«Ріголетто»: погляд із ХХI століття

Нагадаємо, нині в репертуарі головної сцени нашої країни 53 вистави (23 опери і 30 балетів), а однією з найкращих постановок є шедевр Джузеппе Верді, який давно підкорив увесь світ, — опера «Ріголетто»! Півтора століття, що відділяють нас від прем’єри (1851 р., Венеція), не зробили етичні проблеми постановки менш актуальними. Сюжетні колізії опери легко переносяться на наш сьогоднішній побут, дотепні репліки персонажів аж просяться до коментарів останніх подій, а яскраво змальовані герої нагадують знайомих нам людей. Час, як кажуть, не владний... Проте він, зберігаючи незмінність дійових осіб, невблаганно змінює склад виконавців київської вистави.

Вперше кияни почули «Ріголетто» в далекому 1863 році у виконанні італійської оперної трупи (антреприза П. Борковського). З того часу відбулося п’ять київських постановок опери, починаючи з сезону 1933—1934 рр. Остання прозвучала в сезоні 1996—1997 рр. Незабутню виставу відзначили: нагородили двох оперних співаків (Ольгу Нагорну і Михайла Дідика, які виконали партії Джильди і Герцога Мантуанського) Державною премією імені Тараса Шевченка. Видатне творче досягнення молодих вокалістів стало своєрідним еталоном у трактуванні, виконавській інтерпретації цих партій і в створенні яскравих сценічних образів: зворушливої, самовіддано люблячої Джильди і порочного, але чарівливого Герцога.

Натхненно диригував оркестром у виставі Микола Дядюра. Разом із режисером Іриною Молостовою, художником Андрієм Злобіним і костюмером Ганною Іпатьєвою йому вдалося тоді створити дійсно прекрасну, оригінальну постановку, що відповідає європейським оперним стандартам. «Ріголетто» і до цього дня користується успіхом у столичної публіки. Хоча багато що в опері змінилося. Під впливом обставин і нових виконавців. І водночас залишилося головне: творча аура, емоційна відвертість, щирість виконавського трактування.

І в цьому — заслуга, насамперед, диригента Миколи Дядюри, який відкриває нові грані в інтерпретації оперного твору. Вистава стала більш динамічною, вільною, імпровізаційною навіть, що відчувається і у володінні партитурою, і у грі акторів. Зникла вокальна і диригентська «старанність», поступившись місцем творчому злету над тисячами нотних знаків і слів у тексті лібрето. Опера виконується на одному диханні. Вишукана краса музики, вдалий переклад лібрето українською мовою (вистава звучить італійською, а український текст глядачі можуть прочитати на спеціальному табло).

Інша складова успіху — спів наших відомих вокалістів. Майже всі вони увінчані високими артистичними званнями, але, звичайно, публіка приходить до театру саме за насолодою від музики і вокалу, який представлено в партитурі «Ріголетто» у всьому класичному діапазоні: колоратурне сопрано, меццо, тенор, баритон і бас. Вистава завжди збирає кращих «носіїв» українських голосів. У червневому київському «Ріголетто» складну партію Джильди бездоганно виконала Ольга Нагорна. І погляд з ХХІ століття упевнено виокремлює її зі складу виконавців: красивий, теплий тембр голосу (він справді став найкращим за минулі шістнадцять років), дивна здатність перевтілення, художня і сценічна переконливість — це далеко не все хороше, що можна сказати про її Джильду. Співачка перетворилася на зрілого майстра оперної сцени. До того ж — завжди надійного, багато працюючого і в нашому театрі, і на інших оперних сценах. Ми, до речі, і сьогодні пам’ятаємо блискучі виступи в цій партії мами співачки — професора Національного педагогічного університету ім. Драгоманова Надії Куделі.

Партія Джильди — діамант європейської музичної літератури — існує у виставі в яскравому обрамленні інших оперних персонажів. Відзначимо цікаві виконавські трактування образів Герцога (Микола Шуляк), бандита Спарафучіле (Василь Колибабюк), графа Монтероне (Сергій Магера), Маддалени (Наталя Кисла) і звичайно могутній, красивий голос Володимира Опенька, який прекрасно виконав партію Ріголетто. Саме нові артисти в канві вистави освіжають її сприйняття, вносять яскраві елементи до творчого результату.

Публіка довго аплодувала вокалістам, оркестру і хору. Слухачі переконалися в тому, що і в ХХІ столітті шедеври оперного мистецтва знаходять на київській сцені своє гідне творче втілення!