Профанацiя

 У редакцію «Дня» звернулися читачі (викладачі, діячі освіти і культури, батьки учнів), які б’ють на сполох: владою планується оптимізація закладів культури і позашкільної освіти. Це стосується як бібліотек, клубів, музеїв, театрів, академічних і національних творчих колективів, так і початкової ланки професійної мистецької освіти — шкіл естетичного виховання. Ця «революція» однозначно буде мати руйнівні наслідки. Велика кількість викладачів у наслідок закриття освітніх закладів і скорочень чисельності опиняться на вулиці, а ті, кому пощастить лишитися після «чисток», будуть більше працювати, але за меншу зарплату.

Для шкіл естетичного виховання рекомендується скоротити кількість годин «Типових навчальних планів», що негативно позначиться на якості освіти учнів. При цьому всі фінансові проблеми позашкільних закладів освіти сфери культури будуть покладені на плечі батьків! І це при тому, що 2013 рік оголошено в Україні «Роком дитячої творчості»!

Руслан Ольховський, батько учня 4-го класу Київської ДМШ № 28 обурений новаціями: «Мій син Павло три роки навчається гри на фортепіано. Зараз за навчання ми сплачуємо 150 гривень. На сьогодні ця сума адекватна, але якщо треба буде сплачувати тисячу гривень (я вже не говорю про чотири) — я не готовий. Наш сімейний бюджет цього не витримає! Я не розумію можновладців. Складається враження, що нашій державі не потрібні розвинені та культурні діти. Мабуть, потрібні невігласи, неосвічений натовп, яким легко керувати. Якщо буде натовп, а не індивідуальності, то реорганізатори свого доб’ються. Скорочення шкіл, гуртків, уроків — це дуже сумно. Я впевнений, що батьки, і всі, в кого є здоровий глузд, цього не допустять. У мене є альтернативна пропозиція: у два рази скоротити апарат чиновників, які готують такі безглузді та навіть шкідливі документи — от вам і гроші у бюджеті на навчання дітей знайдуться».

— Рішення, які рекомендує прийняти уряд, зруйнують систему позашкільної мистецької освіти, яка визнана однією з найкращих у світі, — переконана Алла ЧЕРЕДНИЧЕНКО, викладач Вишневської дитячої школи мистецтв (єдиного нині позашкільного навчального закладу в місті-супутнику Києва, де живе понад 36 тисяч населення!). — А це призведе до того, що вже через кілька років у нас вже зовсім не буде культури. Державна політика, задекларована в Законі «Про позашкільну освіту», здійснюється на принципах «доступності позашкільної освіти громадянам України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак. До того ж позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань учнів, задоволення їхніх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні». Але, на жаль, це тільки декларації. В разі здійснення намірів чиновників одночасно зникнуть музичні, художні, хореографічні школи, після них — інститути музики, музичні Академії, спорожніють філармонії, музичні театри, театри опери та балету. Це відбудеться тому, що не буде вихованих початковою ланкою професійної мистецької освіти слухачів, а тому слухати академічну музику, дивитися класичні постановки буде нікому... Я хочу наголосити, що школа естетичного виховання — це не тільки навчально-виховний заклад. Багато дітей приходять до них із проблемами неврологічними, терапевтичними, рухового і мовного апарату, але займаючись музикою, вони стають гармонійними людьми, знаходять віддушину, розкривають свій талант і навіть виліковуються! Уроки музики — це не тільки спів або гра на музичному інструменті, а це ще й можливість дитини розширити світогляд, познайомитися зі зразками національної та світової музичної культури: творами Лисенка, Леонтовича, Баха, Гайдна, Моцарта, Шуберта... Нагадаю, вчені довели, що слухаючи твори композиторів-класиків, людина не тільки відчуває душевне тепло, а виліковується навіть від вроджених хвороб! Культура і мистецтво виховують людей інтелігентних, адже 80% лауреатів Нобелівської премії в дитинстві навчалися музиці. Музика розвиває інтелект. Якщо ми не дамо дитині розкритися, то не отримаємо процвітаючу країну!.

Проаналізувати ситуацію та окреслити можливі шляхи вирішення болючої проблеми «День» попросив голову Всеукраїнської ради директорів шкіл естетичного виховання, директора Київської ДМШ № 35, заслуженого працівника культури України Олександра Григоровича ШАЛІТА.

— На виконання доручення Кабінету Міністрів України 28 січня Міністерство фінансів надіслало Міністерству культури лист, в якому надаються пропозиції, спрямовані на знищення культури в Україні, — пояснює О. ШАЛІТ. — Чиновники пропонують «надати повноваження місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування здійснювати реорганізацію й ліквідацію (!) загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості, заснованих на комунальній власності з урахуванням демографічної ситуації». Теза зрозуміла. Місцеві бюджети не витримують навантаження на утримання шкіл естетичного виховання, оскільки фінансування відбувається за формулою на душу населення, що, до речі, суперечить Закону України «Про освіту», яким визначено фінансування навчальних закладів із розрахунку на одного учня.

Сьогодні, коли праця викладача майже зрівнялася по оплаті з некваліфікованими працівниками, дико звучить пропозиція щодо скорочення годин навчального плану, збільшення кількості учнів у групах, збільшення кількості годин на одну педагогічну ставку тощо. Ці пропозиції суперечать законам України «Про освіту», «Про позашкільну освіту». Про надання яких якісних послуг, гарантованих державою, йдеться, якщо пропонується зменшити кількість годин навчального плану, збільшити кількість учнів у групах, норму годин на одну ставку? Цим листом також пропонується встановити «економічно обѓрунтований, на рівні не нижчому собівартості, розмір плати за навчання дітей у школах».

— І скільки грошей (після новацій, запропонованих чиновниками) доведеться сплачувати батькам за навчання дітей у школах естетичного виховання?

— Собівартість навчання (по суті — переведення шкіл на повний господарський розрахунок) складається з вартості комунальних послуг (водопостачання, водовідведення, світло, каналізація; оплата праці техперсоналу і викладачів плюс канцелярські витрати, кошти на проведення поточних і капітальних ремонтів приміщення тощо). Ми прорахували, що для того, щоб утримувати Київську ДМШ № 35 (будівля 2 700 кв. м.), платити заробітну плату викладачам і адмінперсоналу, проводити поточні та капітальні ремонти, потрібно встановити місячний розмір оплати на рівні 3,5 — 4 тис. грн (і це при тому, що мінімальна зарплата на сьогоднішній день складає 1147 грн!). Зможуть батьки платити таку суму? Ні! А ще нам пропонують збільшити обсяг навантаження викладачів і внести ці змінити у законодавство. Нині норма годин на одну ставку 18 на тиждень, а пропонується збільшення. Це вже порушення статті 20 Конституції України, яка говорить про те, що «не допускається звуження прав і свобод громадян» (ми не маємо права збільшувати норму годин праці та зменшувати розмір оплати).

А як вам такий пасаж — «оптимізація загальної кількості годин навчальних планів у школах естетичного виховання з метою зменшення їх кількості». Наприклад, ваша дитина навчається у музичній школі. Навчальним планом визначено дві години на тиждень на уроки по спеціальності (фортепіано, скрипка, баян тощо), а після «оптимізації» буде один урок! Або вам запропонують вивчати на вибір сольфеджіо чи музичну літературу, а другий предмет — за додаткову плату.

— Поясніть, йдеться про ліквідацію, скорочення чи об’єднання мережі закладів культури?

— І перше. І друге. І трете. «...Об’єднання навчальних закладів, закладів культури і фізичної культури з урахуванням демографічних показників, рівня міграції, ринку праці тощо...» Цей лист стосується не лише шкіл, а й музеїв, і бібліотечної системи, і парків культури та інших. Я не знаю, чи є здоровий глузд у чиновників, які вносять такі абсурдні пропозиції, що призведуть до знищення всієї мережі закладів культури. Особливо це боляче б’є по малокомплектних школах у сільській місцевості. Якщо раніше органи самоврядування були зобов’язані вишукувати можливість їхнього фінансування та утримання, то новації розв’яжуть руки недбалим чиновникам. Автори листа, мабуть, не розуміють, що своїми «пропозиціями» вони порушують Закон «Про культуру» (було прийнято у березні минулого року). У ньому йдеться про те, що всі без винятку заклади культури, які існували на час його прийняття, автоматично включаються до базової мережі. Пропонується також проводити виплати надбавок за вислугу років, грошової винагороди за сумлінну працю, матеріальної допомоги на оздоровлення, підвищення зарплати, все, що сьогодні гарантується 57 статтею Закону України «Про освіту» в межах фінансового ресурсу. А у нас вже сьогодні такий фінансовий ресурс, який не дозволяє платити зарплату в повному обсязі! Фінансові органи до цього часу не розуміють різницю між кількістю працюючих педагогічних працівників і кількістю педагогічних ставок. Для шкіл естетичного виховання затверджено «Типові навчальні плани», якими визначено державний стандарт початкової спеціальної мистецької освіти. Для виконання цих планів (проведення уроків по всім предметам) необхідно, наприклад, 86 педагогічних ставок, а викладачів в школі працює 55. Фінансові органи скорочують фінансування до кількості фізичних осіб, що не дає можливості виконання державного стандарту освіти. Ось вам і фінансовий ресурс! Більш того, фінансуються виключно захищені статті бюджету — заробітна плата і енергоносії. На решту статей грошей немає.

Зараз початкова мистецька освіта — це єдина ланка, яка готує абітурієнтів для продовження професійної освіти у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації. Далі вони йдуть в інститути, академії, творчі колективи... Акцентую на тому, що позашкільні заклади освіти Міністерства освіти готують учасників художньої самодіяльності, розвивають здібності учнів, але не дають професійної підготовки.

— Яка сьогодні зарплата у викладачів?

— Зарплата викладача залежить від кількох чинників. Перший — освіта. Другий — стаж роботи. Третій — тарифна ставка, встановлена за наслідками атестації. Середня педагогічна ставка в нашій школі нині дорівнює 2829 грн, а заробітна плата коливається від 1700 до 5000 гривень. І це з урахуванням так званої «муніципальної надбавки», проголошеної головою КМДА Олександром Поповим (у розмірі 20%), але по Подільському району ця надбавка сягає близько 10%, а в деяких районах столиці менше 7%! В більшості ж регіонів України подібні надбавки взагалі не сплачуються.

Після ліквідації в м. Києві районних рад наші заклади належать територіальній громаді Києва, а тому фінансові потоки розподіляє міська влада. Скільки ми просили міську владу переглянути питання фінансування залежно від кількості закладів освіти у районі — «віз» і нині не зрушив із місця. У самому маленькому районі Києва — Подільському — на 190 тис. населення маємо вісім шкіл естетичного виховання (єдина в Києві хореографічна школа, дві художні, причому одна з них унікальна — декоративно-ужиткового мистецтва, Дитяча школа мистецтв ім. Стефана Турчака, три музичні — №№12, 31, 35). Ці школи знані не лише у Києві і Україні, а й за кордоном, бо їхні вихованці є лауреатами і дипломантами всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Але зараз район отримує від міста на сто ставок менше, ніж потрібно на виконання навчального плану!

— Олександре Григоровичу, на вашу думку, що треба зробити, щоб вас почули і така руйнівна «реорганізація» не відбулася?

— Для початку чиновники Міністерства фінансів повинні визначити, скільки нам потрібно коштів і скільки нині виділяють на утримання закладів позашкільної освіти, змінити формулу фінансування. Перейти від фінансування закладів освіти, сфери культури з нормативу «на душу населення» на норматив «на одного учня». Сьогодні нас фінансують за залишковим принципом. Тому зарплата начебто підвищується, а фактично — на місці! Останні десять років ситуація лише погіршується. Нормативні документи не переглядають. Хоча Верховна Рада приймає нові закони, Міністерство «стоїть» на місці (апарат міняється, а справи — ні).

Починаючи з 2000 року (рік прийняття Закону «Про освіту»), ми пропонуємо внести зміни до 14-ї глави Бюджетного кодексу — здійснювати фінансування позашкільних навчальних закладів сфери культури з рахунку на одного учня, як передбачено 61 статтею Закону «Про освіту». 2004 року ВР ухвалила зміни до Бюджетного кодексу, але тодішній Президент В. Ющенко наклав на нього вето. Хоча розрахунок формули і ѓрунтовні пропозиції були представлені спеціалістами Інституту наукових досліджень Мінкультури, Міністерство фінансів на них не реагує. Ось тому, як кажуть, маємо те, що маємо...

Сьогодні Міністерство фінансів від імені держави вирішує, бути чи не бути культурі. Хоча у всіх законах, прийнятих Верховною Радою, йдеться про збереження і розвиток мережі закладів позашкільної освіти. До речі, нещодавно на сайті Президента України В. Януковича було розміщено його нові соціальні ініціативи. Пунктом 2.4 визначено «збільшення охоплення дітей позашкільною освітою із 40 до 70 відсотків»! І водночас Мінфін ухвалює рішення, яким не збільшує, а знищує мережу!

Зараз обласні ради директорів шкіл естетичного виховання, колективи, батьки учнів звертаються з листами до Адміністрації Президента, до депутатів, до членів комітету Верховної Ради з питань духовності і культури, обурені планами такої «реорганізації». 18 квітня відбудеться Пленум ЦК профспілки працівників культури і разом з іншими будуть обговорювати й це питання. Спробуємо ініціювати проведення парламентських слухань з питання збереження позашкільної освіти. Хотілося б сподіватися, що нас почують. Хоча я маю гіркий досвід (двічі виступав із парламентської трибуни під час проведення парламентських слухань 2005 і 2008 рр., але до цього часу, на жаль, нічого так і не змінилося)! Політики нас слухають, але культура — це не пріоритет у країні, з неї гроші не отримаєш, а навпаки, в неї треба багато вкладати, тому питання так і лишається відкритим. Нині немає законів про меценатство, спонсорство. Ми б могли шукати підтримки з інших джерел фінансування, бо держава не хоче цього робити, але закони не діють, і наші руки зв’язані... А проблема стоїть гостра, і її потрібно вирішувати!

Сподіваємось, що Президент України порівняє свої «нові соціальні ініціативи» з реальними діями урядових чиновників і, можливо, зробить висновки!