Поет i актор
Невеличке погруддя Шевченка, різьблене з нині вже потемнілої вишні, досі стоїть на письмовому столі Амвросія Бучми, видатного українського актора першої половини ХХ століття. Автор, знаний народний майстер К. Коверко сам приніс його в подарунок улюбленому артистові.
Шевченко був у серці артиста, як у кожного щирого українця, живою краплею крові. З дитячих років, із родини вірші Кобзаря трималися в пам’яті, з них цитувалися окремі рядки навіть у побутових ситуаціях, удома співали Кобзареві пісні.
Перша творча зустріч актора з поетом відбулась на початку двадцятих років у новоствореному театрі ім. І. Франка, коли для Шевченківського вечора він поставив «Великий льох» (звернімо увагу на вибір твору). А потім був «Березіль» та легендарна вистава Леся Курбаса «Гайдамаки», де Бучма за потреби театру зіграв і Гонту, і Залізняка, але уславився виконанням ролі шинкаря Лейби, витворивши великої сили трагікомедійний образ. Тогочасна критика назвала його дивом мистецтва. Бучма вперше тоді так відверто й уважно намацував для себе межі трагічного. Він зіставляв поважність біблійного старця і поквапливі, улесливі рухи шинкаря, хитрий погляд шахрая та сповнені болю і смертної туги очі, які справді могли б заплакати кривавими сльозами. Під ударами конфедератських нагаїв та шабель здригалося кволе тіло Лейби, обличчя мовчки кричало від муки. І тут-таки на вимогу катів він співав легковажну й непристойну пісеньку, хоч кожне слово та рух краяли йому серце фізичним і душевним болем.
У середині двадцятих років режисер П. Чардинін зняв двосерійний фільм «Тарас Шевченко», де був показаний життєвий шлях поета від дитинства до смерті. Амвросій Бучма грав Шевченка. Тодішня газета «Правда» писала про нього: «Це великий талант. Із малих можливостей, що їх дали автори, А. Бучма робить значне: перед нами не лише малюнок Тарасового портрета (від 18 років до дня смерті) — Бучма наближає нас і до його національного типу, його характеру тонкими й м’якими прийомами культурного та глибокого, чуйного художника».
Бучма у роботі над роллю Шевченка був поставлений у надзвичайно складні умови. Треба було оживити досить схематично виписаний у сценарії образ, та й ще передати геній поета без допомоги слова — адже фільм був німий. Бучма намагався розкрити в поеті найперше людину, показати людські зв’язки особистості зі світом, поезією та дійсністю. Ось чому вражає у фільмі деталь, коли Шевченко по-селянськи звично знімає капелюха й витирає ноги об підлогу на порозі «хати» — тюремної камери.
Тарас Шевченко у виконанні Бучми не тільки поет і художник — він українець, селянин. Майже невловимі побутові звички, жести, м’яка, ледь уповільнена пластика, під панською крилаткою — кремезні плечі, і зігнута роботою, трохи згорблена спина, і тиха, сором’язлива скромність, і темпераментний, могутній вибух гніву, і якась особливо ніжна та особливо гірка поетичність душі й таланту — все виказувало в бучмівському Тарасі українця, селянського сина, колишнього кріпака.
Особливістю акторської трактовки образу Шевченка було те, що попри те співчуття, яке він викликав, Бучма грав не стільки героя-страждальника, як героя-переможця. Не мученика царату, а дійсно його духовного переможця. Недарма фільм користувався шаленим успіхом і в Україні, і за кордоном. Амвросій Бучма зажив світової слави. А заплатив за це... здоров’ям. На зйомках епізоду зустрічі Шевченка з Сошенком у Зимовому саду актор практично босий стояв у талому снігу й дуже застудився, у нього почався туберкульоз. Дружина вивезла його в село піл Черкаси, де разом із місцевими бабами вилікувала Бучму молодими пагонами сосни, кип’яченими на молоці. Але залишилася астма, від якої артист страждав потім багато років.
Стоїть у Харкові знаменитий пам’ятник Шевченку. Дві постаті на ньому ліплені з Бучми — селянин, котрий лежить, і селянин із жорном на плечах. Так увічнився Актор біля Поета.
А в середині тридцятих Бучма знявся у фільмі Г. Тасіна «Назар Стодоля» в ролі сотника Хоми Кичатого. Спеціально для ролі поголив голову «під горщик», так і ходив вулицями, дивуючи натовп. Страшний то був тип — жорстокий у своїй любові до дочки, пихатий можновладець, звитяжець, старий козак. Амвросій Максиміліанович дуже любив цю п’єсу Шевченка, поставив її після війни в Театрі ім. І. Франка, де засвітилася зірочка таланту молодої актриси Галини Яблонської в ролі Галі. Яблонська згадує, як важко йшла вистава крізь компартійні терни до сцени, як була навіть звинувачена в націоналізмі. До речі, врятувала виставу московська критика...
Перед війною Бучма ставив у Театрі ім. І. Франка «Поетову долю» С. Голованівського. Роль Шевченка віддав акторові О. Юрі-Юрському. Робота залишилась незакінченою...
Наприкінці сорокових на Київській кіностудії планувалися зйомки фільму про Шевченка за сценарієм Олександра Ільченка на основі його повісті «Петербурзька осінь». Режисер — Ісідор Анненський. У ролі Шевченка — Амвросій Бучма. Але незчисленні причіпки до сценарію звели роботу нанівець. Сьогодні можна припустити, що фільму завадила єврейська національність Анненського, адже саме в ті роки в країні розгорталась антисемітська кампанія... Невдовзі фільм про Шевченка зняв у Києві українець Савченко із С. Бондарчуком у головній ролі.
Остання творча зустріч Актора з Поетом трапилася на святкуванні 125-річчя Малого театру в Москві. Драматичний етюд В. Чаговця про зустріч Шевченка зі Щепкіним Бучма зіграв у парі з Гнатом Юрою. Нагородою став шалений успіх. Бучма ніколи на виступав зі сцени з «художнім читанням». Єдиний виняток — «Заповіт» Шевченка. Це був не вірш, а внутрішній монолог. Актор виходив на сцену, тягнучи за собою стільця. Довго встановлював його. Сідав. І, помовчавши, стиха звертався до глядача, як до втаємниченого друга: «Як умру, то поховайте... — щоби під кінець дійти до вибуху, зірвавшись на ноги: — Кайдани порвіте...»
На столі — погруддя з вишневого дерева. А на ньому різьблені слова: «Будеш батьку, панувати, поки живуть люде». Таки будуть вічно жити і Котляревський, і Шевченко, і Бучма, і ті численні духовні поводирі нації, якими рясніє українська земля.
