філоновці», майстерня М.Матюшина — всі працюють над кольором, майстерня К.Малевича — всі супрематисти. Чи можлива сьогодні така художня цілісність?

— Можлива. Але який у ній сенс? Майстерня мого педагога В.Шаталіна традиційно вирізнялася демократичністю, свободою живопису. Він не прагнув, щоб у ній штампувалися «шаталенята». Я зберіг спадкоємність — традицію різноманітності. Можливо, хтось із керівників інших майстерень підсвідомо бореться за впізнаваність почерку, я — навпаки.

— Викладання не заважає вашій особистій творчості?

— Я не задумувався над цим, оскільки викладав, іще будучи дипломником. Навіть не уявляю, як це — не викладати.

Переконаний, що педагог завжди має бути «граючим тренером». Студенти повинні бачити його роботи і вірити в нього. У моїй майстерні багато талановитої молоді, вона стимулює мене, наступає на п’яти. Головне — зберегти індивідуальність кожного.

— Ринок, сусідство Андріївського узвозу не заважають студентам у роботі?

— Заважають. Проте стипендія 12 гривень — їх не вистачить, тож доводиться заробляти. Полотно, фарби дорогі. Студенти пишуть чотири рази на одному полотні, записують стару роботу, — яка вже тут технологія, та й попередніх робіт не залишається. Матеріали в академії видають, але дуже лімітовано.

— Для того покоління, яке виросло на реалізмі, був серйозний момент перелому. Ви переживали кризу?

— Я не відчував кризи. З’явилася на поверхні та культура, яку раніше не показували. Але ми про неї завжди знали. Потім це мистецтво ринуло на виставки, формуючи кон’юнктуру нового зразка. Тепер, слава Богу, все втряслося і стало на свої місця: сильні й слабкі роботи є і в реалізмі, і в абстракції.

— А як ви оцінюєте сучасну художню ситуацію?

— У нас нині очевидне тяжіння до фігуративізму. Десять років авангарду — на це треба було перехворіти. А на Заході процвітає концептуальне мистецтво. Художник повинен стояти перед роботою й розказувати: що він хотів і що вийшло. А я вважаю, що кожен глядач повинен відчувати сам. У них же головне — підвести теорію. В освіті немає ремесла, організації полотна. Західна школа суто концептуальна. У нас підхід інший — професіоналізм. Треба вміти малювати, працювати з натурою, вивчати композиційні закономірності, пластичні, мати уявлення про закони живопису. А вивчившись, можеш працювати як завгодно, в будь-якому стилі.

Я був у коледжі мистецтв у Штатах. Великий зал, народу багато, натура стоїть дуже високо. Хто малює, хто ліпить, хто олією пише. «Що це за факультет?» — питаю. Запитання не зрозуміли: втрачено градацію і видів мистецтва, і жанрів!

— А за що ж вони одержують дипломи?

— За концептуальні роботи. Навчання 4 роки. Заплатив — і можеш учитися, вступ — чиста формальність. Починають майже з нуля. Коледж, вищий навчальний заклад при університеті, готує і сценографів, і живописців, і акторів. Художники разом із театралами розмальовують акторів — це і є захист дипломів. Зайшов я в майстерню до декана факультету образотворчого мистецтва й аж злякався: стоїть там трун штук із 15, одна з ручкою, одна без ручки, третя з дірочкою і там око натуралістичне. Коли я показав там слайди робіт Євгена Прокопова, Анатолія Куща, Олексія Кантемирова, в них було одне запитання: якого століття ці роботи? Вони думали, що це музейні речі. Потім самі ж студенти попросили мене прочитати їм лекцію. Тепер цей коледж узяв програму в нашій академії, але, очевидно, їм доведеться запрошувати й наших викладачів — у них уже немає таких фахівців.

№242 17.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»