Щастя бездомішкове, плюшеве, без реєстрації

Цей фільм зацікавлює двома речами: іменем режисера та першоджерелом сценарію.

Марк Форстер (1969) родом з Німеччини, але вже в 20-річному віці переїхав до США, де отримав режисерську освіту й почав знімати. Його перший відомий фільм — вражаюча психологічна драма «Бал монстрів» (2002), за роль у якій Хеллі Беррі отримала «Оскара». Наступна картина, «Чарівна країна» (2004) — про реальну історію життя автора «Пітера Пена», британського драматурга Джеймса Баррі у виконанні Джонні Деппа. Фільм номінований на п’ять «Золотих глобусів» і сім «Оскарів». А суто комерційний успіх прийшов 2008-го, коли Форстер випустив двадцять другий фільм про Джеймса Бонда — «Квант милосердя», який зібрав понад $ 586 000 000 за всьому світу.

Що ж до Крістофера Робіна, то всім, хто читав повісті й вірші Алана Мілна про Вінні-Пуха, це ім’я знайоме: головний персонаж усього циклу й повний тезка сина письменника.

Очевидно, що досвід Форстера з «Чарівною країною» став вирішальним фактором у запрошенні режисера продюсерами студії Діснея в цей проект. Фільм 2004 року будувався на стосунках між Баррі та хлопчиком Пітером з бідної родини — саме, аби розрадити свого друга, герой Деппа написав знамениту п’єсу.

Цього разу, втім, сюжет трохи інакший: більше нагадує казку Стівена Спілберга «Капітан Гак» про дорослого Пітера Пена. Отже, Крістофер — а це таки не син Мілна, а саме герой його книжок, тобто він живе в світі, де самого Мілна немає — виріс, має дружину й дитину, а також надзвичайно стресову роботу: у відділі оптимізації у фірмі з виробництва валіз. Оптимізація — це здешевлення витрат на виробництво, яке в тому числі передбачає звільнення людей, що пропрацювали в компанії по півжиття. Власне, таке неприємне завдання поставлено перед Крістофером: скласти за вихідні список жертв. Замотаний на роботі, дочці і дружині він не приділяє достатньо уваги, про відпустку як поняття давно забув. Коротше, типовий дорослий з типово дорослими проблемами.

Але, виявляється, прохід у Зачарований Ліс зберігся. Звідти в повоєнний Лондон вивалюється Вінні, ошелешує героя й веде його за собою — рятувати напівзабутих звірят, що потрапили в халепу. Юен Макгрегор уже знімався в Форстера в трилері «Залишися» (2005). Тут він цілком адекватно виконує роль чоловіка в самому розпалі кризи середнього віку. Загалом, у фільму були всі передумови, аби стати успішним мистецьким висловлюванням.

Але цього разу варто враховувати один фактор: «Дісней» з їхнім авторитарним стилем продюсування й схильністю до мелодраматизації всього і вся.

Герой Макгрегора спілкується з ожилими плюшевими іграшками — майже такими, як оригінали, виставлені в Нью-Йоркській публічній бібліотеці. Він потрапляє у Зачарований Ліс саме як у країну дитинства, і з ним разом у дитинство впадає весь сюжет. Всі ці солодкі інтонації, прямолінійні діалоги, екзальтована гра акторів — діснеївський стиль роботи з сімейною авдиторією впізнаваний і непорушний.

І все було би надто сумно, якби не Вінні, П’ятачок, Тигра, Сова, Віслючок, Кенга і Ру. Ті самі ляльки, що беруть рівноправну участь у дії разом з живими акторами, кожна зі своїм характером. Коли треба, вони влаштовують дуже жваву купу малу. Й ведуть людей до щасливого фіналу.

Ось наскільки шаблонним виглядає дорослий сюжет Крістофера з кар’єрою й родиною, настільки ж зворушливою є лінія іграшок і Лісу. Родина Робіна здобуває власний сховок в матеріалізованій дитячій мрії. Куди раптом відкривається вхід і дорослим, і малим.

Отаке бездомішкове щастя замість підсумкової моралі. Й на тому спасибі.