Регіон семи німецьких міст

Трансильванія — одна із найвідоміших історичних областей Румунії. Можливо, для багатьох вона асоціюється з похмурими краєвидами, які можна побачити в готичних фільмах про вампірів та їхнього очільника — графа Дракулу, хоч насправді це дуже мальовничий, зелений і гостинний край.

Трансильванія стала румунською, по суті, нещодавно, якісь 100 років тому — 1918 року, коли після Першої світової війни розпалися великі імперії й відбувся суттєвий переділ кордонів. Тоді до Валахії та Буковини, які утворювали Румунське королівство, приєдналася Трансильванія, або Семигород, до того — одна із провінцій Угорського королівства, і в результаті цього об’єднання постала Romania Mare — Велика Румунія.

ЕТНІЧНА МОЗАЇКА ТРАНСИЛЬВАНІЇ

Свою назву — Семигород (Siebenburgen) край здобув від семи німецьких міст, які тут розташовані: Брашов, Клюж Напока, Сігішоара, Сібіу, Медіаш, Себеш, Бистриця. Річ у тім, що з давніх-давен, ще з ХІІ століття, Трансильванія була населена вихідцями із Німеччини — саксами. Спочатку, щоправда, угорці запросили до цього краю німців-тевтонців на поселення, але через свої надмірні амбіції останні тут не прижилися. Отже, сакси прибули до Трансильванії на запрошення угорського короля, який запропонував їм низку привілеїв («Золота булла Адріана») за оборону кордонів його володінь.

Таким чином, нові поселенці поповнили поліетнічну мозаїку цієї історичної області. З часом вони стали інтегральною частиною населення краю і користувалися великою шаною місцевого люду, бо принесли з собою здобутки західної цивілізації. Румуни донині високо цінують внесок саксів у свою культуру та історію. Нинішнім президентом Румунії, до прикладу, є трансильванський сакс — Клаус Йоханіс, учитель за фахом, котрий став мером міста Сібіу.

Займалися нові поселенці переважно землеробством і торгівлею. І були вони доволі успішними торговцями, бо привілеї короля давали їм всілякі пільги в цій галузі. Мешкаючи далеко від батьківщини, в оточенні румунів та угорців, під постійною загрозою нападу кочівників зі сходу, вони створили на терені зеленої лісистої Трансильванії неповторну культуру, вибудували сотні костелів, серед яких особливо заслуговують на увагу унікальні церкви-фортеці, побудовані спочатку як оборонні мури, щоб захищатися від монголів, а згодом — від турків. Сакські села й міста збудовані в найкращих традиціях західноєвропейської середньовічної урбаністичної архітектури — привертають увагу рівними рядами маленьких охайних кольорових будиночків з характерними брамами, мають свою центральну площу з костелом. Загалом офіційно на сьогодні сакський культурний спадок у Трансильванії представлений сімома містами, 150—200 селами (приблизно 14 тис. будинків, які становлять історичну вартість), 160 церквами-фортецями.

Сакси були саме тим населенням, яке під час голосування 1918 року щодо питання, до складу якої держави має увійти Семигород, вибрали Румунію. Кінець сакського перебування на території Румунії настав після ліквідації Ніколае Чаушеску. «Геній Карпат», як величали диктатора, допровадив населення свого краю фактично до межі виживання. Необмежена законами і здоровим глуздом воля сина селянина, що здобув абсолютну владу, видавала абсурдні рішення, від яких страждали прості люди. Терор охопив усю країну. Частину трансильванських німців було «продано» диктатором протягом 1969—1989 рр., інша частина залишила край після страти Чаушеску та його дружини. Одна із таких трансильванських саксок, Герта Мюллер описала свій досвід виживання в комуністичній Румунії в численних есе й оповіданнях і була нагороджена Нобелівською премією в галузі літератури.

ЗБЕРЕГТИ СЛІДИ ПРЕДКІВ

Якщо на початку ХХ століття сакси становили 9,8% населення краю, то наприкінці століття їхня частка вже становила 0,4%. Загалом на території регіону проживають румуни, угорці, німці, роми, українці, болгари.

Міста, села й містечка, які належали саксам, після 1989 року опустіли, їхні церкви поволі почали руйнуватися за браком парафіян і належного догляду, цілий пласт унікальної культури опинився під загрозою зникнення. Частину колишніх сакських маєтків віддали у власність місцевим румунам, болгарам і ромам. Ті замінили черепичні дахи на бляхи, дубові вікна на пластикові, а на фасадах встановили супутникові антени. Деякі ромські родини примудрилися палити багаття на оригінальних дубових підлогах.

Німці, які виїхали, та їхні нащадки з ностальгією ставляться до свого культурного надбання в Румунії. Деякі з них почали бити на сполох, вказуючи на проблему знищення унікальної культурної спадщини. У зв’язку з цим утворилося кілька авторитетних міжнародних організацій з питань захисту й охорони понімецьких пам’яток, найвідоміша з яких — Міхай Eмінеску Траст (The Michai Eminescu Trust).

Багато європейців приїжджають до Семигороду на екскурсії, адже цей край вважається останнім закутком зникаючого Старого світу. Керуючись відомим твердженням, що цивілізація закінчується там, де стоїть останній готичний костел, вони вважають, що цивілізація закінчується у Брашові, де розташований відомий Чорний костел.

Німці й румуни консолідувалися в намаганні зберегти унікальні села й міста давніх мешканців Трансильванії. Звичайно, що зусилля сконцентрували на кількох, бо на всі, на жаль, не вистачить ні сил, ні коштів. Ті містечка і села, які зареєстровані як культурні пам’ятки, набули нового життя. Місцевих жителів навчили працювати за технологіями саксів і виробляти черепицю й інші елементи декору так, як це робили у старовину. Мешканців таких містечок зобов’язали дотримуватися норм охорони культурної спадщини. У покинутих колись костелах і церквах-фортецях відкрилися музеї.

ПРИВАТНЕ ПОСЕЛЕННЯ БРИТАНСЬКОГО ПРИНЦА

Трансильванія стає дедалі популярнішою для любителів екотуризму — сюди приїжджають люди з усього світу, щоб на волонтерських засадах посадити помідори, погребти сіно, запорати грядки. Багато мешканців Європи, в тому числі німців, охоче селяться в Трансильванії й купують тут будинки, зазвичай облаштовують їх у традиційному сакському стилі, відкривають гостьові доми, ресторани чи інші комерційні заклади. Найвідомішим серед таких нових поселенців є британський принц Чарльз, який придбав собі ціле поселення Віскрі неподалік від Брашова. Тут він відреставрував сакські будинки і здає їх в оренду всім охочим. Він, до речі, заявив, що Трансильванія — одне із найбільших багатств Румунії, саме тут до цих пір можна спостерігати унікальну єдність людини і природи.

Неподалік від Брашова розташований замок Бран, що його за мальовничий краєвид вибрав Брем Стокер, щоб поселити там свого персонажа — графа Дракулу. Насправді Влад Цепеш (Палій) ніколи в цьому замку не був. Син Дракона (члена ордену з відповідною назвою), Влад, був постаттю з трагічною історичною долею, весь час змушений був боротися за владу з конкурентами і безсилий протистояти могутнім окупантам — Османській імперії. Тепер у замку міститься багато сувенірних крамниць, в яких продаються товари з емблемами як літературного персонажа, так і історичного Влада Дракули, а також діє музей.

У Трансильванії розташоване ще одне визначне місце — замок Хунедоара, або Корвінілор, що був збудований впливовою угорською родиною Хуняді. Дослідники стверджують, що історичний Дракула в ньому насправді побував — у якості в’язня.

А народився цей герой у місті Сігішоара, і на будинку в середмісті міститься меморіальна таблиця на згадку про цю подію. Загалом весь історичний центр Сігішоари внесений до списку ЮНЕСКО — місто розташоване на пагорбі, його вулиці досі вимощені бруківкою, а на туристів сьогодні чекають рівні ряди маленьких сакських будиночків в якості готелів та кав’ярень. Вважається, що Сігішоара — одне із найкраще збережених фортифікаційних міст Європи, які досі заселені. Над містом височіє оборонна церква, навколо розташований старий сакський цвинтар.

БУДИНКИ, ЩО МАЮТЬ ОЧІ

Інше старе понімецьке місто Сібіу славиться неофіційним титулом «міста митців», бо тут і справді містяться багато галерей та цікавих арт-проєктів просто неба. Ще місто відоме своїми будинками, які мають очі. 2007 року Сібіу був оголошений культурною столицею Європи.

Брашов, як і Ришнов, вітає своїх гостей написом на лісистих трансильванських пагорбах у стилі відомого напису «Голлівуд». Місто, яке для мешканців Західної Європи є останнім форпостом цивілізації, має чудові оборонні мури, вже згадуваний Чорний Костел і традиційні вимощені брівкою вулиці.

Клюж Напока, столиця Трансильванії, може похвалитися чудовою архітектурою різних стилів: романського, готичного, візантійського, класичного і бароко. Нині місто конкурує з Бухарестом за титул «культурної столиці» країни. 2020 року місто було одним із претендентів на титул культурної столиці Європи. Насправді, Клюж — не лише одне із найбільших міст Румунії, а й потужний науковий і промисловий центр. Тут можна зустріти студентів з усього світу, і сюди в розвиток нових галузей господарства вкладають гроші європейські інвестори.

У селах Б’єртан, Ришнов, Прежмер, Валья-Віїлор, Віскрі містяться найкраще збережені і найхарактерніші оборонні церкви. Загалом сім із 160 румунських церков-фортець належать до списку ЮНЕСКО.

Крім чудової архітектури і багатої історії, Трансильванія вирізняється мальовничою природою. Для відвідування туристами особливу привабливість має копальня солі Турда — підземне містечко, яке вважається найгарнішою пам’яткою на планеті, що міститься під землею. Також варте уваги Трансфагарашанське шосе — дорога, яка сполучає Валахію та Трансильванію і пролягає через карпатський гірський масив Фагараш. Щоправда, дорога відкрита лише з травня до вересня через складні кліматичні умови. Її серпантин має довжину 90 км, а найвища точка міститься на висоті 2146 м.

Отже, тепер Трансильванія є насправді туристичною мультикультурною «перлиною» Румунії. А плани «Сонця Карпат», як величала румунського диктатора комуністична ідеологія, зрівняти сакські села бульдозером і використовувати ці землі як аграрні площі, на щастя, канули в лету.